9 жовтня «Батьківщина», УДАР та «Свобода» синхронно пообіцяли не голосувати за проект закону з приємною назвою «Щодо посилення гарантій незалежності суддів». І назвали його спробою «посилити авторитарну диктатуру».
Із такою заявою опозиція виступила лише за день до того, як законопроект мають винести в сесійну залу. Хоча про намір пропрезидентської більшості якнайшвидше розглянути документ всі знали як мінімум із 24 вересня, коли позитивний висновок по ньому оперативно оприлюднив Конституційний суд. А сам проект поданий до парламенту взагалі ще півтора роки тому.
Також 9 жовтня аналіз законопроекту оприлюднив і неурядовий Центр Разумкова, котрий теж розкритикував його зміст. «У законопроекті чітко відбивається тенденція, притаманна вітчизняному законотворенню останнього часу. А саме: використання європейських стандартів для збереження і зміцнення недемократичної форми державного правління… Фактично відбувається своєрідне пристосування європейських стандартів до вітчизняних реалій», – вважають аналітики.
Зі свого боку, влада намагається орудувати «благословенням» законопроекту Венеціанською комісією, котра дійсно схвалила його в цілому. Утім, не слід забувати, що офіційний Київ не надто звертає увагу на думку Комісії, коли йому це невигідно.
Суть основних пропозицій достатньо проста. Сьогодні в Україні президент утворює, реорганізовує та розпускає суди. Він же призначає суддів-початківців на перший, 5-річний термін служби. А от уже після цього кожного суддю – безстороково – затверджує Верховна Рада України.
В разі прийняття нового закону замість президента утворювати, реорганізовувати й розформовувати суди буде парламент. Для кожного такого рішення потрібно буде приймати окремий закон. Разом із тим, у депутатів зовсім відберуть право призначати суддів. Це робитиме тільки й лише президент.
За компанію «реформується» і Генеральний прокурор: законопроект пропонує не обмежувати його повноваження 5-річним терміном, як зараз. Нинішня норма дає хоч би натяк на регулярну ротацію – теоретично, Генпрокурора треба перезатверджувати кожну п’ятирічку, в чому мають бути задіяні і президент, і ВР. Але Янукович і раніше без захвату ставився до цієї норми, а тепер її пропонують прибрати зовсім. Президент призначив, парламент дав згоду – і працюй до сьомих віників. Поки той же президент не звільнить.
Читайте також: Україна найгірше в Європі співпрацює з Єврокомісією з ефективності судочинства
Щоправда, треба сказати, за ВР теж збережена можливість звільнити Генпрокурора – якщо зберуться небхідні 226 голосів. Але, очевидно, президентові в разі чого буде значно легше «зібратися з думками», ніж депутатам. Взяти хоч би той факт, що останні не можуть приймати рішень у відпустках – а президент може будь-коли.
Одним словом, у разі прийняття пропонованих змін Генпрокурор слухатиметься президента завжди, а вже всіх інших – як вийде.
У якості «подарунка» суддям підвищують пенсійний вік, і водночас – мінімальний вік та стаж юридичної практики, небхідні для затвердження суддею. Проте передбачається, що всі, хто працює за нинішніми нормами, лишаться на своїх місцях, а всі, хто вже склав кваліфікаційні іспити на підвищення, підуть на підвищення автоматично. Ніякої переатестації, тим паче – «люстрації» суддів не буде.
Це – основні нюанси проекту. Решта стосується здебільшого контролю за діяльністю суддів. Звільняти їх буде лише той же, хто і призначив – тобто президент, і він же буде переводити суддів з одних судів у інші. Щоправда, для призначення потрібне буде обов’язкове подання Вищї ради юстиції (ВРЮ), а для звільнення чи переведення – таке ж подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВКК). А для переведення судді на вищу посаду взагалі обіцяють ще й проводити конкурси, хоча як це виглядатиме – неясно. Але головне – хто кого слухатиметься насправді: президент – ВРЮ, чи таки навпаки?
Реверансом Європі є принципи формування тієї ж ВРЮ. Європейці радили включити до цього органу не менше половини представників власне суддівського корпусу. О’кей – законопроект передбачає, що 12 із 20 членів ВРЮ затверджує з’їзд суддів, і він же затверджує «більшість» членів ВКК. Ба більше – той же Генпрокурор, котрий за посадою лишається членом ВРЮ, не повинен голосувати з питань, що стосуються відповідальності суддів.
Читайте також: Верховенство права – перше у списку необхідних перетворень для України
У Європі це свідчить про бажання відділити прокуратуру від суду. В Україні, однак, вплив першої на другий реалізується зовсім не через голосування. Навіть якщо це голосування самого Генпрокурора. До речі, законопроект також передбачає, що ВРЮ може працювати лише двома третинами офіційного складу. Отже, за певного вміння найсильніший гравець – а саме, адміністрація президента – може виключити з процесу мінімум половину представників суддівської спільноти.
У Європі, як уже сказано, ідею усунути парламент від впливу на суддівський корпус сприймають цілком позитивно. І це не дивно, адже з європейської точки зору парламент – винятково політичний орган, а вплив політики на правосуддя вважається неприпустимим.
Відтак проєвропейськи налаштовані політики та експерти в Україні парадоксальним чином змушені повторювати тезу, якою полюбляють маніпулювати їхні опоненти – про неефективність механічного перенесення європейських практик на український грунт.
Втім, з іншого боку, влада теж не просто намагається даним законопроектом реалізувати свої обіцянки перед ЄС. Недарма до давно обіцяних Європі реформи прокуратури чи МВС українські руки доходять набагато повільніше. Тоді як даний законопроект з’явився ще тоді, коли словосполучення «євроінтегратор Янукович» лунало вкрай рідко і, як правило, зі знущальною інтонацією.
Просто контроль над призначенням/звільненням суддів – це і політично, і економічно важлива опція. Зазвичай призначення чи непризначення судді парламентом залежить у першу чергу від комітету ВР із питань правосуддя, стабільно очолюваного регіоналом Сергієм Ківаловим. Безумовно, це – «золоте дно» (звичайно ж, ми говоримо лише про авторитет і впливовість шановного депутата).
І разом із тим це – головний біль для Банкової, котра воленс-ноленс мусить домовлятися з парламентським комітетом по суддівських кадрах. До речі, домовлятися з цілим парламентом про призначення Генпрокурора – теж не мед. Його, звісно, призначають значно рідше – але ж і ставки зростають на цілі порядки. Що ж: новий законопроект позбавляє співробітників президентськї канцелярії обох цих проблем.
Читайте також: Сергій Соболєв: «Українська судова система стала підрозділом Адміністрації президента»
У цьому сенсі цікаво, скільки членів фракції ПР відмовляться підтримати президентський законопроект. Наприклад, із «ідеологічних» антиєвропейських міркувань (до речі, відомий борець із євроінтеграцією Вадим Колесніченко теж входить до комітету Ківалова, причому очолює там підкомітет саме з питань судоустрою, статусу суддів та конституційних повноважень парламенту). Або не відмовляться – навіщо дражнити гусей – а просто «захворіють».
Натомість архітектор законопроекту Андрій Портнов, котрий, коли виписував його, був головним відповідальним у адміністрації президента за роботу з судами, може нарешті порадіти наближенню своєї мрії. Може порадіти й екс-міністр юстиції Олександр Лавринович – нині саме він очолює ВРЮ.
Інша справа, що до остаточної реалізації конституційних змін лишається далеко. Адже навіть коли голосування в четвер виявиться успішним, для внесення змін до Конституції потрібно буде ще одне голосування. І воно має зібрати цілих триста голосів, причому – лише на наступній парламентській сесії.
І якщо опозиція дотримуватиметься своєї сьогоднішньої обіцянки не підтримувати проект, ці 300 голосів навряд чи з’являться навіть під «євроінтеграційним» соусом.
Інша річ, що «борці з режимом» розуміють: перед ними стоїть вибір між грою за умовного Портнова та за умовного ж Ківалова. При цьому опозиція все одно не має вирішального значення при призначенні суддів парламентом. Тому, з точки зору короткої перспективи, вигідніше віддати підтримку (нехай приховану) сильнішій стороні. Тобто тим, хто діє від імені Януковича.
Звичайно, це не матиме спільного з демократичними ідеалами. Але, зрештою, вирішальне голосування за зміни Конституції настане ще не так скоро.