Євроневдахи

Світова криза значно погіршила економічні та фінансові показники всіх країн-членів Євросоюзу, крім хіба що Польщі. Особливо погані справи в країнах Південної Європи та в Ірландії – саме їхні назви потрапили до вигаданої економістами образливої абревіатури PІGS (Portugal, Ireland, Italy, Greece, Spain), яку можна перекласти з англійської як «свині». Тиждень вирішив розібратися, чому саме ці країни стали епіцентром кризи суверенних боргів, яка охопила цього року Європейський Союз.

Подвійна бухгалтерія

Греція – апогейний приклад марнотратства й ситуативної, а не стратегічної економічної політики. Крім того, ця країна відіграла роль лакмусового папірця для загальноєвропейських проблем, а саме: спекуляцій із суверенними кредитними дефолтними свопами, що в умовах глобальної кризи й загроз державних дефолтів набирає обертів, а також махінацій у бухгалтерії національних урядів. Останні, як виявилось, вписують у статті бюджетних витрат і розрахунки дефіциту та боргів далеко не всі свої реальні зобов’язання перед банками й інвестиційними фондами.

У 2009 році Греція мала дефіцит держбюджету обсягом 12,9%, а загальний державний борг – 114,6% ВВП, що в цифрах склав $350 млрд. Наразі країна перебуває на межі дефолту, убезпечити від якого її може щедра допомога багатих побратимів по єврозоні або ж відмова від євро й повернення до національної валюти (драхми). Лідери 16 країн єврозони прийняли рішення, що Греція отримає від них допомогу, але якщо їй уже зовсім буде непереливки. Європейці рятуватимуть насамперед свою спільну валюту, грекам же треба рятувати свою країну, охоплену протестами. Запроваджені урядом споживчі податки, заморожене зростання пенсій, скорочення премій держслужбовцям – це все заходи, які знижуватимуть рівень життя простих громадян, тобто більшості населення з низьким та середнім доходом. Серед інших важких завдань соціалістів прем’єр-міністра Георгіоса Папандреу – реальна боротьба з корупцією, ухилянням від сплати податків, зменшення кількості держслужбовців, а також підвищення пенсійного віку. Життя в кредит виявилося фатально небезпечним.

Щоб причесати свою економічну статистику в 2009 році, зокрема, не враховувати певні позики при розрахунку бюджетних показників, грецький уряд використав деривативи   Goldman Sachs, однієї з найбільших інвестиційних компаній у світі. Крім того, греки продавали банкам майбутні субсидії від ЄС та закладали аеропорти й інфраструктурні об’єкти. Цікаво, що навіть такі країни, як Франція, Німеччина та Британія вдаються до фінансових інструментів, котрі дають змогу не включати в бюджети свої боргові зобов’язання перед приватними інвесторами. За розрахунками фахівців, коли б цього не відбувалось, а також якби враховувалися всі фінансові зобов’язання урядів щодо виплат пенсій населенню, яке невпинно старіє, то реальні загальні борги багатьох урядів стрибнули б до позначки 500% від ВВП. Сьогодні Європейська комісія розслідує випадок Греції, однак у глобальних масштабах проблеми це не вирішить.

Лихоманка свопів

Грецький прем’єр-міністр Георгіос Папандреу побачив одну з причин стрімкого погіршення ситуації в Греції в спекуляціях суверенними кредитними дефолтними свопами (CDS), коли банки й інвестфонди отримують гарантії про виконання боргових зобов’язань не від уряду, що взяв позику, а від третьої сторони. Вони цілком природно зацікавлені в тому, аби їхні гроші, віддані уряду, який загруз у кризі, були застраховані. Але такий механізм гарантій робить процес кредитування дорожчим, бо банк чи інвестиційна компанія повинні сплачувати внески емітенту CDS. Це спонукає їх підвищувати боргові зобов’язання позичальника. Урядові, як наслідок, ще важче рефінансувати борги. І таким чином виникає замкнуте коло.

Хоча, на думку більшості експертів, звинувачувати спекулянтів на дефолтних ризиках у тому, що вони підштовхують Грецію до дефолту, не випадає. Торгівля свопами й зростання невиконаних боргових зобов’я­зань – це радше два паралельних процеси, а не причинно-наслідковий ряд. Однак проблема є. На відміну від ринку страхування, торгівля кредитними дефолтними свопами зовсім не врегульована: вони можуть перепродуватися необмежену кількість разів, а емітент зовсім не обов’язково повинен мати ті активи, які потрібні, щоб виконати боргові зобов’язання позичальника. З ініціативи Єврокомісії цю проблему обговорять на саміті Великої двадцятки в червні цього року. Ймовірно, запровадять нову практику посередництва між покупцем та емітентом під час здійснення таких операцій.

Тим часом самій Греції не варто шукати винних на стороні. Ця унікальна європейська країна, вельми відмінна за своїм вибуховим менталітетом і політичною культурою від дисциплінованих і в усьому раціональних, приміром, німців, британців чи голландців, вимушена буде впродовж наступних років вирішувати свої численні економічні й соціальні проблеми, запровадивши режим суворої економії та відмовившись від дешевих кредитів як засобу підтримки економічного зростання.

Але без нових кредитів країна не зможе обійтися – тільки до кінця травня Греції доведеться позичити €11 млрд, а загалом до кінця року – €54 млрд. 11 квітня країни єврозони та МВФ погодилися надати Греції фінансову допомогу (€30 та €15 млрд відповідно), але звернутися по неї Афіни зможуть лише в тому випадку, якщо дефолту буде неможливо уникнути. Й хоча країні знову довіряють інвестори (13 квітня Греція успішно продала бонди на €1,56 млрд), уряд Папандреу все одно готується подати заявку на використання цього пакету.

Під порожніми новобудовами

А ось приклад Іспанії цікавий тим, що дуже яскраво унаочнює, які наслідки для національної економіки можуть мати надто асиметрична залежність від конкретних невисокотехнологічних галузей, як-от сектор будівництва, і негнучкість ринку праці. Так, до кризи, яка почалася 2008 року, країна переживала 15 років поступального економічного зростання. До середини 2007 року в Іспанію приїхали, за різними даними, від 4 до 5 млн іммігрантів. Будівельні компанії отримали дешеву робочу силу. Водночас країна переживала споживчий і корпоративний кредитний бум. «Але так не могло тривати дуже довго. У 2008 році всі раптом відкрили для себе, що в секторі будівництва є перевиробництво, – розповіла Тижню експерт Economist Intelligence Unit Мая Імберґ. – Сьогодні новобудови стоять пусткою, бо за ті високі ціни, що встановилися на житло, квартири й офіси в них немає кому придбати».

Як наслідок загальний дефіцит держбюджету стрибнув від 4,1% у 2008 році до 11,4% в 2009-му. Й це при тому, що, як наголошує Чарльз Дженкінс, регіональний директор групи аналітиків Economist Intelligence Unit країн Західної Європи, до 2007 року державні фінанси Іспанії були здоровими й впорядкованими: «Тоді державний бюджет Іспанії ще був профіцитним. Великий дефіцит виріс у 2009 році через колапс на ринку нерухомості й у секторі будівництва. А останнє, своєю чергою, спричинило різке падіння податкових надходжень і зростання безробіття». Велика армія безробітних – це масивні соціальні виплати. Уряд почав гарячково стимулювати економіку за рахунок збільшення державних інвестицій і зниження податків – від цих заходів дефіцит далі зростав. Згодом соціалісти, які перебувають нині при владі, відмовилися від такого підходу. Наразі головна мета прем’єра Хосе Сапатеро – насамперед скоротити державний дефіцит. «Загальний державний борг країни зростає, але є керованим. Загроза дефолту перед Іспанією не стоїть», – зазначає Мая Імберґ.

Натомість перед Іспанією, як і перед Грецією, стоять важкі завдання структурного реформування економіки, особливо ринку праці. Близько 70% економічно активного населення працюють за довготерміновими контрактами. Вкрай обтяжливі для працедавців умови звільнення таких працівників не завжди перешкоджають прекуризації праці (Зменшення соціальних гарантій працівникам. – Ред.), а часто якраз навпаки – спонукають компанії, які не хочуть збанкрутіти в умовах кризи, шукати обхідні, не завжди легальні шляхи найму робочої сили. Визнавши всі свої виклики, Іспанія встигла прийняти нову Стратегію стабільного розвитку. Експерти вже розкритикували її за брак конкретики. За новою стратегією, іспанці беруться жити відповідно до своїх реальних можливостей, хочуть зробити країну більш відкритою для іноземного бізнесу й розвивати альтернативну енергетику.

Число ПІ

Якщо фінансові показники переддефолтної Греції та трохи стабільнішої Іспанії постійно перебувають у центрі уваги європейських медіа, то перші дві складові абревіатури PIGS ажіотажу донедавна не викликали. Тому для декого несподіваним виявилось повідомлення про те, що агенція Fitch знизила кредитний рейтинг Португалії з АА до АА-, тобто дала негативний прогноз щодо кредитоспроможності її уряду в довгостроковій перспективі. Державний борг цієї країни перевищив 75% ВВП, а дефіцит поточного платіжного балансу сягнув 8% (більше – тільки в Греції).

На літеру І в згаданій абревіатурі претендують навіть дві країни: Ірландія та Італія. Вони теж мають серйозні проблеми. Вартість страхування їхніх державних боргів із червня минулого року, незважаючи на поступове одужання світової економіки, також зросла вдвічі-втричі. Італійський держборг узагалі найвищий серед країн PIGS – 115% ВВП. До того ж до 15% економічної активності в країні перебуває в тіні. Порівняно з цим показником заборгованість Ірландії (63,7% ВВП) виглядає нормальною. Втім, до середземноморського клубу проблемних держав-членів ЄС «кельтського тигра» закинули бульбашка на ринку нерухомості та високе безробіття.

Болісні рецепти

Економісти не мають чіткого правила, за яким можна визначити небезпечний рівень державного боргу. Японія, наприклад, завдяки тому, що більшість її кредиторів – самі японці, вже багато років спокійно живе з держборгом, що перевищує її ВВП. До глобальної економічної кризи вважали, що борг у 60% від ВВП є цілком безпечним для багатих країн, однак кризові явища (падіння ВВП, зростання безробіття) значно знизили довіру інвесторів до фінансових можливостей урядів. Тим більше, що вливання «стимуляційних» грошей у національні економіки збільшило заборгованість практично всіх розвинутих країн світу.

Ідеальним виходом із цієї ситуації є економічне зростання, яке автоматично зменшує бюджетні дефіцити та борги. Країни PIGS, однак, навряд чи можуть розраховувати на стрімке відновлення своїх економік. Не можуть вони й піти шляхом девальвації національної валюти, оскільки є членами єврозони. Це залишає два однаково болісні рецепти скорочення державних боргів та бюджетних дефіцитів: збільшення податків та/або скорочення витрат. Оскільки посилення податкового тиску може тільки зашкодити економічній активності, то більшість урядів, зазвичай, обирають другий рецепт.