Фешенебельні гірські та термальні курорти, дбайливо відреставровані замки й королівські палаци, запаморочливі карстові печери й підземні озера, заїзди «Формули-1», скакові перегони й безкрай гольфових полів. Крім того, найсучасніша туристична інфраструктура. Все це не за морями-океанами, а поряд, у наших найближчих сусідів, котрі 20 років тому об’єдналися в так звану Вишеградську четвірку: Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина. Об’єднались, щоб назавжди відокремитися від совєтського материка й повернутися до Європи. Будапешт, Братислава, Прага й Варшава, як і завжди, ваблять мандрівників, проте поруч із ними з’явилося безліч туристичних принад, які на рівних конкурують з перлинами Західної Європи штибу Ронди, Зальцбурга, Шамоні чи Верони. До того ж за умови однакових стандартів відпочинку, ціни в Центральній Європі значно нижчі, ось і їдуть туди німці й англосакси, шведи й французи зі спустошеними кризою гаманцями. І нам час.
Терми, вино, коні
Місяць стрімко виринає з-за хмари й шалено женеться за зірками: десь там у нічній височині ледь не буревій, та що нам до того? Нас заколисує дзвінка тиша, і лише поодинокі зойки пугача, і шурхіт близького лісу, і срібносяйні соляні скелі, і ті самі зорі, що віддзеркалюючись, хлюпочуться у мерехтливій воді басейну. Ми в Егерсалоку, передмісті Егера,історичного і культурного центру Північної Угорщини.
Культ води, традиції купаленьЄвропа запозичила у мусульман: Іспанія від маврів, Угорщина – від турків. А от власне із водою Угорщині поталанило, мабуть, більше, ніж усім європейським країнам. Мінеральних джерел багато, майже всі вони термальні. От і розкидані країною незчисленні купальні й лазні, що працюють чи не цілодобово: від старовинних, ще турецьких, як славетна будапештська «Рудош» до найсучасніших на кшталт басейнів готельно-туристичного комплексу в Егерсалоку. Вода тут б’є з-під землі з температурою майже 90˚С, тож її охолоджують: кожен басейн має свою температуру. Всюди застереження: «Дітям до 14 років заборонено». Так, термальні мінеральні води – це насамперед лікування. Проте можуть бути й просто спа-відпочинком: каскади басейнів з низькою мінералізацією й різною температурою води уздовж природних терас, вкритих білосніжним шаром мінеральної солі: угорське Памуккале поблизу Егера.
Від одного винного льоху до іншого, зранку й до ранку (про нічні відвідини домовлятися обов’язково!) долиною Егерської красуні прямує майже іграшковий потяг. У вагонах не діти, – спраглі мандрівники марять хто вишуканим льодяним айсвайном, а хто й підступним егри бикавер (бичача кров з Егера). В Угорщині більш ніж два десятки історичних виноробних районів. Егер – столиця червоних вин. Звісно, чималий вибір сонячної вологи є і у винотеках, і в супермаркетах, і в малих крамничках, та ніщо не замінить справжньому поціновувачу свята дегустації. І не важливо де: у геть чорному від плісняви найстарішому, ще XVстоліття льосі, чи у новому, тільки-но виритому у вулканічній породі місцевих гір. А от мікроклімат в них завжди однаковий: вологий з температурою 10–12˚С, тож теплий светр не завадить. Власники підвалів самі плекають ґрона, самі роблять вино, самі продають. До того ж на 30% дешевше, ніж деінде. Якщо разом скласти довжину всіх егерських винних льохів вийде 139 км – відстань до Будапешта. І наша дорога в бік столиці.
Різкі удари п’ятиметрових батогів, широченні сині складчасті штани, схожі на спідниці (чи не у турків позичили таке вбрання й наші запорожці?), – карколомні трюки, джигітівка, вишукані піруети – хортобадські табунщики (угорські ковбої) гарцюють без сідла. А коні! Легендарні ліпіцанери! Вони народжуються зовсім темними та за рік перетворюються на казкових біло-сріблястих скакунів. Такі залишилися хіба що в Іспанській королівській школі верхової їзди у Відні. І ще тут, у кінному парку братів Лазар неподалік Будапешта.
Майстри кінного спорту брати Вілмош і Золтан утримують невеликий іподром, стайні та ферму з елітними породами свиней, корів, кіз, овець. Раз на день, а у вихідні та на свята тричі на день, на іподромі відбуваються показові виступи. Щороку – змагання. Перший день – парадний виїзд двійками та четвірками, другий – марафон візків: 30 км з перешкодами, третій день – слалом. Патронує змагання герцог Единбурзький, чоловік королеви Єлизавети ІІ, а з усього світу приїздять члени аристократичних родин , позаяк це один із найдорожчих і елітарних видів спорту.
А неподалік – більш демократичне дійство – траса «Формули-1», – яке збирає до 300 тис. вболівальників. Для них вибудовують різні атракціони: містечко Феррарі, містечко Мерседес тощо, показові стенди з історією команд, виставляють раритетні машини, сувенірні ятки. Шум, галас, циганські оркестри… А наостанок – традиційні гуляш у казанку та місцева фруктова горілка 65-градусна паленка.
Долинами снів
Долину сповиває туман. А який у горах! І що вище, то щільніше, поки не заїхали так, що, здавалося, повітря можна пити. Ялини деруться крізь білу мряку до ледь видного сонечка, каменюки-велети провокують маленькі водограї. Зараз вони пустотливо дзюрчать, та під час злив, чи танення снігів перетворююся на грізні потоки, що заливають села й містечка, руйнують мости й дамби. Тому деінде біля будинків та на узбіччі доріг лежать стоси білих мішків із піском.
Татри – царина туризму Словаччини. Гірськолижні курорти, мисливські заказники, кемпінги, турбази на будь-який гаманець. Від п’ятизіркового Kempinski на березі смарагдового озера Штрбске, до хаток-курників й кімнат, що їх здають майже задарма місцеві. Чи сповідують аборигени девіз мережі Kempinski: бути в гармонії з природою, невідомо, проте розчинитися в довкіллі за бажання може будь-хто. І в Млинській долині, що в Високих Татрах, де постав новий спортивний центр зимових видів спорту «Ареал снів», і в Низьких Татрах, які славляться «лінивим» еко-туризмом. В тамтешніх лісах багато грибів і ягід, чимало й зариблених ставків: можна купити ліцензію й ловити рибу. А місцеве товариство мисливців підгодовує взимку звірів (водяться ведмеді, косулі, рисі, зайці, кабани), тож має за це право на невеликий відстріл, яке продає охочим. А ще можна подорожувати кіньми, гірськими велосипедами, а то й просто пішки з рюкзаком.
«Буковель для нас не конкурент, – каже наш колишній співвітчизник Марк, – не вміють там обслуговувати на найвищому рівні. І в Європі вчаться цьому наразі лише в ресторанах, де страви коштують від €150. В Україні та Росії ще не готують таких спеціалістів. Конкурує з нами і завжди конкуруватиме Австрія». У Марка два готелі неподалік містечка Ясно. Гості – переважно сімейні пари з дітьми, що приїжджають із Голландії, Литви, Ізраїлю, Кореї, для них влаштовують розважальні театралізовані програми та «жорсткі» ігри на кшталт «Форт Буайяр». Для корпоративів Марк інколи орендує карстову Деменовську печеру. В залі Велетів, котра заввишки 26 м, завдовжки 120 м, а шириною 40 м, чудова акустика, час від часу там відбуваються концерти солістів Братиславської опери…
У підніжжя гірського масиву лежить Кошице – друге після Братислави місто Словаччини й великий спортивний центр. Саме тут відбуватимуться деякі матчі 75-го ювілейного чемпіонату світу з хокею 2011 року та чемпіонат світу зі спортивного орієнтування серед юніорів.
Скалки аристократичного шарму
Щоб приміряти на себе життя можновладців, необов’язково їхати до Версаля. Чи не найбільший ландшафтний ансамбль світу є в Чехії, а точніше у південній Моравії майже на кордоні з Австрією. «Райський сад, Сад Європи» середньовічних літописів, до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО він увійшов під назвою Ледніцько-Валтіцький комплекс. Протягом шести століть маєток був резиденцією княжого роду Ліхтенштейнів, а після закінчення Другої світової перейшов у власність Чехословаччини.
185 гарукотворної краси: французькі регулярний та барокові сади з рідкісними деревами, англійський парк, оранжереї, луки, химерні канали, каскади озер, примхливий серпантин річки Діє, безліч архітектурних споруд. Тут і відлуння античності у вигляді колонади з трьома давньогрецькими богинями: Афродита, Афіна та Артеміда, а поруч у зеленому амфітеатрі не менш могутні Аполлон та Пан. І згадка про бойові звитяги колишніх володарів: прикордонний замок з оборонними валами, – зараз в ньому діють готель і ресторан. І данина романтизму: оглядова башта-мінарет, турецькі лазні, китайський будиночок, псевдоруїни Янова града, альтанки, мисливські павільйони, штучні печери й гроти з мінеральними джерелами. Подорожувати цим простором можна човником, каретою, верхи й пішки, як вистачить сил.
Та найголовніші споруди ансамблю – два палаци, об’єднані семикілометровою алеєю столітніх лип. Постійна резиденція Ліхтенштейнів – бароковий замок Валтице, що має довжелезну парадну анфіладу, яка за розкошами убранства нагадує віденський Шенбрунн, з винними підвалами, де й зараз можна продегустувати місцеві вина, з сімейною церквою, що славиться старовинним органом, – час від часу в ній відбуваються музичні вечори. Неоготичний замок Леднице – літня княжа резиденція. В ньому не оминути старовинного акваріуму з екзотичними рибками та оранжерею, а якщо поталанить, зустрінете справжній привид – Білу панну. Замовити її несподівану появу можна, купивши тур.
А от довгождані страхіття чекають на вас на Моравському карсті, в печері Пунква, якій вже десь 380 млн років. Дістатися до неї можна підземною річкою, що називається так само – Пунква, або канатною дорогою. Підсвічені сталактито-сталагмітові химери пробуджують фантазію мандрівника: діти справляються самі, дорослим допомагає гід. Головна принада підземної подорожі – провалля Мацоха. Це величезна зала (висота – 138 м, ширина – 76 м, довжина – 174 м), вгорі якої видніє чимала дірка, що утворилася внаслідок давнього землетрусу, а тому в залі ще є й природне освітлення.
Проте, якщо вам більше до вподоби справжні, а не примарні палаци, варто завітати до містечка Літомишль, що на Сході Чехії. Місцевий замок ЮНЕСКО долучила до пам’яток світової спадщини, як один із найчистіших взірців архітектури Відродження у Східній Європі. Збудували Літомиський палац у 1568–1581 роках, його фасади й фронтони прикрашає живописні картини на античні та біблійні теми,виконані в техніці сграфіто. Всередині залишилося те, що вціліло впродовж віків та воєн: коштовні меблі в стилі ампір і рококо, перські килими, голландський живопис, мейсенський фарфор, колекції бурштинових і дерев’яних трубок, шитих золотом сідел, – останні хазяї, родина Вальдштейнів, розводили коней, й, зрештою, музична шафа 1826 року, яка виконує 24 мелодії менуетів і мазурок.
Та для чехів і сам замок, і його начиння мають особливий вимір: тут у сім’ї палацового пивовара народився засновник чеської національної композиторської школи Бедржих Сметана. Тож з 1949 року в палаці проводять щорічний Міжнародний оперний фестиваль «Літомишль Бедржиха Сметани». На нас чекала зустріч з «Чарівною флейтою» Моцарта, яку привіз Національний оперний театр імені Леоша Яначека з Брно. Та під час чудової вистави на подвір’ї замку все непокоїла думка: а чи відбуватиметься в нашому Тульчині в палаці Потоцьких Міжнародний музичний фестиваль Миколи Леонтовича?
Не злотом єдиним
Хто ж у дитинстві не мріяв стати золотошукачем? Дитяча мрія може справдитися в маленькому містечку Злоти Сток, що притулилося до Золотих гір в південно-західній частині Польщі.Тут, у колишній золотій копальні, де ще в середні віки видобували 10% усього жовтого металу Європи, відкрито шахту-музей. Маленький потяг везе відвідувачів штольнями, а казковий гном розповідає, як колись намивали золото, показує обладнання старих копалень, одяг і приладдя шахтарів.Тут-таки можна придбати за $2 ліцензію й спробувати намити золотий пісок. А на поверхні на дітей чекають хитромудрі атракціони, пейнтбол, катання на джипах, спортивні ігри.
Дорослі ж поспішають до містечка Валбжих: хтось хоче побачити художнє диво на скелі – замок Ксьонж, комусь цікавіший бункер Гітлера в підвалинах того самого замку. Палац-фортеця Ксьонж, знаний з XIІІ сторіччя як прикордонне укріплення, впродовж століть змінював не лише володарів, а й зовнішній вигляд. Тож нині це примхливе й водночас гармонійне поєднання всіх архітектурних стилів – від романського до сецесіону. Фортецю оточують каскадні тераси, зелені лабіринти, мармурові статуї та 27 фонтанів. Стосовно Гітлера, то, попри легенди, він тут ніколи не був, та й бункер добудувати не встигли.
Гольф-культура в Польщі набирає обертів, і хоча поляків наразі серед чемпіонів світу катма, гольф-клуби ростуть як гриби. Більшість гравців – іноземці, бо справжні гольфісти підтримують традицію грати, переїжджаючи з країни в країну. Одне з найкращих полів належить краківському клубу у Пачултовіцах, площа якого сягає 80 га, а за проектом – 160 га, відмінний інвентар, готель, ресторан.
Втомившись від марноти марнот та швидкоплинності часу, дедалі більше людей намагаються відпочивати, зосереджуючись у тиші, подалі від розваг великих міст. Такий відпочинок пропонує один із найдавніших польських монастирів – бенедиктинське абатство в Тинці, що поблизу Кракова. Монахи приймають і поодиноких гостей, і проводять конференції та симпозіуми. Стриманість готики й барокова розкіш будівель на березі Вісли, тиша, свіже повітря, недорогі кімнати і страви за старовинними рецептами монахів. Домашній хліб, сири й ковбаси, солодкий хрін, різноманітні запіканки, журавлине й брусничне варення, мед і монастирські настоянки на травах. Кілька років тому монахи-бенедиктинці мали своє господарство: тримали худобу, вирощували овочі, фрукти, самі виробляли й продавали продукти. Справа ця виявилася нерентабельною, тож вони віддали свої рецепти різним фірмам і мають з того відсоток. Щонеділі після служби на подвір’ї абатства відбувається скромний ярмарок церковних товарів, напоїв та їжі за давніми монастирськими традиціями. Для охочих – екскурсії. Нас водив монах Леопольд, перекладав молодий послушник В’ячеслав, уродженець Житомирщини. Зізнався, що йому подобається «Український тиждень», читає його в інтернеті. Ми поспішали на літак і заздрили тим, хто залишався: їх розбудить ранком спів григоріанських хоралів.
Тиждень висловлює щиру подяку за цю подорож Польському осередку туристичної інформації в Києві, Інформаційному бюро «Угорщина-Туризм», Представництву CzechTourism в Україні та Словацькому управлінню з туризму.