Фактично й ті люди, які підтримують Україну, й сепаратистськи настроєні бачать, що вся вертикаль влади залишилася старою, від часів режиму Януковича. Якщо поглянути на діючих нині керівників усіх ланок у Донецькій та Луганській областях, то кожен із них буде ставлеником або особисто Януковича, або Захарченка, Пшонки, Клюєва, Ахметова, Єфремова тощо. Якість політики й реформ починається з якості виконавців, тобто суспільних діячів і чиновників. Тож без зміни всієї вертикалі влади від початку й до кінця, всіх правоохоронців, керівників комунальних підприємств, освітніх закладів і т. ін., усі розмови про реконструкцію Донбасу – це просто мрії. Всім варто нарешті зрозуміти: ніякої перебудови цього регіону без люстрації не буде. А без люстрації – і реконструкції всієї України, бо Донбас завжди висітиме як гиря на нозі держави й тягтиме її донизу. Водночас, як засвідчують останні події, там є купа нормальних, патріотичних людей, якими й треба закривати кадрові дірки. Власне, розпочати варто з очільника ОДА, бо в нинішнього (Сергія Тарути – Ред.) просто відсутній відповідний кадровий потенціал, адже це виходець із великого бізнесу, який не має належної команди, та й бажання її створювати.
Варто усвідомлювати, що всі ці процеси – як зміни влади, так і дальшого відновлення – йтимуть супроти інтересів того-таки Ахметова. Бо вже з’являється чимало людей, які починають: «От якщо прибрати ці кадри, то навзамін же нікого немає». То все маячня: ця особа нічого не зробила для нормалізації становища, не дала ні копійки на армію. До речі, зверніть увагу: досі ні його резиденції, ні Януковичевої не чіпають навіть терористи, хоча то дуже помітні й великі об’єкти і при бажанні давно можна було зробити з ними що завгодно. Але досі нічого так і не сталося.
Тому в жодному разі не можна панькатися ні з ким у цій ситуації. Хоча треба розуміти, що нині все впирається в політичну волю конкретно взятої людини – президента України Петра Порошенка, який і має запустити цей процес, починаючи, наприклад, із Сергія Тарути. Вважаю, потрібно створити окремий комітет із питань очищення Донбасу, який перевірить під мікроскопом кожного, хто претендуватиме на місце в оновлених органах влади тут. І якщо ти міліціонер, який захищав райвідділок, коли його прийшли захоплювати терористи, піддавав своє життя загрозі, тобі відкритий шлях до посади. А якщо був банщиком Януковича й водночас очолював райадміністрацію, як, наприклад, у Великоновосілківському районі, тобі зась. Насправді це питання механізму, який зовсім не так складно створити при бажанні. Головне, повторюся, щоб воно було. Окремо зазначу, що процес люстрації має відбуватися за підтримки патріотичного громадянського суспільства на Донбасі, яке наразі дістало могутній поштовх.
Читайте також: Єгор Фірсов: «Жити по-новому? Поживемо – побачимо»
Другий надважливий елемент – інформаційна політика, катастрофа у якій призвела, зрештою, до війни. За півроку від початку цієї кризи і за майже три місяці президентства пана Порошенка було дуже багато обіцянок створити якесь нове мовлення на Сході. Але поки що все на цьому рівні й залишається. Тому зараз конче необхідним, на мою думку, є ухвалення нового закону про інформаційну політику, що не просто регулював би цю сферу, як нині робить, керуючись чинним законодавством, Національна рада з питань телерадіомовлення, а формулював би основи державної політики в ній. Хоча багато хто сумнівається в необхідності таких кроків, я все одно вважаю, що варто сформувати окреме державне радіо, спеціально для Донбасу. Причому ніяких супервеликих ресурсів, про які так люблять потеревенити, не потрібно, просто смішно, коли я це чую. Зрештою, в нас є і обласна телерадіокомпанія – «27 канал», який нині захопили й використовують терористи, у його штаті 200 працівників. Вдумайтеся: на «Радіо Свобода» з його світовим ім’ям та охопленням вистачає 50. Це я до того, що навіть створювати нічого особливо нового, якщо вже ідей не вистачає, не слід – достатньо просто розумно використовувати наявні ресурси. Питання знову-таки в бажанні та політичній волі.
Читайте також: Альянс ватніків і фраків
Третій момент, без якого жодна гуманітарна й культурна політика просто нереальна, – це питання нагального відновлення бодай критично важливої для життєдіяльності інфраструктури. Головне питання тут: за чий рахунок буде банкет, як то кажуть? Зрозуміло, основне навантаження падатиме на державний бюджет. Наприклад, потрібно терміново відновити школу в місті, де всі навчальні заклади розбомблені. Тут зайве чекати – треба діяти миттєво. Однак, судячи з усього, буде й другий напрям – європейські донори, які обіцяли чимало грошей на відродження Донбасу. І тут важливим є те, щоб переудсім діяв дуже суворий фінансовий контроль за цим процесом, і особливо у питаннях тендерів. Бо ви прекрасно самі розумієте, хто намагатиметься гріти руки на «смачних» замовленнях. Тому керівництво правоохоронних структур має взяти під особистий нагляд розподіл фінансів на відбудові, адже відверте розкрадання їх чи просто неефективне використання може спровокувати різке падіння лояльності місцевого населення до України. Уже з’являються ідеї на кшталт останньої пропозиції Тарути перетворити колишню Агенцію з питань проведення Євро-2012 на Агенцію з питань Донбасу. На керівника її обласний голова за сприяння пана Ахметова просуває такого собі Ніколаєнка, нині свого-таки заступника, який раніше був заступником Ларіна (що за часів Януковича очолював Кіровоградщину). Того самого, у якого раніше служив начальник міліції Пожидаєв. А коли Ларін пішов на підвищення до Адміністрації президента, то Ніколаєнко став керувати ОДА – в часи пікових протистоянь на Майдані. Тобто стовідсоткову людину Януковича намагаються зробити зараз головним розпорядником коштів на відбудову Донбасу.
Дуже важливо й те, щоб відновленням займалися самі мешканці краю – і на волонтерських засадах, і в плані максимального залучення місцевого населення до відновлювальних робіт. Особливо тієї його частини, яка втратила роботу через бойові дії. Тут варто взяти до уваги приклад США в часи «нового курсу» з його так званими трудовими таборами. Не в сенсі примусу, а в сенсі місця концентрації робочої сили, яку швидко можна кинути на виконання потрібного в будь-який момент завдання. Такі табори має фінансувати держава: люди в них отримують хай невелику, але стабільну заробітну плату.
Читайте також: Ні миру, ні війни
І четверте. На Донбасі нині, по суті, немає місцевих правоохоронних органів. Не існує центру прийняття рішень та наказів, цілком знищена структура. Наприклад, керівництво МВС в особі Пожидаєва, людини Тарути, працює в Маріуполі, прокуратура – в іншому кінці області, у Краматорську. Водночас на місцях цих
органів фактично немає, тобто бракує інстанції, яка уособлювала б в очах мешканців державний захист. Тож негайне відновлення діяльності правоохоронців теж є запорукою вдалої реконструкції Донбасу.