Явище іншомовного походження

Наприкінці минулого, 2007 року, на Рівненщині прокуратура припинила порушувати кримінальні справи за фактами отримання автоінспекторами хабарів у розмірі 10–20 гривень. Це не водійські вигадки, а офіційна заява прокурора області Олексія Баганця, який стверджує, що наш Кримінальний кодекс таке дозволяє. Дійсно, у статті 11 цього кодексу сказано, що дія, яка «через малозначність не становить суспільної небезпеки», не є злочином.

Найрозповсюдженіший хабар міліціонеру – 10–20 гривень – тепер є законним! Ані водій, ані правоохоронець не нестимуть відповідальності за те, що ще донедавна вважалося банальним хабарем. Певно, «малозначність» обумовлена високим рівнем інфляції у 2007 році. Всі підтвердять: сьогодні 10 гривень – не гроші. Зважаючи на інфляційні тенденції, можемо очікувати узаконення 50-гривневого хабара за рік-два.

Корупція не оминула жодну, навіть найрозвиненішу, державу. Але пострадянські країни посідають особливе місце: фахівці пов’язують це із радянським спадком, адже саме у бюрократизованих суспільствах корупція набуває найбільших масштабів. Та й до створення СРСР кожен із «братських» народів мав свою історію хабарництва.

Перехресні стежки

«З усякої нагоди одразу садовлять козака в в’язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу…». Із такою скаргою на російських чиновників влітку 1648 року приїхали козацькі посли до польського сейму. Явище хабарництва українському козацтву було не відоме. Навіть у досить жорстокому, але добре структурованому козацькому праві, не було статті за такий злочин як хабарництво.

Одна з перших згадок про підкуп на українських просторах стосується гетьмана Івана Мазепи, який ніби-то дав хабара князю Голіцину, щоб той посприяв його гетьманству. Історики не дійшли згоди щодо наявності цього факту, але у дослідженнях фігурує навіть сума – 10 000 карбованців.

Минули століття, і традиція хабарництва закріпилася на слов’янському просторі. Екс-президент України Леонід Кучма у книзі спогадів «Після майдану» розповідає, як новоспечений прем’єр Павло Лазаренко поїхав знайомитися з російським колегою Віктором Черномирдіним, і запропонував йому… хабар. Черномирдін здивувався, а потім сказав Кучмі: «Прийшлося вигнати дурня… Так він збирався будувати українсько-російські відносини. Зокрема, з газу. Вирішив підключити, для вірності, мою особисту матеріальну зацікавленість». Однак, тому ж Черномирдіну належить фраза: «Нехай людина украде на 10%, але на 90% зробить як треба».

Сьогодні вже важко з’ясувати, хто ж таки «почав першим». Наблизитися до історичної справедливості допоможуть мовознавці.

Плата за звістку

«У старослов’янській мові, яка є найдавнішою з відомих літературних слов’янських мов (X ст.), хабар має назву «мито», – розповідає Тижню завідувач кафедри слов’янської філології Київського міжнародного університету Іван Ющук. Тоді «мито» означало сплату за проїзд чи провіз товару. Тільки з часом поняття «податок» (офіційне мито) та, власне, «хабар» (неофіційне мито) диференціювалися.

Серби дотепер називають хабар «mito», а от інші слов’янські мови знайшли власні відповідники назві цього явища. Російська «взятка» походить від дієслова «взять». Польське слово «łapówka» має досить іронічне забарвлення, бо походить від «лапа», «дати на лапу». Македонці, які також є нашими братами у мовній групі, називають хабар «поткуп» – від рос. «подкуп», «подкупать». Одна із назв хабара у чеській мові також походить від російського дієслова «платить», «уплатить» – úplatek.

І, нарешті, український «хабар». З-поміж братських мов його етимологія найцікавіша, адже це яскраво виражене запозичення! Мовознавець Григорій Півторак, який є одним із укладачів «Етимологічного словника української мови» у 7-ми томах, розповів, що нині видано лише 5 томів словника, а слово «хабар» міститься у 6-му, ще не виданому. Однак, Григорій Петрович погодився надати Тижню інформацію, яка потрапить у словник лише за рік.[173]

«Хабар – запозичення з турецької мови (тур. haber – повідомлення, звістка, новина). Походить від арабського habar (значення те ж саме), пов’язане з дієсловом habara (дізнаватися). Значення «підкуп» могло розвинутися на підставі значення «плата за повідомлення.

Час потрапляння слова «хабар» до лексикону українців визначити складно. Одне із досліджень вітчизняних мовознавців вказує на VII ст. – саме тоді до нашої мови почали потрапляти тюркізми.

«Очевидно, що слово «хабар» було до нас завезене з азіатських країн, де це явище було досить поширеним. Можна припустити: якщо ми не мали слова, значить, і такого явища в українському середовищі не було», – вважає Іван Ющук. Проте, всі мови мають зараз відповідне слово, бо жодне суспільство не змогло уникнути явища корупції. 

Хабар у цифрах

Англійці називають хабар «bribe». Так вони іменують і сам хабар, і процес підкупу. Британці можуть не зациклюватися на термінології – їхня країна разом із Швецією та Канадою найменш корумпована у світі. Англійці дуже прискіпливі навіть до подарунків: бізнесмени вважають, що презентувати одне одному можна календарі, записники, запальнички та авторучки. Інше вважається засобом тиску на партнера.

У Франції не можна дарувати чиновникам подарунки, дорожчі €35. Колись президент Франції Жак Ширак змушений був повернути американському колезі Біллу Клінтону годинник Rolex, який той йому презентував. В Китаї взагалі є перелік предметів, які не можна дарувати чиновникам, зокрема книги, – вони розцінюються як хабар і караються смертю.

У Росії також діє обмеження на подарунки чиновництву – не більше $20. Нещодавно законодавці хотіли збільшити цей поріг до $160, однак, згідно із законопроектом, вартість подарунка визначатиме сам чиновник!

А от українські держслужбовці обмежень не мають. Вже кілька років розробляють Кодекс честі держслужбовця, в якому буде чітко прописано, що є подарунком і чи має право чиновник його взяти. Восени посадовці пообіцяли, що нова Рада (тобто вже нинішня) ухвалить цей кодекс у вигляді закону. Тоді ми нарешті дізнаємося, яка сума у нашій державі вважається хабаром. Поки тільки знаємо, що 20 гривень – не хабар.[174]