Сьогодні СБУ опублікувала відеозапис, на якому Віктор Медведчук дає покази проти Петра Порошенка, а саме розповідає про схему виведення з держвласності частини магістрального нафтопроводу «Самара – Західний напрямок», а також про закупівлю вугілля у ОРДіЛО. Юридичну частину справи винесемо за дужки. Якщо існують підозри щодо скоєння злочину, відповідні органи повинні виконувати свої обов’язки — тут без варіантів. Але публікація відео з одкровеннями Медведчука — це не про розслідування, а про політику. Причому про політику взірця 2019 року, коли новоспечений президент марив посадкою свого попередника.
Те, що Медведчук може розповісти багато цікавого про українських політиків та чиновників, не викликає жодного сумніву. Як і те, що цю інформацію слід вивчати і робити висновки. Але вести розслідування можна і без сенсаційних «відосиків», не здіймаючи політичного скандалу, який жодним чином не полегшує роботу слідства. Не кажучи про те, що шум на старті не гарантує результату, зате гарантує масу негативних суспільно-політичних наслідків, особливо коли суд нічого не доведе. Ми ж це вже проходили, шукайте за хештегом #FreeRiff. А в умовах війни тиша потрібна як ніколи, адже подібні скандали руйнують консенсус, що склався рівно три місяці тому, коли після нападу Росії політичні сили припинили боротьбу між собою. Не те щоб всі поводились взірцево, але лобових атак одне на одного все ж уникали.
Читайте також: Зеленський, Черчилль і борода Бога
Часом влада демонструвала аж надто ревну відданість імперативу єдності. Наприклад, у травні медіаспільнота закликала відсторонити від нацмарафонів телеведучих, які донедавна транслювали російську пропаганду. 13 травня МКІП відповів медійникам полум’яною відозвою, котра закінчувалась так: «Якщо ми не хочемо зробити щілину в нашій обороні перед Росією, то ми сьогодні маємо всі виступати єдиним фронтом та не розпалювати ворожнечу всередині країни». Ну що ж, єдність так єдність… Хоча вже тоді виникло резонне питання, чим керувалася влада, коли ще на початку квітня відключила від цифрового ефіру «Еспресо», «Прямий» і «5 канал».
Тиждень по тому, а саме 19 травня, Зеленському під час зустрічі зі студентами нагадали, що чинний міністр освіти підозрюється у корупції та плагіаті. На що президент відповів: «Багато з нас робили помилки раніше. Кожна людина робила помилки. Ця держава сьогодні і ця війна відреагувала на все те, що було раніше, і на те, що буде завтра. Ми не можемо амністувати зрадництво, але великі помилки стали дрібними, тому що цінності інші. Цінності – життя, суверенітет, земля, Україна. Ось цінність!» Навряд чи хтось здатен пояснити, яким чином відставка Сергія Шкарлета загрожуватиме суверенітету України, але гаразд — якщо єдність, то абсолютна.
Однак, минає три дні і влада сама знімає табу на внутрішню боротьбу. Наголошуємо: йдеться не про розслідування тих чи інших дій екс-президента, а саме про сьогоднішню інформаційну операцію, котра поки що має всі ознаки політичного «мочилова». Навіщо його розпочали саме зараз, можна лише здогадуватись. Якщо це розчистка політичного поля під прийдешні вибори, то йдеться про явний фальстарт. До виборів, як не банально, ще треба дожити, що в теперішніх умовах не так вже й просто. Якщо ж влада вирішила таким чином підбадьорити суспільство «історією успіху», то це багато про що говорить. Наприклад про те, що багато хто на Банковій досі живе у 2019 році. Так, Порошенко має істотний антирейтинг, але на роль ворога нації №1 він явно не пасує.
Читайте також: Бійся миротворців, які несуть подарунки
І до речі, про ворогів. Наприклад, той таки Медведчук може багато розповісти про своїх соратників. Наприклад, про Юрія Бойка, із яким він вчащав на переговори до Москви. Або про Сергія Льовочкіна. Або про будь-кого з довгого списку причетних до відверто антиукраїнської, колаборантської структури під назвою ОПЗЖ. Тим більше, що вихідці з цієї партії зараз спокійно собі працюють у Верховній Раді як парламентська група «Платформа за життя та мир». На цьому фоні раптова атака на Порошенка виглядає дещо двозначно. Ніби таке собі підморгування Банкової екс-регіоналам: мовляв, будьте слухняні і вас не чіпатимуть. Але чи таку архітектуру влади ми хочемо бачити після війни? Чи такий консенсус, оснований на ситуативній лояльності перефарбованих українофобів, має лягти в основу нової парламентської більшості?
На згаданій зустрічі зі студентами Володимир Зеленський сказав дуже гарні слова: «Той, хто не подорослішає після цієї війни, і продовжить ті чи інші неправильні кроки – цих людей не буде! Ця держава і це суспільство пробачати не буде». З приводу нашої здатності «пробачати» я налаштований менш оптимістично, але ніде правди діти: вже справді час подорослішати. 2019-й давно закінчився.