Державний візит президента Макрона до Великої Британії став важливою політичною подією не тільки з погляду обох країн, але й із погляду європейської безпеки й готовності двох провідних військових держав Європи продовжувати надавати Україні повну військову й економічну підтримку.
Візит, включно з урочистим бенкетом, виступ Маркона у парламенті й прогулянка у відкритій кареті для нього і його дружини разом із королем Чарльзом і королевою Каміллою – усе це дало обом країнам можливість насолодитися улюбленими церемоніями й історичними ритуалами у час політичних потрясінь як у Великій Британії, так і у Франції. А також відновити дружбу, що останніми роками істотно потерпала через недовіру, Brexit і торговельні суперечки. Король назвав підписані угоди й теплі овації на адресу французького президента на вулицях Лондона й у Віндзорському замку новою entente amicale (дружньою угодою) – оновленням історичної entente cordiale (дружньої угоди), підписаної королем Едуардом VIII 1909 року, яка поклала край столітнім війнам і підозріливості між Великою Британією і Францією.
Державні візити здебільшого присвячені церемоніям і висловленню дружби. Але також включають серйозні політичні дискусії й угоди. Головним питанням, яке Велика Британія була рішуче налаштована вирішити з Францією, було постійне прибуття на британські пляжі сотень нелегальних мігрантів і шукачів притулку, яких банди торговців людьми переправляють через Ла-Манш у хитких переповнених гумових човнах. Кількість нелегалів постійно зростає. Вже цього року на південне узбережжя Великої Британії прибуло понад 20 тисяч осіб. Багато мігрантів гинуть через те, що човни тонуть у морі.
Велика Британія давно закликає Францію ретельніше патрулювати її північні пляжі, щоб зупинити відчалювання човнів, і Лондон платить французам за розміщення поліцейських на пляжах. Але французи мало що роблять для перехоплення контрабандистських угруповань – почасти тому, що не хочуть, щоб мігранти залишались у Франції, а також тому, що майже неможливо стежити за сотнями кілометрів узбережжя, протилежного до Великої Британії. Але неконтрольований потік мігрантів є найбільшою політичною проблемою, що постала перед лейбористським урядом Великої Британії, і обурення громадськості зростає. Багато виборців зараз підтримують праву партію Reform UK, яка обіцяє зупинити мігрантів. Уряд теж обіцяє цим зайнятися. Та проблема в тому, що ніхто не знає, як зловити міжнародні банди, які займаються контрабандою людей по всьому світу. І поки що жодна інша країна не бажає приймати мігрантів, яким відмовлено в притулку у Великій Британії.
Президент Макрон і прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер підписали угоду, згідно з якою Франція прийматиме мігрантів з Великої Британії за умови, що британці приймуть таку саму кількість мігрантів із Франції, які чекають на возз’єднання з рідними, що вже мешкають у Великій Британії. Пропонується, щоб Франція забирала 50 мігрантів на тиждень за так званою схемою «один сюди, один туди» – тобто приблизно кожного 17-го з тих, хто зараз прибуває. Угода вважається великою перемогою для Великої Британії, але її можуть заблокувати інші країни-члени Європейського Союзу, які стверджують, що тільки ЄС може укладати угоди з країнами, що не входять до його складу. Європейці також побоюються, що мігранти, яких повернуть з Великої Британії, спробують оселитися в інших країнах ЄС.
Було також досягнуто принципової згоди щодо важливішого довгострокового договору про оборону. Велика Британія і Франція – єдині європейські держави з незалежними ядерними озброєннями. Однак якщо Франція не дозволить використовувати свою зброю для оборони інших держав, окрім самої себе, то Велика Британія, чий ядерний арсенал тісно пов’язаний з американськими постачальниками, готова застосувати його в межах зобов’язань перед НАТО. Тепер, і Франція, і Велика Британія готові координувати використання своєї ядерної зброї. Це особливо важливо зараз, з огляду на побоювання щодо зменшення участі Америки в НАТО, і рішуче налаштування Західної Європи зупинити агресію Росії в Україні.
Британія і Франція були головними прихильниками відправки європейських миротворчих сил до України. Але це неможливо, доки не буде досягнуто угоди про стале припинення вогню. І нині дедалі більш очевидно, що президент Путін не має наміру зупиняти російські атаки на Україну, які останніми тижнями навпаки посилилися. Нехай президент Трамп і втрачає терпіння з російським лідером, і вже поновив призупинене постачання зброї в Україну. Але Велика Британія і Франція вважають, що тепер від них вимагається рішучіший підхід до оборони Західної Європи від можливої російської агресії й менша залежність від допомоги США. Вони тісніше співпрацюватимуть із прифронтовими державами, як-от Польща і країни Балтії, і вже почали збільшувати свої оборонні бюджети і виробництво зброї.
Довгочасна угода про використання ядерного стримування обома країнами, які є членами Ради Безпеки ООН, слугує сигналом для Москви і Вашингтону про те, що Європа рішуче налаштована захищати себе, оновити основні оборонні схеми і збільшити витрати на збройні сили.
У численних аспектах поліпшення відносин із Францією відіграє важливу роль для Британії. Не тільки тому, що чимало громадян мешкають у країнах один одного (багато британців мають ще одну нерухомість у Франції, і немало французьких бізнесменів працюють у Лондоні); але й тому, що дві країни тісно пов’язані культурою й історією. Століттями суперничали й майже безперервно воювали. Але були близькими союзниками в обох світових війнах, а їхні економіки тісно переплетені.
Щоправда Brexit завдав великої шкоди. Франція вважає Європейський Союз життєво важливим для свого майбутнього, а Brexit справив дуже згубний вплив. До того ж, спричинив нові обмеження для британських туристів у Франції, нові перевірки експорту, суворіший прикордонний контроль і сповільнення взаємної торгівлі, економічного співробітництва і двосторонніх дослідницьких проєктів. Франція підозрювала, що після Brexit Велика Британія спробує зблизитися зі США і стане більш ворожим сусідом. Цю підозру підживлювали два консервативні прем’єр-міністри: Борис Джонсон, який глузував із французів, полюбляючи жартівливі фрази, на зразок: Donnez-moi un break (суміш англ. і фр.: дайте мені спокій, змилуйтеся), які французи не вважали смішними; і Ліз Трасс, яка пробула прем’єркою лише 49 днів, але на запитання, чи є Франція другом чи ворогом, відповіла, що не впевнена. Це розлютило Париж.
І король Чарльз, і Кір Стармер надають відносинам із Францією пріоритетного значення для відновлення довіри ЄС до Британії і налагодження колишніх зв’язків, як-от співпраця поліції і наукові проєкти, що зупинилися внаслідок Brexit. Король Чарльз відіграє найважливішу роль у цьому питанні. Він непогано говорить французькою, а його матір – королеву Єлизавету – французи боготворили. Король часто говорив про свою любов до Франції і захоплення її культурою, і це суттєво допомогло подолати тимчасові політичні непорозуміння.
Німеччина й Італія – теж пріоритетні союзники для Британії у ЄС, але історичні зв’язки з цими країнами не такі міцні. Нині Британія сподівається на не менш приязні відносини з усім блоком, ніж у Швейцарії чи Норвегії. Це буде нелегко забезпечити після запеклих суперечок у Британії навколо Brexit, і британці ще багато років не зможуть повернутися в ЄС – навіть якщо виборці цього захочуть. Утім, покращення відносин із Францією – це важлива основа для зближення з ЄС і, ще важливіше, для жорсткішої і солідарнішої європейської політики оборони. Без цієї політики не обійтися, якщо ми сподіваємося допомогти Україні відбити російську агресію.