Від 1 лютого, після шести місяців роботи, Тетяна пішла з посади директора цієї установи. Дискусія, яку вона організувала, була своєрідним прощанням чи радше інформуванням про те, де перебуває інститут у процесі становлення своєї ідентичності. До розмови запросили кільканадцятьох осіб з-поміж досить широкого спектра представників феномену, який називають видавничою справою. Зустріч, що тривала понад дві години, дала змогу зрозуміти: через півроку після створення Інституту книги ми знову на початку шляху, а світле майбутнє й досі десь далеко попереду. Гучна відставка Тетяни Терен мала щонайменше один позитивний наслідок. Ми знову заговорили про Інститут книги, а якщо брати ширше, то про стан книжкового ринку та всі його особливості.
Сам я не беру безпосередньої участі у жвавій стихії літературного, видавничого та бібліотечного ринку в Україні, хіба що опосередковано, як чоловік власниці книгарні, та й то десь за горами, за морями, у Торонто. Натомість маю чималий досвід у створенні пов’язаних із культурою організацій та керуванні ними і в недержавному секторі, і в державних установах у Європі та Північній Америці. Інакше кажучи, знаю, що таке бюрократична система, які вона має права, у чому допомагає, а в чому стає прикутим до ноги гарматним ядром. Слухаючи доповіді учасників дискусії, я дозволив собі поділити їх на дві групи: ідеалістів і прагматиків, яким властиві, вочевидь, різні ступені ідеалізму та прагматизму. Це трохи скидається на дослідження вмісту цукру в цукрі, хоча, зрештою, ми й так сприймаємо солодкість залежно від своїх відчуттів.
Ідеалісти, до яких я зарахував би теперішнє керівництво Інституту книги, можливо, не остаточно впевнені в деталях, але переконані у важливості своєї позиції й намагаються перетворити її на modus operandi згаданої установи. Прагматики ― це здебільшого видавці, які, здається, розуміють, що вимоги органу-засновника (Міністерства культури), можливо, важко виконати, але, маючи добру волю та творчий підхід, знайти консенсус реально. Питання про консенсус чи радше про труднощі його формування кілька разів поставало в доповідях учасників зустрічі. А ще я мав враження, що йшлося про прикрі негаразди теперішньої ситуації та осіб, які стоять за ними, але в украй завуальованій формі. Усі знають, про що йдеться, але публічно про це не згадують. Я міг би тільки висловити припущення, та й то дуже побіжно.
Читайте також: Щоденник
Говорили й про формування стратегії, демократичність процесу, прозорість, активну участь представників і професійного середовища, і громадянського суспільства. Вживали термін stakeholders, який можна витлумачити як «учасники», «партнери», «акціонери» та, ще точніше, як «життєво зацікавлені» в належному функціонуванні феномену, названого видавничою справою. Одне слово, вжито досить типовий набір фразеології, яка виринає на поверхню з нагоди таких зустрічей. Вочевидь, відкритим лишається й питання, чи всі однаково розуміли використовувані слова. У таких ситуаціях завжди варто починати з визначення термінів і з’ясування власних позицій. Існує таке запозичене з математики поняття, як межові параметри, які кожен повинен окреслити і з якими мають погодитися всі учасники процесу. Не зробивши цього, буде незмірно важко рушити далі й ми щохвилини повертатимемося до вихідного пункту, але ж для нас (як stakeholders) важливо якомога швидше просуватися вперед. Мій голос у дискусії бодай привів до кількох вирішальних, на мою думку, принципів:
1. Дивімося в майбутнє, бо ухвалені нині постанови діятимуть і через п’ять або десять років.
2. Провадьмо відкриті дискусії в якомога ширшому колі «життєво зацікавлених» індивідів, товариств, інституцій.
3. Шукаймо консенсусу і там, де він можливий, виразно визначаймо сфери, щодо яких нам пощастило дійти згоди.
4. Називаймо речі своїми іменами та повідомляймо про це всім зацікавленим особам.
5. Будьмо правдивими, демократичний процес ухвалення постанов нелегкий і тривалий, але в результаті заслуговує на довіру.
Щоб не суперечити своїм словам, я й пишу цю нотатку, ділячись із вами інформацією, про що ми розмовляли та де перебуваємо сьогодні, аналізуючи стан видавничої справи в Україні.
Моє серце на боці ідеалістів, бо тільки так можна що-небудь створити, але мій багаторічний досвід наказує мені бути ще й прагматиком, щоб створене могло функціонувати.
Читайте також: Форма
Майбутнім керівникам нових інститутів і фондів я присвячую давню мудру приказку: «Перш ніж стрибати сторч головою в басейн, гляньте, чи там є вода». Маю кілька слів і для тих, хто вирішує: «Якщо вже вам заманулося збудувати басейн, не забудьте наповнити його водою», дайте шанс на успіх і прагматикам, і ідеалістам.