Клієнт-менеджер сайту Rabota.ua Людмила Усиченко оцінює становище на ринку праці, як не дивно, без песимізму – хоча, звичайно, дивиться зі своєї інтернет-дзвіниці. Тобто аналізує стан справ за кількістю вакансій і резюме: ані тих, ані інших на сайті працевлаштування не меншає. Звісно, там немає тисяч вакансій для металургів чи шахтарів – та люди цих професій і раніше не надто зверталися до послуг сайту працевлаштування.
«Навіть банківські установи свої вакансії не забирають, – зауважує Ольга. – Не знаю, може вони просто збільшують конкурс на кожне місце». А може, гігантське запозичення МВФ таки заспокоїло грошовий сектор, з’явилися надії на його зростання, а відтак – призупинилася хвиля звільнень? Це ми побачимо незабаром.
Зрозуміло наразі те, що вижити хочуть не тільки люди, а й компанії. Для того, щоб втриматися на плаву, потрібні фахівці. Попри звільнення, у роботодавців зростає попит на тих, хто вміє вчитися й переучуватися, застосовувати енергоощадні технології.
«Ернст енд Янг»(Ernst & Young) – глобальний лідер, велика всесвітня аудиторська й консалтингова компанія, підрозділи якої є й в Україні. Менеджер Академії бізнесу «Ернст енд Янг» Наталія Копиленко: «Традиційну нашу програму прискореної підготовки бізнес-персоналу «Міні-МВА» ми переорієнтували, й в останні півтора місяця пропонуємо вже інтенсивні курси «Антикризовий МВА». Це програма для сформованих топ-менеджерів, яким за п’ять днів ми відкриваємо навички антикризового менеджменту, щоб вони зустрічали будь-яку проблему всеозброєними. Я не згодна з тими, хто голосить: «Шеф, криза – все пропало!» Ми проаналізували всі великі кризи у світовій практиці за останні 100 років і прийоми для протидії. Нічого нового під Місяцем не відбувається. Нинішня криза схожа на ту, котра вирувала наприкінці 1980 років, а найбільш близька вона до американської «Великої депресії» середини 1930-их». Наталія Копиленко каже, на курси Академії бізнесу зараз групи набирають практично в тій же кількості, як і півроку тому. Хоча є випадки, коли підприємства, що збиралися відправити своїх співробітників на навчання до тренерів і коучів з «Ернст енд Янг», відмовляються від цього наміру на якийсь час. Однак Академія бізнесу «Ернст енд Янг» побачила можливість розширити сферу своїх послуг. Якщо до кризи її підрозділи працювали лише в Донецьку й Києві, то тепер тренери антикризового менеджменту збираються виходити в Харків і Дніпропетровськ – регіони великої металургії й машинобудування, які найбільше потерпають від економічної рецесії.
Тобто «яйцеголові» були й ще будуть потрібні. Звичайні управлінці стають кризовими менеджерами. А якщо їх бракує – шефи дають завдання рекрутменту знайти тих, хто втримає компанію на плаву під час внутрішніх і зовнішніх криз. «Бюджети, спрямовані на розвиток персоналу, не скорочують – але ми відчули, що більшість наших клієнтів перебувають у позиції обережного очікування, не приймають різких рішень, – каже Тижню Ілона Шарова, заступник гендиректора компанії «Хадсон» (Hudson). – Зазвичай кажуть: мовляв, почекаємо до кінця року, подивимося, наскільки затяжною виявиться економічна турбуленція. Програми розвитку персоналу, які ми запустили, діють і далі. Нові програми теж не скасовують, хоча активний інтерес клієнтів до них знизився».
Hudson займається консалтингом з оцінки й підбору персоналу, вважається високотехнологічною компанією, її акції котируються на американській біржі NASDAQ. Ці «мисливці за головами» в Україні з 1996 року, тож добре знають, чого варті українські таланти.
«Що стосується програм підбору персоналу – тут ситуація трохи інша, – каже пані Шарова. – Компанії, які шукали співробітників нижчої й середньої ланки, ставлять ці позиції «на холод» (тобто заморожують – Ред). Якщо ж із нашою допомогою хотіли знайти ключових фахівців – то нас почали навіть квапити. Наприклад, за мовникові потрібен проектний менеджер для енергетичної галузі, що розбирався б у високотехнологічному устаткуванні, рідкісному для українського ринку. Тобто висококласний фахівець дуже вузького профілю. Якщо раніше на такий складний пошук нам давали, скажімо, вісім тижнів, то тепер вимагають – знайдіть за місяць. Змінюється, так би мовити, природа замовлень. Від нас вимагають працювати швидше й ефективніше».
Десь скорочують місця, десь шукають цінних фахівців. А хтось звик визначати обсяги робіт сам, як інженер Ігор Яворський |див. «Електрифікувати монастир»| І тепер головне обмеження для нього – посильна кількість замовлень. Малий бізнес, особливо так званий «бізнес заради виживання», реагує по-своєму гнучко, шукаючи можливості пристосуватися до нових умов. Інколи кмітливішими за нас виявляються приїжджі, тим більше ті, хто прибув із незаможних країн, наприклад із Чечні, як Андрій Морозов. |див. «Криза як серфінг»|
Вправний моряк іде галсами проти вітру – так і вони: кризу розуміють як стимул для подальшого пошуку. Люди вперто не хочуть зменшувати звичні витрати, тому переучуються, міняють напрямок діяльності. Та й українська економіка має резерви для маневрування: не закриті ще кількасот тисяч вакансій.
[994][995][996]
Зарплата офісною технікою
Гліб Івашкевич
.jpg)
Агентам із нерухомості доводиться йти працювати продавцями
26-річний Андрій Іващенко – інженер-комп’ютерник за освітою. Однак він працював фахівцем із розвитку комерційної нерухомості в харківській філії зарубіжної девелоперської компанії. Зараз, після трьох років роботи, Андрій – у відпустці за власний рахунок, як і всі співробітники філії. Шансів повернутися обмаль – для цього необхідно знайти проект, який би фінансувався. «Але ніхто не хоче вкладати інвестиції у нерухомість за такої непевної ситуації», – каже Андрій.
Негаразди почалися вже у вересні. «Замовник затримував фінансування, та й у нього самого проблеми, – каже Андрій. – Юридично компанія не збанкрутувала, але грошей немає – з нами не можуть розрахуватися й, відповідно, не можемо розрахуватися й ми зі свої підрядниками». Отож за вересень працівники зарплатню не отримали та, швидше за все, не отримають і за жовтень. Коштів бракує навіть на утримання офісу. «Наш директор – порядна людина, він розрахується, щойно з’являться гроші – впевнений Андрій. – Директор пропонував навіть узяти в заставу офісну техніку чи меблі».
Втім, Іващенко молодий, тож дивиться на ситуацію без песимізму, але розуміє, що знайти роботу в сфері нерухомості надзвичайно складно, адже проблеми в компанії, в якій він працював, є типовими. «Якщо я зараз буду шукати роботу в іншій сфері, то мене можуть узяти хіба що продавцем-консультантом», – каже Іващенко. Але багато хто розглядає тимчасову роботу в іншій галузі, хай і за невеликі гроші, як цілком прийнятний шлях, щоби перечекати кризу. Швидше за все, Андрій намагатиметься знайти роботу за фахом, хоча стаж комп’ютерника в нього невеликий.
Криза як серфінг
Тетяна Оробець
.jpg)
Дистриб’ютори коливаються з напрямом збуту
Андрій Морозов 29-річний дистриб’ютор соків
Народився в Грозному, батьки й досі там живуть. В Україні з 2004-го. Приїхав якось у Київ до брата в гості. Він саме в той час відкривав власну справу, запропонував попрацювати.
Займалися ми соняшником: продавали в роздріб насіння. Знаєте, є розфасоване, є на розвіс, а є в пакетиках і гранчаках, що бабусі разом із цигарками й шоколадками продають у переходах. Мої обов’язки були – отримати товар на складі й доставити його у місця продажу, тобто по кіосках, продуктових магазинах, супермаркетах – і, знову ж таки, бабусям.
Добре, що мав заощадження на «чорні» дні: вони настали. Знаєте, як у серферів. Ти в тонусі, на хвилі – й раптом тебе перекидає і накриває водою, йдеш на дно, повітря бракує…
З початком кризи скоротилася клієнтська база. Зі збутом стало складнувато, з поверненням грошей теж, відповідно – й з прибутками. А в мене дружина: торік побралися. Влітку син народився. Бюджет сімейний – на мені. Вирішив не обтяжувати брата – пішов із його фірми.
Сидів без роботи. Думав, що здурію. Та натрапив на компанію-дистриб’ютора соків, відомий бренд. Вони набирали охочих на безкоштовні курси торгових агентів розповсюджувачів.
Після двотижневого стажування мене взяли. Напрямок роботи – сегмент HoReCa (скорочення від перших складів трьох англійських слів: Hotel – Restaurant – Cafe. Це ринок послуг рекреаційного бізнессектора – Ред.): бари, ресторани, нічні клуби, фаст-фуди. Тобто вже не бабусі з підземок.
Гроші маю майже ті ж самі, що й на попередній роботі. Добре себе зарекомендую – підвищать і посаду, й зарплатню. У найближчих моїх планах – придбати автомобіль, а також отримати українське громадянство. Остаточно вирішив залишитися. Весело у вас тут
!Користь із кризи якщо і є, то це – зміни. Криза не дає втрачати форму, змушує бути завжди в тонусі. Як у серферів. Після падіння вони виринають на поверхню, шукають свою дошку – і вперед, на нову хвилю.
Електрифікувати монастир
Артем Підвальний
.jpg)
Замовники почали цікавитися енергозбереженням
«З початком кризи різко впала кількість нових замовлень на переоснащення квартир, – каже інженер Ігор Яворський. – Я вже близько року монтую електрику в пентхаузі на вул. Чорновола – об’єкт у завершальній стадії, але хто зна, коли тепер дороблять. Припинив монтувати у великій квартирі на вул. Богдана Хмельницького».
Маючи ліцензію на електромонтажні роботи, Яворський як субпідрядник співпрацює з кількома прорабами невеликих фірм, які надають послуги на ринку будівництва й ремонту. «Але в селищі Лісники монтаж і облаштування йдуть повним ходом майже на кожному котеджі. Таке враження, криза поки що турбує там не всіх забудовників».
Як не дивно, з’явилася й нова несподівана робота: «Щойно отримав замовлення на монтаж освітлення і захисних енергетичних систем у студії модної дизайнерки. Вона саме розширюється».
З кризою збіглася в часі виставка «Системи керування будівлею і спорудою», на яку пішов Ігор Яворський. «У мене з’явилося несподівано багато нових контактів серед тих, хто хоче позбутися фірм-посередників і шукає прямих зв’язків із виконавцями робіт. Намучившись із безграмотними дизайнерськими проектами, я вирішив сам проектувати електросхеми квартир – і це виявилося зручним рішенням для замовників. Вони, крім усього, більше почали цікавитися енергозберігальними лампочками, енергоощадним обладнанням, системами комерційного обліку енергоносіїв».
Інженер Яворський переживає вже не першу кризу. Напередодні розпаду СРСР його, тоді прапорщика радянської армії, звільнили зі служби «за інтимний зв’язок із іноземкою». Його дівчина була болгаркою, тож він переїхав жити до Софії. «Як зараз пам’ятаю: в грудні 1996 року долар коштував 20 левів, у січні 1997-го – вже 200, а у лютому 1997-го – 2 тис. левів». На піку кризи Яворський повернувся додому, в Україну.
Нинішній стан справ він не вважає катастрофічним. У крайньому разі збирається піти… в монастир: «Я познайомився з настоятелем Мелітопольського чоловічого монастиря Святого Сави отцем Борисом. Він давно кличе пожити й попрацювати при його обителі. Там чимало будують – зокрема, прихисток для наркозалежних. Отець Борис – людина прогресивна, цінує сучасні технології: він уже встиг встановити поблизу келій сонячні батареї».