Відверто на цьому не наголошують, але неважко здогадатися, чому ідея європейської армії виринула із порохнявих бюрократичних закапелків саме нині. Хоча західні медіа значно менше пишуть про «дивну війну» на українському Сході, всі, кому належить знати, в курсі: Росія не планує відмовлятися від експансіоністської політики. «Існує політична, фінансова та військова необхідність повернутися до проекту спільної європейської безпеки», – заявив Юнкер у згаданому інтерв’ю. На його думку, заснування власне європейських збройних сил має відразу три позитивні моменти.
Перший із них такий: узгоджена зовнішня політика та спільна система безпеки допомогли б ефективно захистити зовнішній кордон ЄС. Судячи з численних дрібних провокативних інцидентів то на литовських, то на естонських рубежах, Євросоюз не здатен елегантно й жорстко поставити Росію на місце. Обурені ноти, політичні заяви нікого особливо не настрашують. Навпаки, Москва бачить, що Брюсселю нічим крити, й утверджується у своїй безкарності.
Другий аспект, що його заторкнув Жан-Клод Юнкер: європейські сили швидкого реагування запобігали б небезпекам не лише на території країн-членів, а й у сусідніх державах. «Це був би чіткий меседж Росії», – сказав він.
І, нарешті, третє: завдяки спільній системі оборони було б раціоналізовано військові витрати 28 країн ЄС. Цей аргумент активно підтримують і просувають виробники військової продукції.
У перспективі саміту 25–26 червня, найактивніше Юнкерову пропозицію підтримує Франція. Париж здавна виявляє інтерес до розвитку власне європейських безпекових структур. І через досить поширений у політичних колах антиамериканізм, і через сподівання збільшити власну дипломатичну вагу, якщо рішення про тіснішу координацію зовнішньої політики ЄС буде ухвалено.
Від 1988 року Франція послідовно просуває ідею спільної зовнішньої політики ЄС. Індустріальне лобі держави проштовхує спільні військові програми під егідою Євросоюзу, аргументуючи свій інтерес потребами конкурентоспроможності в боротьбі за ринки Індії та країн третього світу.
«Сполучені Штати охололи до Європи та Близького Сходу, – вважає аналітик консалтингової структури Alixpartners Ален Ґійо. – За останні п’ять років вони зменшили свій оборонний бюджет на 25%. ЄС залишився з незмінними показниками. А от Китай та Росія значно наростили військові видатки. Що це означає? Що міждержавні європейські програми, як-от військовий літак Eurofighter, вертольоти NH90 й Tigre, фрегати FREMM чи ракети Meteor, звичайно, працюють. Але через різний технологічний рівень країн-учасниць та державний протекціонізм кожної з них спільні європейські проекти в царині безпеки не мають потужного розвитку».
Читайте також: Кому страшна Америка?
Найбільше опирається створенню власне європейських військових структур Велика Британія. «Британці наполягають на тому, що ЄС мусить зосередитися тільки на економічних питаннях, – пояснює політолог із Лілля Жан Еспарбес. – Згадаймо Черчилля, який казав, що, коли випадає обирати між Європою та Атлантикою, треба завжди обирати Атлантику. З його часів ніщо не змінилося. Лондон не уявляє безпекових програм поза межами НАТО і співпраці з Вашингтоном. У перспективі референдуму про вихід держави з ЄС імовірність спільних політичних проектів за участю Сполученого Королівства стає ще більш непевною».
Утім, саме Велика Британія у 2003 році була співініціатором створення європейських сил швидкого реагування. Щоправда, на франко-британському саміті в Сен-Мало йшлося про військову присутність у Боснії та Косові, з розмитим завданням – «установлення миру» та дещо чіткішим – евакуації мирного місцевого населення, але…
Чи порозуміються Лондон і Париж щодо можливого перегляду концепції безпеки Європейського Союзу? У французькому Міністерстві закордонних справ настрої оптимістичні. «У нас схожа історія, подібний колоніальний спадок, близька стратегієтворча культура, співмірні економічні й політичні потужності. Зокрема, місце в постійній Раді Безпеки ООН, – поділився міркуваннями з Тижнем один із дипломатів. – Обидві держави свідомі необхідності гармонізувати військові потреби членів ЄС. Московська загроза? Про неї не говорять відверто. Але, звичайно, адекватну інформацію ми маємо…»
Читайте також: Небезпечна скромність
Певна річ, західні столиці сьогодні не уявляють російських танків на своїх вулицях. Зрозуміло й те, що безпековий проект навіть за найкращого розвитку подій блискавично не здійсниться. Однак показовим є сам факт повернення до теми європейської армії на самітах у Брюсселі. На нас працюють час та історичний досвід Польщі й країн Балтії. Знати б, який період іще знадобиться для обмеження російського експансіонізму. І скільки крові втратить Україна, поки решта Європи почне діяти…
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com