Недемократичний режим Аляксандра Лукашенкі фінансується з-за кордону. «Фінансується Європою, передусім, Англією та Нідерландами, – розповідає Тижню один із провідних білоруських економістів, керівник аналітичного центру «Стратегія» Лєанід Заіко. – Саме ці країни є основними споживачами білоруських нафтопродуктів, що становить 40% нашого експорту».
«Білорусь абсолютно інтегрована в західний ринок, – додає експерт Білоруського інституту стратегічних досліджень Міхал Залєскій. – Завдяки експорту дизельного палива, лісу й калійних добрив ми продаємо на Захід більше, ніж у Росію». За такої плідної економічної співпраці Захід не визнав жодних політичних виборів, які проводилися в країні за часів президентства Лукашенкі.
Винятком можуть стати чергові парламентські вибори, що відбудуться цієї неділі.
ВИБОРИ БЕЗ АЖІОТАЖУ
В самій Білорусі про наближення виборів нічого не говорить. Жодної війни білбордів, жодних рекламних вкладок у ЗМІ чи листівок на всіх вільних стінах і парканах. Самотні білі стенди для оголошень.
На цих стендах порожнеча, тільки іноді молодь ставить тегиграфіті чи клеїть наліпки «Бойкот!» або «Твій голос почують хіба що на Площі». Площа – аналог нашого Майдану – Кастричніцька (себто Жовтнева) в самісінькому центрі Мінська. Тут у березні 2006 року відбулася безпрецедентна для Білорусі акція протесту проти безальтернативних виборів президента. Наметове містечко в кількасот людей організували непартійні громадські активісти, а партійні кандидати були змушені приєднатися до хвилі протесту, яка зрештою завершилася масовими арештами. Зараз – жодних натяків на терор «останньої диктатури Європи». «Тут кореспонденти працюють, – каже по рації омонівець на тій самій Кастричніцькій, де 16 вересня цього року відбувалася традиційна акція з нагадування про зниклих за правління Лукашенкі людей. – Що робити з протестуючими? Просто відтісняти?»
Пересічний громадянин Республіки Білорусь (РБ) донедавна навіть не підозрював, що скоро треба йти на вибори. Не кажучи вже про те, депутатів якої палати парламенту доведеться обирати. Тут вибори давно перетворилися на ритуал.
«В Білорусі є один політик – Лукашенка. Всі інші (хоч прем’єр-міністр, хоч спікер парламенту) не сприймаються в ролі політиків, – говорить один із організаторів і комендант білоруського «Майдану-2006» Алєсь Мазур. – Тому люди зневірені й не ходять навіть на президентські вибори. У влади великі проблеми з явкою».
ЛУКАШЕНКІВСЬКА «ВІДЛИГА»
Можливо, через загальну байдужість громадян офіційний Мінськ і пішов на незвичну лібералізацію. «Ця відлига, – шепочуться в опозиційних штабах, – розрахована на мобілізацію опозиційного електорату, щоб явку підвищити». Напередодні виборів Лукашенка звільнив політичних в’язнів, допустив у країну спостерігачів ОБСЄ та дозволив УСІМ кандидатам виступити по національному телебаченню з п’ятихвилинною промовою.
Більшій частині опозиційних кандидатів дали можливість зареєструватися, а опозиційних спостерігачів – і це справді сенсація для Білорусі! – внесли в списки територіальних виборчих дільниць. Щоправда, на рівні дільничних виборчих комісій такого лібералізму не допустили, що змушує засумніватися в щирості «прозорих прагнень влади». ДВК в Білорусі формуються винятково з адміністративно залежних людей – менеджерів середньої ланки шкіл, державних закладів і підприємств.
Спосіб впливу на них, крім звичного страху, – система контрактів, яку на зміну трудовим договорам активно впроваджують в останні роки. Контракт укладається тільки на один рік, надаючи широкі права роботодавцеві. Не виконав прохання директора – до побачення.
Але Захід натякає, що на ці методи маніпуляції виборчим процесом він може закрити очі. Підтвердженням цієї тези є часті візити до Мінська європейських чиновників, які були неможливими ще декілька років тому. А Мінськ робить вигляд, що лібералізується. Мета Заходу – відтягнути Лукашенкі від Москви, мета Лукашенкі – залучити повноцінні західні інвестиції. Останньою перепоною для капіталовкладень великого бізнесу є негативний диктаторський імідж, але загалом у Білорусі проведена більшість необхідних законодавчих реформ.
Цитата з білоруської преси, яку донедавна було важко навіть уявити: «Такі авторитетні міжнародні організації, як МВФ та Світовий банк, визнали Білорусь країною, що досягла найбільшого прогресу в реформуванні економіки» Між іншим, СБ справді це визнав.
Б.Е.Д.
«Білоруське економічне диво» (Б.Е.Д.), як часто у нас кажуть, – це соціалізм, змішаний із капіталізмом, – каже Міхал Залєскій. – Почалося воно з того, що Білорусі (порівняно з Україною та Росією) вдалося майже не скоротити випуску того, що виробляли ще в БРСР. Можна виділити три основні складові Б.Е.Д. Перше – централізація економіки. Друге – ринкова програма переробки російської нафти й продаж нафтопродуктів на Захід. І третє – неринкова програма, яку я іронічно називаю «Газ в обмін на стратегію». Ми закуповуємо дешевий російський газ, а взамін обіцяємо Кремлю створити спільну систему протиповітряної оборони».
Лукашенка справді зміг зберегти білоруське виробництво. Якщо раніше над Кастричніцькою площею по обидві сторони проспекту Незалежності висіла реклама Sonу та Samsung, то зараз там написано «Витязь» і «Горизонт». Мінськом ходять чутки про те, як у президентській резиденції стояв японський телевізор із приклеєним лого Horizont. Dvd-програвачі «Витязь» можна знайти в більшості білоруських магазинів (коштують близько 450 грн), їх активно купують і вони зовсім не нагадують «радянську» продукцію.
Тим, хто їдуть в Білорусь, щоб побачити «музей СРСР», в Мінську взагалі робити нічого. Це типова європейська столиця, навіть гастрономи та забігайлівки соціалістичного зразка витісняються на околиці. З’являються супермаркети (та називаються вони суто білоруською – крама) й «концептуальні» заклади харчування. До них, до речі, ніхто особливо не бігає – ціни кусаються |див. підверстку|.
«В мінської й гомельської молоді нова фішка – на вихідні їздити відвисати в Київ, – розповідає один із білоруських журналістів. – Дешева випивка та їжа, безліч гарних забігайлівок і атмосфера вільніша. В нас спробуй після 22-ї з’явитися на вулиці з пляшкою пива – одразу ж патруль поцікавиться, де взяв і чому п’єш. Бо до 8-ї ранку пити заборонено!»
ДІТИ, ЯКІ РОЗВАЛЮЮТЬ РЕЖИМ
Ще одна ознака лібералізації – на вулицях Мінська з’явилися престижні іномарки. «Ще недавно білоруська економіка живилася світлими комуністичними ідеалами, функціонери щиро ображалися, коли я питав у них про хабарі, – говорить Лєанід Заіко. – А тепер у цих функціонерів діти підросли. Ці діти хочуть їздити на шикарних авто, вони просять батьків легалізувати тіньові доходи, вони, зрештою, й навчать чиновників і топ-менеджерів корупції. Вони розвалять цей режим».
Ми сидимо з Заікою у фаст-фуді «Лідо» (латвійська франшиза) – аналозі нашої «Пузатої хати» – на площі Якуба Коласа. Середній чек тут – 30–40 грн, і фаст-фуд забитий молоддю. Хтось із них розвалює режим, навчаючи батьків корупції, хтось виходить на площу, розчарувавшись у ідеологічних повчаннях (у школах країни діють організація піонерів і відповідник комсомолу – Білоруська республіканська спілка молоді).
«Найнезахищенішою верствою в Білорусі є малокваліфіковані робітники, а от молодим живеться непогано, бо дітей у нас традиційно люблять і підтримують фінансово батьки, – розвиває тему Міхал Залєскі. – Однак саме молодь є традиційним опонентом режиму, тому що її дратує, коли дорослі дяді вчать, як думати. Атмосфера несвободи – ось головна причина молодіжних протестів, не економіка».
Деякі діти разом із батьками навчилися жити взагалі в обхід держави. Гуманітарний ліцей у Мінську (один із двох найкращих середньо-освітніх закладів країни, в ньому навіть фізруки розмовляли білоруською) влада закрила в 2003-му під приводом поганого стану будівлі.
«Це була особиста помста директорові, – каже Тижню білоруський поет Андрєй Хадановіч, який викладав у ліцеї іноземну літературу. – Та батьки скинулися, зняли будинок на околиці Мінська, й ми продовжуємо навчання. Програма зовсім не змінилася, просто ліцеїсти складають іспити екстерном». За раз у будівлі ліцею – районний суд, і кожного 1 вересня школярі влаштовують на подвір’ї суду врочисту лінійку.
ІДЕОЛОГІЯ – ІНФОРМУВАТИ
40 км від Мінська – село Дукора. Навіть не село – агромістечко. Завдяки цим агромістечкам Білорусь щороку продає за кордон молокопродукти на $1 млрд.
«Ми хочемо, щоб мешканці села отримали ті ж послуги, що й у місті. В нас є будинок культури, стоматологічний кабінет, відділення банку, школа з дитсадком, пошта, бібліотека, – перераховує голова місцевої сільради Татьяна Савік. – Збираємося запровадити агротуризм, я оце щойно повернулася з українського Борщева, де нам розповідали про їхній досвід. Усе у вас там гарно, тільки брудно дуже».
Дотаційні агромістечка – ще одна грань білоруського економічного дива. Дотує їх держава (скажімо, кредитами на побудову нових будинків – їх металочерепицю одразу ж помітно з дороги). Зарплата доярки в Дукорі – $250, механізатора в сезон – $500–600. Дотацій не вистачає, тому сільрада продає ділянки на аукціоні – по $3–5 тис. за 20 соток.
«Понапридумували – агромістечка, – іронізує підпилий селянин. – Тепер молодь не каже «я з села», а «з містечка». Ті будинки нові будують обабіч села, ближче до дороги, щоб Бацька міг побачити, це вже й не село виходить».
В сільраді висить плакат – «Ідеологічна робота». Такі самі плакати висять у всіх установах Білорусі. Я прошу в голови пояснити мені ідеологію, яку впроваджує Лукашенка. «Ідеологічна робота – інформування громадян про нові ініціативи влади», – відповідає пані Савік.
ШАНС ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ
Центром Мінська розвішані білоруські й грузинські прапори. Це анонс тенісного матчу на кубок Девіса, та висять вони навіть на міській ратуші. Лукашенка так і не визнав незалежність Абхазії й Осетії (мовляв, цим займається парламент, а я тільки президент), зате «Белавіа» в кілька разів збільшила кількість польотів «Мінськ-Тбілісі». З Москви в Грузію літаки напряму не літають, а пасажири є – чому б ці гроші не заробити?
Події в Грузії зробили Білорусь потрібною Заходу. Та Захід визнає вибори дійсними, якщо в парламент пройде хоча б хтось із опозиції. В самій опозиції немає єдиної думки щодо виборів – хтось хоче бойкотувати їх, хтось вимагає не визнавати.
«Вибори – наш шанс хоча б якось впливати на політику власної країни, – каже Тижню єдиний опозиційний кандидат в президенти-2006 Аляксандр Мілінкєвіч. – Ми зібрали молодих людей, половина з них – безпартійні, в мережу під назвою Об’єднання демократичних сил. Багато з них активно працюють на місцях, є впізнаваними й мають шанс». Зараз Мілінкєвіч активно їздить по регіонах, просуваючи ОДС.
ДЕ КРАЩЕ?
У Білорусі епохи Лукашенкі вистачає як позитиву, так і негативу. Й одне переходить у інше. Наприклад, «білорусофоб» Лукашенка створює нову білоруську ідентичність, у якій сябри є такими собі юберменшами: «Ми, білоруси, ті самі росіяни, тільки першого ґатунку».
Капіталістично-соціалістична економіка – запорука швидкого… членства в ЄС і СОТ. «Коли в СОТ вступить Росія, – жартує місцевий чиновник, – 99% наших торгових операцій і так буде з СОТ». «У нас чудові дороги, 4,5 млн робітників із високою трудовою етикою, немає різниці в розвитку регіонів, – говорить економіст Лєанід Заіко й іронічно додає, – ми ввійдемо в Євросоюз швидко й непомітно. Прямо з Аляксандром Ригоровічем – прекрасним, за мірками ЄС, адміністратором».
«Я пропрацював на тракторному заводі десять років, – каже Зьміцер-«Міх», інженер-технолог МТЗ і лідер найвідомішої білоруської реп-команди «Нестандартний варіант». – Із задоволенням пішов би звідси в бізнес, але започаткувати власну справу дуже важко. А я обвішаний кредитами, й ніде не зароблю $600, тільки на МТЗ». Ми з «Міхом» ідемо бульваром Тракторобудівників, і тут, у районі тракторного заводу, мене нарешті накриває забуте відчуття "музею СРСР" – на спортивному майданчику кілька роботяг у спортивних костюмах (!) грають в городки (!!) під керівництвом тренера (!!!).
Повертаємо на вулицю Стаханівську. Тут, у хрущовці "Міх" купив квартиру, в одній із кімнат – студія. «У нас у країні порядок, і це мені подобається, – говорить репер. – А у вас в Україні бардак, зате там пробитися легше. Й спробуй зрозумій, де краще».
[882] [883][884][888]
ЗАПРОШЕННЯ НА ВИБОРИ
.jpg)
.jpg)
КОМЕНТАР ГРОМАДСЬКОГО АКТИВІСТА
АЛЄСЬ МАЗУР
комендант «Білоруського Майдану» в березні 2006-го
.jpg)
Режим Луки – імітація держави
Головна проблема – наша держава – імітація. Люди не сприймають владу як політичний інструмент. Чиновники бояться тільки Луку, а не виборців, на яких вони нібито повинні працювати. Молодь мріє або емігрувати, або влаштуватися на державну службу. Там платять пристойні гроші фактично за те, що ти визнаєш і легітимізуєш режим. Кількість чиновників, які здійснюють всіляку абсурдну паперову роботу (така собі імітація державотворення), зростає.
Інша частина імітаційної системи – опозиційні партії. Імітація опозиції – вони навіть не розглядають серйозно мету успішно діяти у владі. Після революційних подій весни 2006 року створилася прекрасна молодіжна спільнота, але її майже всю розтягнули на шматки опозиційні партії.
Зараз ми йдемо на вибори з мережею громадських активістів – вони входять до Об’єднання демократичних сил. Люди 30-35 років, реальні лідери в місцевих громадах з досвідом успішного захисту їхніх інтересів. Україна залишається прикладом. Ваша влада не змогла скористатися шансом, який отримала в 2004 році, зате ваша громадськість цей шанс не втрачає.
БІЛОРУСЬКІ ЦІНИ
Горілка по 32 грн
Хліб – 2,4–3,6 грн за буханець
Молоко – 6 грн за 1 л
Яйця – 7,4 грн за десяток
Олія – 16,4 грн за 1 л
Масло – 7 грн за 250 г
Сир – 32–37 грн за 1 кг
Свинина – 39–44 грн за 1 кг
Курка (філе) – 36,8 грн за 1 кг
Хек (філе) – 30 грн за 1 кг
Ковбаса докторська – 30 грн за 1 кг
Ковбаса салямі – 70 грн за 1 кг
Гречка – 6 грн за 1 кг
Чай Dilmah – 12,3 грн за 100 г
Цукор – 5 грн за 1 кг
Огірки/помідори – 7,5 грн за 1 кг
Горілка (середній сегмент) – 32 грн за 0,5 л
Пиво світле – 5–7 грн за 0,5 л
Цигарки Winston – 4,7 грн за пачку
Шоколад – 5,1 грн за плитку
Бензин А-95 – 5,8 грн за 1 л
Проїзд в метро/автобусі – 1,5 грн
Телевізор Horizont з РК-екраном – $500
Такий же телевізор Philips – $750
Оренда однокімнатної квартири в Мінську – $300–600
Двокімнатна квартира в Мінську – $85–120 тис.
Земля (30 км довкола Мінська) – $400–3000 за сотку
Будинок з ділянкою (30 км довкола Мінська) – $30–60 тис.
Будинок в райцентрі – $3–10 тис.
Середня пенсія – $150
Середня зарплата – $350
Зарплата на сільській фермі – $80–250 (залежно від сезону)
Зарплата будівельника – $200– 500 (залежно від регіону)
Зарплата працівника ливарного цеху МТЗ – $1–1,2 тис.
Зарплата інженера – $400–600
Зарплата вчителя – $250–300
Зарплата патрульного міліціонера – $400–450
Зарплата депутата палати представників парламенту РБ – $1,2–2 тис.
Джерело: офіційні дані Мінстату РБ, спостереження Тижня
КОМЕНТАР ЕКОНОМІСТА
МІХАЛ ЗАЛЄСКІЙ
експерт Білоруського інституту стратегічних досліджень
Лукашенка – майстер блефу
Ідеологія Лукашенки: "Головне, щоб економіка хоч якось ворушился". Він рветься з продукцію будь-куди – хоч у Венесуелу, хоч у Литву. А в Литві, між іншим, на машинокомплектах МАЗу вже ставлять "Made in EU".
Лукашенка контролює 17% підприємств Білорусі, які дають 50% екпорту – від транзитних послуг до виробництва бойового софту. Менеджери цих підприємств залежать від чиновників, чиновники – від силовиків, силовики – від президента. Він їх наймає у Росії, потім садить, а потім після амністії вони тікають назад. І зараз Білорусь – як Візантія в роки османської навали: маленький клаптик в оточенні російського капіталу, який є частиною капіталу глобального. Піде Лукашенка – Візантія впаде.
Лукшенка – це гравець, він любить блефувати. І один із найбільших його козирів – Україна. От зараз всі говорять про нафтопровід від Чорного моря до Балтійського в обхід Росії. А такий шлях є: Одеса-Броди-Мозир-Вентспілс. Військовим нафтопроводом (ще радянським) Мозир-Вентспілс Лукашенка регулярно лякає Путіна.