На мітингу, організованому ще напередодні Нового року прихильниками Єлизаветграда, дійшло мало не до рукопашної, коли екзальтовані бабусі-прихожанки Української Православної Церкви ( Московського Патріархату) почали виривати бойовий прапор легендарного третього полку спецпризначення. Усе це протистояння штучно нагнітають крупні підприємці міста – Євген Бахмач, Павло Штутман. Останній має значні активи в Росії, але, звісно, аргументує свою позицію найперше власними переконаннями та прагненням до демократії. Ну, і, ясна річ, УПЦ (МП). Той мітинг якраз і відбувався акуратненько після недільної літургії у храмах міста. Але прийшли на нього не тільки ті, хто працює на підприємствах згаданих VIP-ів та віруючі, а й чимало кіровоградців, які щиро не сприйняли пропоновану назву.
Основний аргумент – річка Інгул брудна, неповноводна, вона навряд чи прикрашає місто, нею не можна гордитись, та й сама назва якась … сільська. І справа не тільки у конкретному варіанті – Інгульськ. Більшості з цих людей усе, що не Єлизаветград – загумінкове, провінційне, за їхньою термінологією, болотяне. Феномен подібної свідомості добре проаналізував наш видатний земляк Евген Маланюк у своїй публіцистичній праці під красномовною назвою «Малоросійство».
Читайте також: Почути Кіровоград
Який же насправді світоглядний стан мешканців центральноукраїнського міста, яке, як не раз стверджували політологи, часто відображає у своєму виборі точку зору усієї країни? Прихильники Єлисаветграда найперше посилаються на результати опитування, проведених під час минулих місцевих виборів. І хоч проводилось воно поза елементарними регламентними рамками, цифру майже 77% за Єлисаветград використовують як хоругву демократії – народ сказав! І впритул не помічають того, що в опитуванні взяла участь з великою натяжкою п’ята частини зареєстрованих у місті виборців. А від загальної їх кількості ті голоси становлять тільки 18, 2%!
Трохи інші цифри пропонує загалу місцевий соціолог Едуард Клюєнко, широко відомий тим, що результати соціологічних опитувань, які він проводив, завжди були компліментарними до влади, хто б тоді її не представляв. Він стверджує, що 42 відсотки кіровоградців взагалі вважають, що перейменування міста не на часі, ще 38 схиляються до назви Єлисаветград, інші ж варіанти мають мізерні відсотки підтримки, про які не варто й говорити.
У день, коли Верховна Рада мала приймати постанову про нову назву міста, ті ж Бахмач і Штутман не пошкодували робочого часу своїх працівників і організували виїзд під стіни парламенту тих, хто прагне повернути Єлизаветград. Їхній найбільший лозунг стверджував, що цю назву підтримують 91 відсоток містян! Ось така виходить демократія.
Читайте також: Земля невикористаних можливостей
Ще менше про неї можна говорити тепер, коли апологети Єлизаветграда, остаточно зрозумівши, що він таки не пройде, почали активно просувати назву Єлисавет, акцентуючи на її нібито українськості. Синьо-жовтої стрічечки замість георгіївської, яка по правді мала б бути навколо зображення обрисів фортеці на масовій листівці, розповсюдженій перед згадуваним опитуванням, виявилось замало. Таки довелося враховувати, що переважна більшість відсотків, якими завзято козиряють, складають ті, хто просто після шкільної програми радянського штибу за повсякденними клопотами не цікавився глибше цими питаннями, а бачив листівку, білборди, сіті-лайти із «красівою аристократичною» назвою. Більшість цих людей таки прихильні до України, то на цій емоції можна їх і підловити!
Тож без усяких уже загравань з демократією, опитувань та соціологічних досліджень, народний депутат, обраний у Кіровограді, колишній палкий прихильник Єлизаветграда Костянтин Яринич на одному із сайтів публічно заявив: хай зветься місто Єлисавет або Свято-Єлисавет! Аби було з чим звернутися до парламенту вирішили провести ще одні громадські слухання. Міський голова Андрій Райкович, який є ставлеником проєлизаветградських кіл, підписав відповідне розпорядження. Такі дії не передбачені відповідним Законом, а попередні слухання відбулися ще у серпні, вони зафіксували сім варіантів назв, які й були передані до парламенту. Серед них Єлисавета не було.
Тепер же палкі прихильники царської назви буквально за тиждень стали свідомими українцями і тільки й думають, що про УНР, Центральну Раду, козаків, січових стрільців. По місту почали розповсюджувати пакет ксерокопій документів минулої епохи. Будь-ласка, «Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах». Том 2: Закон ЦР «Про адміністративно-територіальний поділ України», прийнятий Малою радою 6 березня 1918 року. Пункт другий – УНР розділяється на такі землі: серед тридцяти двох назв шістнадцятий – Низ, центр Єлизавет. Та це ще не все. Є й ксерокопія кількох листків Архіву коша Нової Запорізької Січі, том 3, де на сторінці 548 розміщено лист кошового отамана Олексія Білицького до коменданта фортеці святої Єлизавети. І спрямовувався він, звісна річ, «В Єлисаветъ». Є тут і шматок мапи 1919 року, де теж вказано – Лисавет. І навіть пісня Романа Купчинського «Як стрільці йшли з України», де згадується той же Єлисавет.
Очевидно, на думку тих, хто розповсюджує ці папери це доводить, що нашому місту слід дати назву Єлисавет. Мабуть, вони сподіваються, що більшість кіровоградців не замисляться над тим, що у ті роки, коли впала Російська імперія у її царському варіанті, українство було наскільки ослаблене столітнім своїм полоном, розрізнене, незріле, що не могло фактично миттєво спромогтися на адекватну заміну тому Єлизавету чи Єлисавету. Це як птаха, якого тримали дуже довго у підвалі у клітці раптом винести на світло і волю. Чи полетить він відразу? Поки той птах отямився, на нього скували вже іншу клітку, ще міцнішу і занесли у страшніший, кривавий підвал червоної імперії.
Читайте також: Моє ім’я — моя доля
Хто ж обґрунтовує цю назву? У Фейсбуці поширює її такий собі Максим Сінченко, наскільки я розумію, історик-любитель, який підносить романтизм того періоду, не замислюючись над тим, які наслідки мав тодішній національний нігілізм для наступних поколінь. Схоже, йому просто подобається роль того, хто представляє начебто альтернативу усім думку. Ті ж, хто розповсюджує ксерокопії згаданих документів, оперлись на авторитетніше, як їм здається, ім’я – кандидата історичних наук Олександра Чорного. Його довідка «Єлисавет – соборна назва міста», як перестигле яблуко, аж бризкає соком українськості. Усе тут було, виявляється, Україна. Тільки ще кілька місяців тому він не менш переконливо доводив, що Єлизаветград – єдино правильна та історична назва, а Російська імперія принесла у наші степи прогрес і розквіт.
Такий підступний хід, зноу ж, викликав збурення серед активнішої громадськості. Представники 54 громадських організацій підписали звернення до міського голови з вимогою скасувати розпорядження про скликання, на їхню думку, незаконних громадських слухань. Найбільше пристасті розгорілися напередодні призначеної дати слухань, якраз у річницю народження Тараса Шевченка. Цього дня влада традиційно покладає квіти до пам’ятника поету, де відбувається невеликий мітинг. Його організатори, чудово розуміючи, що може прозвучати, намагались не дати слово письменникові Василеві Бондарю, але під впливом публічності змушені були це зробити. Лейтмотивом його короткого, але афористичного виступу стало: повернення до Єлисаветграда, Єлизавета, Лисавета, Лісапета і Савєта – не буде! Тут же міському голові вручили згадане звернення активістів. Через кілька годин Андрій Райкович оголосив, що скасував своє розпорядження про громадські слухання.
Читайте також: Українська стихія степового краю
Цього дня відбулася ще одна подія – на одному із в’їздів у місто прямо на стелі із назвою, хтось вивісив величезний банер з написом «Єлизаветград – місто святої Єлизавети». Мобілізовані учасники АТО зняли його і привезли прямо на мітинг, а потім і на зустріч з міським головою, вимагаючи розібратися, хто дозволяє собі такі вчинки. З такою ж вимогою до СБУ звернувся інший народний депутат-кіровоградець Олександр Горбунов. Йому також ще напередодні було передане звернення частини творчої інтелігенції міста з пропозицією просувати компромісний варіант – Кропивницький. Можливо, ця назва змогла б об’єднати більшість містян? Прихильники інших українських назв, схоже, категорично заперечувати не будуть.
Чи розгляне Верховна Рада, зібравшись у березні, постанову про перейменування нашого обласного центру? І яке рішення прийме? Невідомо. Але процес самоусвідомлення українського міста триває.