Європейська ракетна перспектива — бути чи не бути?

«Ефект Трампа»

Відоме шекспірівське «чи бути, чи не бути — ось питання…» в сучасних швидкоплинних реаліях — це про ракетні перспективи Європи. Зміни у безпековому середовищі Старого континенту, пов’язані з російською агресією проти України, переглядом зовнішньополітичних орієнтирів новою адміністрацією США та ускладненням міжнародної обстановки в цілому, поставили європейські країни перед необхідністю активізувати власні розробки далекобійних озброєнь.

З урахуванням зазначеного, покладатись на США в питанні оборони стало ризиковано і, загалом кажучи, небезпечно. В Європі бачили, як Вашингтон через примхи Трампа припиняв постачання озброєнь Україні у війні. І як рудий «миротворець» з Білого дому вперто не бажає впроваджувати нових дієвих санкцій проти РФ, відверто заграє з агресором і, по суті, перетворюється на його ситуативного союзника, який бажає припинення війни за рахунок… жертви агресії.

А ще 2 травня президент США заявив як про власне велике досягнення, що домовився з єменськими повстанцями-хуситами про припинення обстрілів американських кораблів у Червоному морі. Щойно флот США припинив бомбити хуситів, ті вже 3 травня обстріляли балістикою Ізраїль (основний союзник США поза НАТО). Тобто, Дональд Трамп зрадив свого офіційного союзника. І показав, чого варті американські безпекові гарантії.

Відповідно, європейським союзникам США за таких умов краще розраховувати передусім на власні сили. І вибудовувати безпекове середовище незалежно від дій хазяїна Білого дому з його примітивним світоглядом і відверто капітулянтською політикою. Польський експерт Яцек Раубо назвав наслідки некомпетентної політики 47-го президента США «Ефектом Трампа».

Цей ефект спрацював не на порожньому місці. Необхідність оновлення ракетних арсеналів європейських країн існувала і до того, як Дональд Трамп став президентом вдруге. Адже більшість європейських союзників тоді вважали, що перебувають під захистом стратегічної парасольки США (і НАТО) і, відповідно, не мали потреби розвивати власні далекобійні системи ураження.

Необхідність створення нового покоління європейських ракет викликана низкою причин. Серед них — завершення дії Договору про повну ліквідацію ядерних ракет малої і середньої дальності (INF/RSMD) 1987 року, агресивна політика Москви і спроби розширення європейської «стратегічної автономії». Особливі амбіції в цьому на тлі економічної війни між двома центрами Заходу — США і ЄС — має Франція з її традиційним розумінням національної безпеки.

Поряд із концепціями інтенсивного розвитку звичайних збройних сил (Італія, Польща) та створення «європейської» ядерної парасольки (Франція) існує концепція повернення Європи до володіння далекобійними засобами ураження наземного базування. Йдеться про ракети малої або середньої дальності (300–1000 км або 1000–3500 км відповідно) повітряного, наземного чи морського базування.

Сьогодні на озброєнні європейських армій (без урахування Франції) перебувають американські крилаті ракети повітряного базування сімейства AGM-158 JASSM. Цього, за експертними оцінками, буде критично недостатньо для відбиття потенційної російської агресії.

Щоправда, у 2026 році США планують розгорнути в Європі наземні ракетні комплекси середньої дальності (MRC) Typhon з ракетами SM-6 (ППО) і BGM-109 Tomahawk. Вони підуть на озброєння 2-ї багатодоменної оперативної групи (2nd Multi-Domain Task Force) армії США.

Також у США готуються прийняти на озброєння нову балістичну ракету Precision Strike Missile (PrSM) — спочатку дальністю до 499 км для реактивних систем залпового вогню M142 HIMARS та М270А2. Питання лише в тому, як це співвідноситься і планами Білого дому суттєво скоротити військову присутність на Старому континенті через підготовку війни з Китаєм.

У такому випадку, за повідомленням «Defense Express», європейцям доведеться суттєво наростити свої оборонні спроможності. Зокрема, одних лише додаткових далекобійних крилатих ракет повітряного базування знадобиться щонайменше 3000 одиниць.

Невипадково створення далекобійних вогневих засобів ураження передбачається і програмою Євросоюзу щодо переозброєння Європи (ReArm Europe) і «Білою книгою» обороноздатності Європи до 2030 року, прийнятими у березні 2025 року.

Ракетний ренесанс або Європейська ракета «на вчора»

З об’єктивних причин найшвидшим рішенням для Європи вважається впровадження на озброєння крилатих ракет, створених на базі перевірених конструкцій. І це цілком зрозуміло, адже йдеться про давно потрібну зброю.

Найважливішою європейською ініціативою, пов’язаною з системами ураження далекої дії, є програма Європейського підходу щодо далекобійних ударних спроможностей — European Long Strike Approach (ELSA), офіційно започаткована під час саміту НАТО у Вашингтоні 11 липня 2024 року.

Міністри оборони Франції, Німеччини, Італії та Польщі підписали протокол про наміри з цього приводу, узгоджений 24 червня 2023 року в Парижі. У жовтні 2024 року до них доєдналися Швеція і Велика Британія, а в листопаді — Нідерланди.

Програма ELSA офіційно спрямована на розробку, виробництво та розвиток засобів ураження на дальностях, що перевищують сучасні ракети наземного базування європейських армій (до 300 км).

Війна в Україні, де агресор від самого початку широко застосовує балістичні й крилаті ракети, підкреслює очевидну прогалину європейських армій у цій сфері, а її усунення може значно посилити суто військові спроможності.

Поки програма перебуває на ранній стадії. Але, як повідомив ресурсу DefenceNews Жан-Луї Тьєріо, член комітету з питань оборони Національних зборів Франції, вже визначено 13 ключових напрямків, а у червні учасники програми мають обрати лідера на кожен із них. Також досі не визначено, про які саме ракети йдеться: балістичні чи крилаті.

За словами Тьєріо, у рамках програми для Європи було б корисно розробити обидві технології: і крилатих, і балістичних ракет. Адже вони мають власні переваги і недоліки і можуть взаємно доповнювати одна одну. Але, якщо через бюджетні обмеження обирати одну технологію, то важливішою є розробка наземної балістичної технології для наземних ударів великої дальності.

Попередньо як основний варіант ракети, яка може бути створена в рамках ELSA, розглядаються крилаті ракети наземного базування з дальністю дії від 1000 до 2000 км. Відповідно, європейські виробники ракетного озброєння вже пропонують власні розробки у цій сфері.

Зокрема, компанія MBDA France ще до офіційного старту ELSA заявила про свою готовність розробити систему озброєння, що відповідатиме вимогам програми. Йдеться про концепцію ударної ракетної системи на базі Land Cruise Missile (LCM) і створення наземної версії КР Naval Cruise Missile/Missile de Croisi і re Naval (NCM/MdCN) для ВМС Франції, а в перспективі — Італії та Греції.

Технологічний демонстратор такої крилатої ракети має бути готовий для початкових випробувань уже у 2026 році, а серійна версія — близько 2030 року. Теоретично наземна версія ракети порівняно з морською буде простішою та дешевшою. Дальність дії такої крилатої ракети дорівнюватиме NCM (1000–1400 км), а дальність перспективної версії з новим двигуном може бути вдвічі більшою. Але для отримання передбаченої ELSA дальності у 2000 км знадобиться збільшити довжину силового ступеня ракети щонайменше на 1 метр. Крім того, за бажанням учасників програми можуть бути створені нові типи бойових частин ракет.

Варто також звернути увагу на ще одну ініціативу MBDA Deutschland. Йдеться про дещо меншу малопомітну КР Joint Fire Support Missile (JFS-M), що нагадує американську БР PrSM, з дальністю до 499 км, для РСЗВ/HIMARS. Відправною точкою для розробки JFS-M вважається авіаційна КР TAURUS Systems GmbH Taurus KEPD350.

Бойова частина передбачається багатофункціональною: фугасна, осколкова і сповільненої дії (для ураження бункерів, сховищ та інших укріплених об’єктів), із регульованою потужністю детонації (від 10 до 100 %).

З 2024 року JFS-M змінила назву на RCM І (Remote Carrier Multidomain Multirole Effector). За новою концепцією, ракета має бути багатодоменною, тобто запускатися з наземних, морських і авіаційних платформ.

RCM І матиме довжину до 4 м, масу до 340 кг (без стартового двигуна) і дальність дії понад 500 км (при повітряному старті більше). Бойова частина може бути замінена на систему РЕБ, ракета може служити як приманка для ППО або придушувати зв’язок противника, роботу РЛС, JPS-навігацію тощо. Особливістю ракети є опція використання її як баражуючого боєприпасу.

Потенційно після виконання місії без бойової частини ракета RCM І повертається, і її можна відновити, відремонтувати й використати повторно. Також під час місії вона зможе взаємодіяти з іншими ракетами у складі групи. Один оператор керуватиме кількома RCM І з можливістю передати контроль іншому оператору з доступом до мережі.

Нова ракета матиме турбореактивний двигун і стандартний комплект систем наведення (INS+GPS) з набором оптико-електронних датчиків для можливості атакувати морські рухомі цілі. Запланований графік реалізації проєкту залежатиме від потенційних замовників і наявності фінансування.

Характерною тенденцією останнього часу є поступове стирання відмінностей між крилатими і протикорабельними крилатими ракетами. Останні зазвичай мають більш просунуті системи наведення для ураження морських рухомих цілей. У рамках європейських програм розробляється одразу кілька таких ракет подвійного призначення, які створюються як універсальні, з можливістю вражати як наземні, так і рухомі морські цілі.

Перша з цих програм — британсько-франко-італійська ініціатива Future Cruise / Anti-Ship Weapon. Йдеться про заміну для протикорабельних крилатих ракет MM40 Exocet, RGM/UGM-84 Harpoon та авіаційних крилатих ракет Storm Shadow/SCALP-EG.

Програма була започаткована в 2017 році як британсько-французький проєкт, реалізація якого покладається на різні підрозділи групи MBDA. Йдеться про створення двох типів ракет — дозвукової крилатої ракети TP15 і надзвукової RJ10. У 2025 році очікується приєднання до програми також Італії, якій необхідна заміна для крилатих ракет сімейства Teseo.

Дозвукову TP15 планується прийняти на озброєння у 2028 році. Це має бути крилата ракета, розроблена з урахуванням надзвичайно високого ступеня зменшення фізичних полів для ускладнення виявлення ракети в різних спектрах. Перші конструкції фюзеляжу довжиною понад 5 м уже проходять тестування. За розробку турбореактивного двигуна відповідають Rolls-Royce і Safran. Лідером у програмі TP15 є Велика Британія.

RJ10 має надійти на озброєння у 2034 році. Втім, за деякими оцінками, фактично йдеться про створення гіперзвукової і високоманевреної ракети. Її призначенням будуть переважно знищення надводних цілей, прорив ППО і навіть ураження важливих повітряних цілей.

Ракета матиме радіолокаційне наведення, тривають випробування нової активної радіолокаційні головки виробництва Thales і MBDA UK, а також нового прямоточного реактивного двигуна. Лідером програми RJ10 є Франція.

Обидві протикорабельні крилаті ракети призначені для морських і авіаційних платформ. Ідеться про французькі та італійські фрегати FREMM, британські фрегати типу 26 та інші надводні бойові кораблі. Як авіаційні носії плануються багатоцільові літаки Eurofighter Typhoon і Dassault Rafale, літаки 6-го покоління, що створюються в рамках міжнародних програм, як-от британсько-італо-японська Global Combat Air Program (GCAP) і франко-німецька Future Combat Air System / Système de combat aérien futur (FCAS/SCAF).

Загальна вартість програми становить близько 230 мільйонів євро.

Такою ж універсальною може бути і норвезько-німецька надзвукова крилата ракета великої дальності 3SM Tyrfing (3SM-Supersonic Strike Missile). Її розробка передбачена німецько-норвезькою угодою про стратегічне співробітництво від серпня 2021 року. Контракт на розробку ракети між Kongsberg і Норвезьким оборонним закупівельним агентством ( Forsvarsmateriell, FMA) підписали 5 липня 2024 року. Спочатку розробка здійснювалась Норвегією (Kongsberg Defense & Aerospace group), з травня 2024 року — спільно з ФРН (Diehl Defense і MBDA Deutschland).

Станом на червень 2024 року фінансовий внесок Німеччини становив 650 мільйонів євро до 2033 року, при цьому до 2027 року Берлін фінансуватиме розробку крилатих ракет з фонду модернізації Бундесверу.

Нова ракета буде всепогодною, керованою під час польоту, а головка самонаведення дозволить самостійно виявляти, ідентифікувати наземні та морські цілі і наводити на них ракету. Боєголовка матиме «регульовані потужності».

Крилата ракета 3SM має бути швидкісною, прямоточний двигун розганятиме її до швидкості 2–3М. Очікувана дальність дії становитиме 800–1000 км. Ракета розрахована на запуск зі стандартних 533-мм торпедних апаратів, а основними носіями мають бути підводні човни типу 212CD і можливо деякі надводні кораблі. Ракету планують прийняти на озброєння в 2035 році.

Водночас на основі крилатої ракети NSM Kongsberg спільно з KNDS Deutschland розробляє крилату ракету наземного базування. Модифікована ракета стане одним із видів боєприпасів в арсеналі РСЗВ Elbit PULS ізраїльського виробництва, які нещодавно придбала Німеччина на заміну переданих Україні РСЗВ М270.

Як бачимо, розробок крилатих ракет в Європі вистачає, справа лише в тому, що терміни готовності віддалені в часі від реальних потреб, викликаних новими загрозами. Іншими мінусами європейських ракетних програм є висока вартість і недостатня кількість серійних ракет через обмеженість виробництва.

З іншого боку, як свідчить досвід російсько-української війни, значно більш ефективними за крилаті ракети є високоточні балістичні аналоги малої і середньої дальності. За оцінкою українського експерта Валентина Бадрака, йдеться про співвідношення 1 до 10 на користь балістики, перехопити яку набагато складніше.

Ракетний Щит і Меч — балістичні перспективи Європи

Завдяки своїм унікальним бойовим спроможностям, балістичні ракети залишаються важливим засобом ураження цілей і займають власну нішу в системі озброєння. На відміну від крилатих ракет, в цьому сегменті Європа фактично не має власних розробок або щонайменше запізнюється. Адже створення балістичних ракет вимагатиме і часу, і ресурсів, і досвіду. Втім, за винятком французької ArianeGroup і турецької Roketsan, жодна інша велика європейська компанія не має досвіду у виробництві балістичних ракет (крім балістичних ракет малої дальності для поля бою).

Так, у Франції тривають дискусії між Головним управлінням озброєнь (DGA), штабом Збройних сил і Міністерством Збройних сил щодо доцільності розробки та закупівлі балістичних ракет середньої дальності наземного базування з моноблочною бойовою частиною дальністю до 1000 км. Потенційним виробником може бути Ariane Group (спільне підприємство Airbus і Safran), виробник балістичних ракет морського базування М51 для атомних підводних човнів.

У цьому сегменті можна згадати Туреччину з розробкою балістичних ракет Tayfun із заявленою дальністю дії до 1000 км (фактично 561 км), а також Польщу, де тривають дослідження у сфері далекобійних ракет. З 2019 року там працюють над твердопаливними ракетними двигунами діаметром 300 мм і 610 мм.

Такі двигуни можна використати і для бойових ракет з ТТХ, подібними або вищими, ніж наприклад у 300-мм ракет «Вільха»/«Вільха-М» (Україна) або 600-мм ATACMS (США). Для прискорення польських розробок Варшава сподівається залучити кошти ЄС із програми переозброєння Європи.

Утім, набагато більший порівняно з усіма зазначеними гравцями потенціал і досвід у сфері виробництва балістичних ракет має Україна, у т. ч. вже в пострадянський період. Зокрема, на замовлення Саудівської Аравії там було розроблено, виготовлено і своєчасно поставлено ОТРК «Сапсан»/«Грім».

В Україні триває реалізація ракетної програми, яка має і балістичну складову, розраховану на знищення важливих цілей у глибокому тилу противника. У 2024 році президент Володимир Зеленський повідомив про початок випробувань нової української балістичної ракети, а у травні 2025 року вони успішно завершились пусками по реальних цілях. За експертними оцінками, йдеться про балістичну ракети з бойовою частиною понад 450 кг і дальністю щонайменше 550 км.

А домовленість, досягнута 28 травня під час візиту президента України до ФРН, щодо фінансування Берліном виробництва ракетної зброї в Україні дальністю до 2500 км, дозволяє сподіватись на кардинальне прискорення ракетної програми й одночасне здешевлення виробництва серійних ракет. Водночас днями європейці вже перерахували Україні 1,7 мільярда євро саме на ракетну і дронову програми. Це дозволить виграти час, забезпечити поточні потреби ЗСУ і зняти питання постачання Україні ракет західного виробництва.

Ба більше, за таким сценарієм вітчизняна промисловість потенційно сама може перетворитись на постачальника ракет українського (або спільного) виробництва і для європейських армій. Відтак, Україна може і повинна відіграти важливу, якщо не вирішальну роль у створенні європейського ракетного Щита і Меча. З українським Тризубом на чолі.