Хто винен? Як завжди, невістка. Непідробна й абсолютно загальна, незалежно від політичних уподобань, радість із приводу перемоги над шведами в першому матчі ніяк не перекреслює того факту, що надії, які покладалися на Євро-2012, не справдилися. Перераховуємо сподівання: а) покращення міжнародного іміджу України; b) залучення іноземних інвестицій; c) вдосконалення інфраструктури – як спортивної (стадіони, тренувальні бази), так і загальної (дороги, транспорт, готелі, громадське харчування); d) приваблення платоспроможних гостей – спершу фанів, а згодом туристів. Про перші три пункти поговоримо трохи згодом, а останнє завдання, схоже, вже зірвано: за неофіційними даними (а хто ж вам розкриє офіційні?), до країни прибуло близько 40 тис. уболівальників замість 800 тис., як очікувалося. Порожні цілі сектори на «Донбас Арені» під час зустрічі англійців із французами підтверджують цю підозру. В чому голова Донецької міськради уже встиг звинуватити журналістів, мовляв, це вони відлякали іноземців. Авжеж, невістка…
Читайте також: Футбол дає відчуття свободи навіть в тоталітарному суспільстві
Варто уточнити: зловтішатися з негараздів своєї країни, хай навіть через неприязнь до її тимчасової адміністрації, я вважаю негідним і ганебним. До того ж оцінка успішності/неуспішності того чи іншого заходу завжди суб’єктивна. Не виключаємо, що серед іноземних уболівальників буде чимало таких, яким загальна дружня атмосфера і дешеве пиво (щоправда, не скрізь – у багатьох київських пабах під час Євро воно коштує навіть дорожче, ніж у тій самій Швеції) компенсують побутові негаразди і які повернуться додому цілком задоволеними перебуванням на чемпіонаті. Ми ж згадуватимемо наші проколи й звичну необхідність червоніти перед іноземцями. За шведський кемпінг на Трухановому острові, який доводили до мінімально прийнятного стану під брехливі переможні рапорти; за захмарні апетити таксистів, які й до того не відзначалися вегетаріанськими схильностями; за ціни в готелях, які змусили обуритися навіть президента УЄФА; за асфальт, який чомусь почав лускати якраз напередодні дня «Д»; за нові «потьомкінські дєрєвні», ефектні, але нікому не потрібні (або, може, й потрібні колись у принципі, тільки не тепер); за міліціонерів, які на запитання англійською, де можна купити мапу Києва, відповідають: «Ноу проблем. Метро там»… Хто вірить, що величезний Донецький аеропорт імені Сєрґєя Прокоф’єва стане транзитним центром? Навіть під час такої масштабної події, як Євро, він зяє пусткою. Звідки візьмуться ті 5 млн пасажирів на рік, на яких він розрахований, якщо досі було вшестеро менше? А блискучий міжнародний термінал D у Борисполі? Якщо його будували до чемпіонату, то чому експлуатація почнеться аж у серпні? Ні, ви поясніть!
Читайте також Євро-2012: замість трону труна
Так, після 1 липня життя триватиме. Ми залишаємося зі своїми спогадами про сильні футбольні емоції, а також із дорогами, останні дірки яких латали під дощем, тож вони невдовзі неминуче вилізуть знову, і незручними потягами, які зіпсували весь інший розклад, тому тепер із Києва до Харкова можна дістатися на кілька годин швидше (якщо пощастить і Hyundai не зламається), натомість із Ніжина до Києва замість години, як колись, доводиться їхати чотири… Далі, що там по пунктах? Інвестиції? Та облиште, за клятої помаранчевої влади в економіку України щомісяця надходило з-за кордону близько мільярда доларів аж до самої кризи, нині – $5 млрд на рік, причому значна частина припадає на Кіпр та інші офшори (себто це те, що було вкрадено в Україні, а тепер повертається у відмитому й парфумованому вигляді). Зрештою, назвіть хоча б одну багатомільйонну інвестицію в наш актив за участю іноземної компанії за останній рік. І це під час підготовки до Євро…
Ну а що стосується репутації країни, то схоже, що нинішні очільники держави до кінця не розуміють зміст цього поняття. Безумовно, Янукович не міг не помітити, що Меркель на саміті пройшла повз і не привіталася, але це реакція на рівні фізіології. Ну неприємно, але поки що не зачіпає шкурних інтересів. За великим рахунком, головна пастка для влади в тому, що їй, по суті, було б вигідно взагалі не привертати уваги до своєї країни. Геть зовсім, хай лишається чорною плямою. Щоби поточна практика політичної помсти й економічного мародерства не опинялася у фокусі чужої преси. Щоби грядущі передвиборчі маневри й маніпуляції залишалися внутрішніми проблемами. Не чіпайте нас, самі порозуміємося, самі все розхапаємо. А тут, бачите, шведські фани вимагають свободу Юлі, єврочиновники відмовляються приїхати на Євро навіть у приватному порядку, а ще й журналісти кляті каламутять воду: бач, собаки їх турбують, бач, політв’язні, поганий сервіс за захмарними цінами…
Чемпіонат розглядався не в останню чергу як цивілізаційний проект: наблизитися до Європи, підкреслити єдність із нею, стати її частиною, врости в неї. А за попередніми підсумками Україна внаслідок совкових підходів нинішніх можновладців до вирішення «сєрйозних вопросов» підтвердила свою безперечну (поки що) належність до зовсім іншого світу. Третього.
Читайте також Присмак ізоляції: сподівання Банкової на Євро-2012 не виправдовуються