На виборах президента Киргизії, що відбулися 30 жовтня, перемогу здобув чинний прем’єр-міністр – 55-річний Алмазбек Атамбаєв, який ще напередодні перегонів заявляв, що країна рухатиметься в Митний і Євразійський союзи, а американські військові мають залишити базу в Манасі 2014-го.
Хоч офіційні результати буде оголошено лише за 20 днів, голова ЦВК Туйгунаали Абдараїмов уже повідомив, що за провладного кандидата проголосувало понад 63% виборців і «можна точно сказати, що другого туру не буде». Це відразу ж викликало чимало запитань, адже для розділеної міжрегіональними протиріччями Киргизії такий результат видається вельми несподіваним, він не збігся з прогнозами більшості спостерігачів, які очікували другого туру.
У владі не приховують задоволення від перемоги, ігноруючи той факт, що вона може виявитися пірровою. Зокрема, нинішній «тимчасовий президент» Роза Отумбаєва, яка очолила країну після торішнього державного перевороту й усунення попереднього глави держави Курманбека Бакієва, вже заявила, що результати виборів «продемонстрували єднання киргизького народу». Однак більше скидається на те, що лідерам перевороту лише вдалося досягнути своєї мети, яку озвучила під час голосування 30 жовтня уже згадувана Роза Отунбаєва: позбавити прихильників поваленого ними очільника «останнього шансу на реванш», яким, за її словами, й були ці перегони. Питання про те, чи виконають вони іншу, важливішу функцію – легітимізації нинішньої влади та примирення різних частин країни – залишилося відкритим.
Читайте також: Киргизстан та відроджена Росія
ЕТНОКУЛЬТУРНІ РОЗЛАМИ
У радянський час киргизи становили меншість населення країни (наприклад, за переписом 1959-го їх було 40,4% проти 41,5% російськомовних вихідців із європейської частини СРСР: росіян, українців, німців та поволзьких татар). І хоча за даними останнього перепису населення (2009 року) в країні проживало 5,36 млн мешканців, а частка киргизів унаслідок високого природного приросту та масової еміграції колишніх переселенців із європейської частини Російської імперії/СРСР на батьківщину зросла до 71%, традиційний розлам між двома найбільш густозаселеними та економічно розвиненими регіонами, які все ще належать до різних цивілізацій, залишився.
З одного боку, русифікована та урбанізована Північ зі столицею Бішкек, серед населення якого в радянські часи абсолютно переважали європейські поселенці, під культурним впливом котрих, своєю чергою, розвивалася місцева киргизька меншість. Нині в столиці та прилеглій до неї Чуйській області проживає майже третина мешканців Киргизії – 1,64 млн осіб. Хоча киргизів поміж них уже понад 1 млн осіб (62,7%), а вихідців із європейської частини колишнього СРСР – лише 0,4 млн (24,7%, зокрема 25,8% у Бішкеку), російська мова і масова культура тут і далі домінують.
З іншого боку, це традиціоналістський прилеглий до Узбекистану та Таджикистану аграрний Південь, у якому зовсім недавно частка киргизів та узбеків була співмірною, причому останні переважали в основних містах, а ісламські традиції залишалися майже недоторканними впродовж усієї радянської доби. Тепер на суміжний до Узбекистану території Киргизії (місто Ош, Ошська та Джалал-Абадська області) проживає майже половина мешканців країни (2,4 млн), серед яких киргизів – 1,6 млн (67,6%), узбеків – 0,7 млн (28,3%). У найбільшому місті регіону – Ош – відповідно 48% і 44,2%.
Решта країни – це переважно киргизькі території, де представники титульної нації становлять близько 90%, проте на них проживає менше ніж чверть населення держави. Це високогірні райони, які мають низький рівень економічного розвитку, а їхні мешканці часто все ще живуть в умовах родоплемінного ладу та мають мінімальний вплив на політичні процеси в Киргизії.
Читайте також: Киргизька криза та російська дилема
ПРОРОСІЙСЬКИЙ КРЕН
Уже перед виборами у владному таборі почав спостерігатися очевидний проросійський крен, пов’язаний із низкою факторів – від ролі Москви у торішньому поваленні президента Курманбека Бакієва до високої частки ринку членів Митного союзу в загальному експорті Киргизії та посилення присутності російського капіталу в країні.
Дуже важливу роль відіграло й рішення президента Обами про виведення військ із Афганістану. Адже впродовж останнього десятиліття потужна військова присутність США в регіоні та наявність у Киргизії важливої з цього погляду бази в Манасі давали країні можливість для балансування і виступали потужним мотиватором прозахідного курсу. Виведення військ НАТО з Афганістану не лише істотно ослабить стратегічне значення Киргизстану, а й призведе до зростання загрози радикального ісламізму й об’єктивно посилить у регіоні Росію та Китай. Зокрема, Роза Отунбаєва нещодавно заявила: «Ми, безперечно, рухатимемося в напрямку Митного і, ймовірно, Євразійського союзів. Виведення Збройних сил НАТО 2014 року не залишає нам іншого вибору, якщо ми турбуємося про безпеку держави». Навіть більшість прозахідної киргизької еліти вважає, що країна просто не має іншого вибору. Піднебесна, відома насильницькою асиміляцією автохтонних народів своєї Північно-Західної, сусідньої з Киргизією, частини, вважається гіршою альтернативою, а відтак, за словами відомого учасника демократичного руху Киргизії Еділа Байсалова, «навіть ті з нас, хто найбільше занепокоєний проблемою збереження суверенітету і національної належності, розуміють: нам краще прикріпити свій вагончик до потягу Росії та Казахстану».
Проте фундаментальною передумовою для повернення країни під контроль Кремля все ж слід вважати збереження в Киргизії безпрецедентного для держав Центральної Азії, окрім Казахстану, статусу і сфери застосування російської мови. Вона не лише зберегла в країні здобуті в радянський час позиції в економічному і суспільному секторі, а й домінувала всі ці роки у ЗМІ та масовій культурі. Крім того, за нею тут було збережено статус офіційної мови в Конституції та спеціальному Законі «Про офіційну (російську) мову Киргизької Республіки» від 2000 року.
Читайте також: Бакієвократія постфактум
ПІВДЕНЬ НЕ ВИЗНАЄ ВИБОРІВ
Переможця виборів Атамбаєва сприймають у країні як «людину Півночі». Натомість «люди Бакієва» – лідер минулих парламентських перегонів Камчібек Ташієв (набрав 14,з% голосів) та найпослідовніший опонент нинішньої влади Адахан Мадумаров (14,7% голосів) – як представники Півдня вже відмовилися визнати «бліцкриг» владного кандидата, звинувативши його і ЦВК у масовому застосуванні адмінресурсу під час волевиявлення та фальсифікацій у процесі підбиття підсумків. Відтак пригрозили «вивести на вулиці мільйони людей». За словами Камчібека Ташієва, «то був перший шанс провести справді чесні та прозорі вибори, але ми його втратили. Я не визнаю цих результатів. Ми захищатимемо свої права та права наших громадян». Своєю чергою, Адахан Мадумаров вимагає визнати їх такими, що не відбулися, та створення «спеціальної комісії у складі неурядових організацій, громадянського суспільства і парламенту» для з’ясування їхньої репрезентативності.
Якщо вибуху не станеться зараз, то взимку, на коли й заплановане передання влади від Рози Отунбаєвої новому президентові (її повноваження спливають 31 грудня), за оцінками експертів, країна змушена буде зіткнутися з низкою викликів, пов’язаних із дефіцитом продовольства, енергетичними та соціальними проблемами. Заворушення в південних районах уже розпочалися і, на думку оглядачів, можуть стати початком громадянської війни, а за песимістичного сценарію навіть покласти край існуванню держави Киргизстан у її нинішніх, «сталінських» кордонах.
Читайте також: Винищувачі президентів