Оскільки саме від цього періоду європейська цивілізація починає орієнтуватися на новизну. Саме так, адже для стародавнього світу традиційність важила набагато більше, ніж якісь там каверзи оригінальності. Власне, новочасне виокремлення суб’єкта свідчить про те, що людина є істотою, котра не лише наділена загальними характеристиками, а й вишукує можливості вирізнятися, тобто набувати індивідуального прояву як свого специфічного модусу (звідси, зокрема, і термін «мода»).
Найчастіше для нас мода — це світ гламуру, глянцю й безкінечного снування моделей на подіумі. Утім, те, як усе ж таки можна подивитися на цей феномен крізь дослідницьку оптику, демонструє розвідка Ларса Свендсена «Філософія моди» (2006). Зрештою, необхідно засвідчити: виникнення моди передовсім пов’язане з умінням формувати та висловлювати «судження смаку». Крім того, це й здатність безперестану змінювати свій триб життя, який протягом віків уважався непорушним. Ось чому мода має чіткі прикмети індивідуальності, проявленої в процесі трансформації суспільних відносин, і розкриває перспективи покладання нових цінностей. Але останні не залишаються надовго.
Читайте також: Соромна втіха від кіно спрощеного жанру
На додачу мода не лише стає показником разючих соціальних змін, а й дає змогу наново означувати культурні установлення. Навіть така поважна сфера культури, як наука, і та зазнає її впливу (думки, тенденції, течії), нехай науковці й не поспішають це визнавати. Хоча досить пригадати, що деякі значущі для історії філософії персоналії були звичайнісінькими модниками (біографи раз по раз згадують, скільки уваги приділяв Арістотель своїй зовнішності чи як часто міняв позолочені пряжки та шовкові сорочки Кант). Утім, для будь-якого аналізу більше важить не те, хто який вигляд має, а чи вдається комусь дотримувати зваженості позицій і не піддаватися швидкоплинності модних учень.
Водночас не раз помічалося, що тенденції в моді коли-не-коли стають вагомим чинником формування суспільної диференціації. Наприклад, якщо в античні часи фасон одягу ще не набував великої варіативності (хоча вбрання аристократії й вирізнялося якістю тканин та наявністю візерунків на них), то модними речі почали ставати тоді, коли піддавалися безперервній ротації, безупинно витісняючи одна одну. Як пояснює Свендсен, у моді зміни відбуваються заради змін і задоволення, а не якоїсь вищої доцільності. Хтось є модним тоді, коли для нього більше немає нікого, хто диктував би, який вигляд слід мати/як вчиняти. Ба більше, за влучним зауваженням Канта, мода не зводиться до краси, позаяк може загострювати доволі несподівані моменти, аби лиш оригінальні. У цьому сенсі вона є тим, що протистоїть усталеності. Проте чи не бракує часом самостійності самому модникові?
Новизна й пришвидшення — ось ключові ознаки новочасності, які апропріює мода. Конкретної мети вона собі ніколи не ставить, оскільки справжнього розгону можна досягти тільки в нескінченності. Звісно, не без того, що мода заграє з минувшиною, вряди-годи повертається та вкотре витягує щось із забуття. У кожному разі її стихією є непостійність. А ще антиутопічність. Бо ж утопіям властива уніформність, яка в моді затримується суто як минущий елемент. Як не крути, а мода не терпить тоталітарності. Тільки згадаймо: коли мало не в усьому світі джинси вважалися масовим убранням, яке потрапило до сфери моди як робочий одяг особливого дизайну, у Радянському Союзі вони асоціювалися з дефіцитом, який доводилося купувати за ціною, що дорівнювала середньомісячній зарплаті.
Читайте також: Публіка та громадська думка
І нехай мода часто пов’язується з розкутістю, новітні її вияви нерідко генерують нерівність. Є елітарна, або висока, мода — от-кутюр (haute couture). І є готовий до вжитку одяг, який може собі дозволити практично будь-хто, — прет-а-порте (prêt-à-porter). Якщо в першому випадку мода доступна тільки одиницям, то в другому вона впливає на практики споживання, себто її творці воліють диктувати «правила гри», щоб решта поспішала нажити позірних ознак своєї незалежності. Тож щоразу варто відповідати на запитання: навіщо нам мода? Щоб самостійно конструювати свою ідентичність чи просто заради забавки, яка допомагає комусь заробити на цьому статки? Здійснюючи нове модне придбання, чи не здобуваємо ми заразом і зумисне створену кимось для нас мрію, з якою й асоціюється та чи та річ? Або ж ми просто хочемо вигадати якийсь неочікуваний образ самих себе?
Читайте також: Валер’ян Поліщук: стилізоване ніцшеанство
Було б дуже легко щоразу зводити нинішнє суспільство виключно до споживацької функції. Та чи існує в споживанні ще щось окрім конформізму? Чи доводиться тут вести мову про усвідомлення того, що саме ми робимо? Трапляється й ось як: хоч би скільки нас гіпнотизував ринок, іноді не так уже й легко когось змусити щось купувати. Людська здатність обирати ще ж бо не цілком атрофована. Часом смак споживача є справді геть безпретензійним. Та якщо він на чомусь затятий, тоді непросто його вибити з цієї колії вподобань. Саме для того, щоб схилити чиюсь думку на свій бік, і придумано торговельні центри. Вони нагадують «храми» споживання, де народжується особлива, «сакральна» аура. Тим часом мода перетворюється на різновид ідеологічного лицедійства.
Продовжуючи думку Бодріяра, який говорить про споживання знаків, а не товарів, варто визнати й таке: мода якраз і забезпечує звабливість, витворюючи тривалий ефект хмільного пожадання. Якщо ж вона обертається на жаготу пришвидшеного набуття привабливості й чарівності, то чи не перетворюємо ми її на втіху заради втіхи? І чи не стануть тоді наші бажання ще настирливішими забаганками?