Європаніка

«Євро схоже на курча з відрізаною головою. Воно ще ходить кі­­лька хвилин перед тим, як упасти та вмерти. Євро зараз саме в такій фазі», – так каже Джон Тейлор, голова найбільшого валютного хедж-фонду FX Concepts, який розташований у Нью-Йорку. В 1992 році він уже брав участь в ініційованій Джорджем Соросом атаці на британський фунт. Тепер він грає проти євро й не вірить у перспективи порятунку Греції. Тої ж думки дотримується голова Deutsche Bank AG Йозеф Акерманн. На телешоу, яке дивилися мільйони глядачів, він заявив, що має великі сумніви щодо повернення Грецією €300-мільярдного бор­­гу. Акерманн не лише голова найбільшого німецького банку, а й очолює міжнародну банківську асоціацію IIF. А це вже достатня причина для сумнівів у тому, що трирічного плану підтримки проблемних економік країн єврозони на €750 млрд буде справді достатньо.

Арифметика боргів

Коли скласти докупи всі борги країн PIIGS (Португалії, Ірландії, Італії, Греції та Іспанії), час сплати яких припаде на ці три роки, то вийде сума приблизно €973 млрд (див. «Час сплати державних бондів»). Щорічний бюджетний дефіцит усіх країн єврозони зараз становить 6,3% ВВП або €565 млрд в абсолютних числах. Без €250 млрд від МВФ €500 млрд, виділених Євросоюзом, не вистачить навіть для фінансування дефіциту одного року.

Рішення знайдено, але воно є і проблемою. Фінансові ринки не лише забезпечують грошима країни та їхні економіки, а й визначають їх вартість – тобто процентні ставки за кредитами. Чим вони вищі, тим гірший кредитний рейтинг позичальника. Він залежить від наявного та майбутнього бюджетного дефіциту, а також державного боргу. А отже, розлетілися на шматки не фінансові ринки – вони якраз працюють бездоганно, а самі держави та їхня боргова політика. Роками вони боялися сказати своєму населенню (виборцям), що велика частина добрих справ фінансується у борг.

На жаль, у цьому був замішаний і «незалежний» Європейський центральний банк (ЄЦБ). Він не тільки порушив табу на позичання грошей під сумнівні державні бонди без мінімального рейтингу, тепер він уперше в історії ще й викуповує їх! Це означає, що у фінансову систему накачують гроші, й виникає ризик інфляції. Вона непомітно та невидимо пошириться всією Європою, як попіл із ісландського вулкана, і не залишить жодних надій на зростання економіки.

У Німеччині закликають до негайного зміщення з посади голови ЄЦБ Жана-Клода Тріше. Це ті самі експерти, які критикують заснування «трансферного союзу», не звертаючи уваги на те, що цей союз уже існує від народження євро в 2002 році. Й саме Німеччина та Франція порушили в 2002 та 2003 роках маастрихтські критерії щодо обмеження бюджетного дефіциту, а отже, не були зацікавлені запускати механізм санкцій – у ретроспективі зрозуміло, що це було великою помилкою.

Політики відповіли на кризу розлюченою атакою на «аморальних спекулянтів». Хто насправді ці погані спекулянти? Джон Тейлор та подібні до нього? Ні, за так званими хедж-фондами стоять власники та інвестори з пенсійних фондів, банків та страхових компаній. Вони вкладають у хедж-фонди гроші своїх клієнтів – переважно звичайних вклад­ників. Тому відповідальність лягає на держави: якщо вони контролюватимуть бюджетні дефіцити, то будуть винагороджені нижчими відсотковими ставками; якщо ж ні, то ставки зростуть і європаніка триватиме.

Оптимістичний сценарій

Хай там як, для порятунку євро вжили антикризові заходи. Має з’явитися європейський «податок на фінансові транзакції». Ясна річ, його буде перекладено на клієнтів банків. І він не зупинить спекулянтів, оскільки гра триватиме в Нью-Йорку чи Токіо. Запровадять жорсткіше регулювання для хедж-фондів. Проти цього особливо виступає Лондон, де розташовані 80% таких фондів. Уже з 2011 року країни-члени ЄС інформуватимуть Єврокомісію про свої бюджети перед їх затвердженням у парламенті. Це має призвести до кращої координації, оскільки зараз Брюссель отримує бюджетну інформацію вже після затвердження. Критики вбачають у цьому загрозу бюджетній самостійності національних урядів. Дехто вважає, що повинні бути заборонені кредитні дефолтні свопи (CDS). Це абсурд, адже без цієї страховки ніхто не купуватиме борги з поганими рейтингами. Нарешті, Німеччина запровадила так зва­­не боргове гальмо – закон, який обмежує бюджетний дефіцит певним відсотком ВВП (у німецькому випадку це 0,5%). Такий підхід можуть поширити на весь Євросоюз.

Утім, лише ощадливість не вирішить проблеми. Має бути також економічне зростання, а отже, й вищі податкові надходження. Однак продуктивність національних економік єврозони вкрай низька. А як можна дати поштовх зростанню, коли суб’єк­­­ти економіки не конкурентноспроможні. Слабший євро міг би стати величезним економічним стимулом для орієнтованих на експорт країн, особливо Німеччини. Адже німецькі вироби будуть дешевшими за межами єврозони. Але прогноз для Європи невтішний: 1% зростання економіки замість прогнозованих перед єворокризою 2%.

У молодій історії євро були й гірші часи, і навіть паритетний курс із доларом не означатиме розвалу єврозони. В цій кризі є навіть нагода знову винайти валютний союз. Але для цього країни-члени повинні стати дуже ощадливими. Зберігається небезпека удушення ділової активності. Й Німеччина не ігноруватиме цю проблему, оскільки Європа та євро належать до її пріоритетних інтересів.

Тим часом, попри заперечення експертів, до єврозони прийняли нового члена – Естонію. Тому заплющте очі та сподівайтеся на краще. Валютою фінансових ринків є не євро чи долари, а впевненість. А вона повернеться тільки тоді, коли першопричини кризи (бюджетний дефіцит та державний борг) будуть виріше­­ні. Мета Європи – збалансовані національні бюджети.

Як цей пакет допомоги має працювати? €750 млрд спрямують на так званий спеціальний фінансовий механізм, деталі функціонування якого ще невідомі. Гроші виділятимуть, коли надходитиме час сплати державних боргів, а на фінансових ринках неможливо буде знайти кошти під розумний відсоток. Тож бідну країну буде убезпечено від поганих фінансових ринків. Саме зараз це відбувається з Грецією, яка отримує свої перші €20 млрд із допомогового пакета в €110 млрд

«Країни Європи переживають найважчу економічну кризу з часів Другої світової війни».
Жан-Клод Тріше, президент Європейського центрального банку