Їхні успіхи зумовлені не тільки певною недоброзичливістю до іммігрантів із третього світу, яка реально накопичується в суспільстві. Зміцненню позицій ультраправих, мабуть, найбільше посприяли офіційні опоненти. Традиційні політичні партії, що заступають одна одну в урядах та парламентах із повоєнних часів, або не мають ефективної стратегії опору ультраправій ідеології, або не здатні адекватно оцінити виклики сучасного світу.
«Є підстави говорити про кризу репрезентативної демократії, – вважає політолог Паскаль Періо. – Надто далекими від народу стали класичні європейські партії. Політичний клас живе у своєму ритмі, за власними внутрішніми законами та інтересами. Політики мають небагато спільного з проблемами решти громадян. Тож під час найближчих виборів радикали об’єднають усіх, хто «проти системи». За партію «Справжні фіни», наприклад, щойно проголосувало чимало тих, хто бажає кращого розподілу фінського сукупного продукту. І не завжди йдеться про етнічний націоналізм. Часом про політичний».
Детальніше читайте у статті «Мовчання еліт».