Штурм ізраїльського посольства в Каїрі 9 вересня і терміновий виїзд з єгипетської території посла Ізраїлю в Єгипті провокують нову добу у відносинах цих двох держав – добу відвертого протистояння. Військовий єгипетський режим опинився за крок від перегляду партнерських взаємин з Ізраїлем, котрі тривали протягом останніх 30 років.
У Каїрі 11 вересня розпочався суд, на якому адвокат просить єгипетський уряд вислати ізраїльського посла в Каїрі за вбивство єгипетських поліцейських на єгипетсько-ізраїльському кордоні, а судова влада планує подати проти Ізраїлю позов на $5 млрд як компенсацію за цей інцидент. Власне, цей суд був потрібен для легітимізації заднім числом вигнання ізраїльського посла і нападу на амбасаду Ізраїлю.
«Молодіжний рух 6 квітня», який був одним із організаторів акцій протесту, заявив, що припинив мітинги, відправивши своє послання «сіоністському ворогу». «Єгиптяни хотіли довести, що громадськість може нав’язувати свою волю правителям», – йдеться в заяві цієї групи.
«Молодіжний рух 6 квітня» висунув у цій заяві п’ять вимог до Ізраїлю. А саме: мають надійти ізраїльські вибачення, проведене спільне розслідування інциденту, видворений ізраїльський посол, відкликаний єгипетський посол з Тель-Авіва і внесені зміни до Кемп-Девідської угоди 1979 року з Ізраїлем.
Між тим, спікер ізраїльського Кнесету Реувен Рівлін наголосив, що будь-які спроби внести зміни до мирної угоди 1979 року повинні бути схвалені Кнесетом. Так, Рівлін прокоментував визнання кабінетом міністрів Ізраїлю потреби в розгортанні додаткових військ Єгипту з метою підвищення безпеки на Сінайському півострові. Єгипетські військові, які взяли владу після повалення режиму Хосні Мубарака в лютому 2011-го, раніше заявляли, що дотримуватимуться цього договору.
Небезпека таких, здавалося б, незначних змін до угоди полягає в тому, що до неї вже розпочали вносити зміни. Спочатку ніби і незначні, такі, що мають виключно процедурний характер. Але цим закладаються підвалини для прецеденту того, що Кемп-Девідську угоду взагалі можна переглядати. Отже, наступним переглядом на догоду політичній ситуації цілком можуть бути вже серйозніші зміни, котрі вже стосуватимуться підвалин єгипетсько-ізраїльських домовленостей.
Ситуація погіршується ще й тим, що за сім місяців військового режиму є мало чим відзвітувати перед єгипетським народом. Позитивних зрушень явно не відбувається, тому цілком імовірно, що військові правителі, щоби відвернути увагу від того, що коїться в Єгипті, змушені будуть негласно ініціювати нову єгипетську революцію – антиізраїльську.
Такий варіант розвитку подій не варто виключати, адже це підтверджують висловлювання деяких єгипетських експертів, котрі нині відверто заявляють: «Молоді єгиптяни довели світові, що незалежно від того, як наполегливо Захід захищає своїх ізраїльських клієнтів від ісламських народів, вони ніколи не погодяться на існування сіоністського утворення. І угоди, укладені колись зрадницькими правителями, тепер є виключно на папері, який не захистить Ізраїль від справедливого гніву мусульман».
Процес, запущений нападом на ізраїльське посольство в Каїрі, виглядає як намагання повернути близькосхідне напруження до свого апогею більш ніж 30-літньої давнини. Ісламістська пропаганда, котра підбурює до запалення вогню заколоту, дуже нагадує намагання ловити рибу в каламутній воді. За цими всіма руйнівними подіями відверто проглядається тінь Ірану, дії якого націлені на знищення результатів успішних і мирних революцій в арабських країнах у цілому та в Єгипті зокрема.
Здається, військове керівництво Єгипту мало б усвідомити, що найбільшою перешкодою зовнішній політиці їхньої країни у відповідальний після революції час, – це намагання зовнішніх і внутрішніх сил у той чи інший спосіб змусити єгиптян переформулювати свої відносини з Ізраїлем. Адже в такому разі цінність Кемп-Девідської угоди справді стає не більшою, ніж цінність паперу, на якому вона надрукована.
Але це не все. Зовнішні сили, спираючись на залишки колись потужної правлячої в часи президента Хосні Мубарака Народно-демократичної партії, намагаються, використавши конфліктну ситуацію на єгипетсько-ізраїльському кордоні, заблокувати здобутки єгипетської революції. Адже диктаторські правлячі режими в арабських державах і такі потужні країни, котрі претендують на лідерство в близькосхідному регіоні, як Саудівська Аравія й Іран, дуже зацікавлені в невдачі єгипетської революції. Вони бояться поширення революційної ситуації на свою територію.
Тим часом Ізраїль має зрозуміти, що після революцій 2011 року мусульманський світ змінився і наростання конфліктів з Єгиптом і Туреччиною може стати лише прелюдією до протистояння, яке за потреби неважко перевести у військове. Кемп-Девідські угоди забезпечили ізраїльтянам понад 30 років перепочинку, який, схоже, вже закінчується. І це у Тель-Авіві мають усвідомити.
Але у відході від принципів Кемп-Девіда зачаїлася небезпека і для самого Єгипту. Кемп-Девідські угоди не лише після їхнього укладення зробили Єгипет домінуючою арабською державою в близькосхідному регіоні. Після їхнього підписання Єгипет став стратегічним союзником Сполучених Штатів на Близькому Сході. І цим єгипетське військове керівництво не мало б легковажити. Адже після відмови від мирних принципів, закладених у Кемп-Девіді, єгиптяни можуть втратити свою позицію лідера в арабському світі і підтримку Штатів. Разом із майже $2 млрд американської допомоги, котра регулярно надходить від 1979 року.
Варто нагадати, що після заснування ісламу араби завоювали берберів, коптів, курдів, Судан, а тепер прагнуть покласти край Ізраїльській державі. Адже те, що євреям вдалося відвоювати в арабів частину своєї території, з погляду ісламістських ортодоксів є поганим прикладом для тих африканських країн, де араби насадили іслам в ХХ столітті і в яких продовжують свою мусульманську колонізацію. 21 держава із 22-х арабських країн за століття арабської колонізації втратила свою самобутність, культуру і мови. І наступним, за задумом мусульманських радикалів, під арабським тиском має впасти Ізраїль.
Схоже, наразі в Каїрі було проведено репетицію цього, і під тиском натовпу, котрий пішов на штурм, впало ізраїльське посольство. Цим фактично було порушено не лише недоторканність дипломатичних установ, територія яких за міжнародним правом є територією тієї країни, якій належить амбасада. До того ж єгиптяни порушили неписані на Близькому Сході правила поваги до гостя, обов’язком стосовно якого є піклування про його безпеку.
Втім, можна нині говорити про два варіанти майбутнього Єгипту. Або він піде шляхом демократії і після нових президентських виборів розвиватиме добросусідські відносини і налагоджуватиме взаєморозуміння із сусідами, підніматиме національну економіку і покращуватиме добробут єгиптян. Або ж, якщо після революції в Єгипті переможуть реакційні політичні сили, які спотворять здобутки єгипетської революції і підбиватимуть народ на штурми посольств, можна буде говорити про утворення на єгипетській території нового Сектору Газа, де проживатимуть 80 млн осіб. І вони згадуватимуть часи правління диктатора Хосні Мубарака як золотий вік.
Якими будуть відносини між Єгиптом і Ізраїлем у майбутньому, залежить великою мірою від того, як розвиватиметься внутрішня ситуація в Єгипті. Особливо це стосується набуття легітимності центральної влади в очах єгипетського народу і достатньої поінформованості суспільства про дії і наміри тих, за ким залишається останнє слово у визначенні стратегії міжнародної політики Єгипту. Можливо, мирний договір 1979 року потребує деякої корекції та доповнень, котрі б відповідали нинішнім вимогам. Проте в жодному разі він не має переглядатися, оскільки це може призвести до катастрофічних наслідків, як для Ізраїлю, так і для Єгипту.