«Дорогі земляки, спасибі за теплі слова і вашу добру думку про мене. Я глибоко зворушений такою довірою і ціную її. Мені, як і вам, нескінченно боляче бачити те, що відбувається зараз у нашій країні й у нашому рідному місті. Я за єдину і неподільну процвітаючу Україну. Це моя однозначна і незмінна громадянська позиція», – перше і поки що єдине офіційне висловлювання Олександра Ярославського з приводу останніх подій в Україні. Заява датована 3 березня, наступним днем після підписання указу щодо призначення головою Харківської облдержадміністрації Ігоря Балути.
Відомо, що одним із найімовірніших кандидатів на цю посаду називали Ярославського. Після призначення Коломойського і Тарути багато хто сподівався, що наступним олігархом – очільником області на Сході стане саме президент групи DCH.
Попри свою непублічність і небагатослівність, Ярославський має вагу і авторитет не лише в бізнес-колах. Його поважають і силовики, і чиновники, і звичайні громадяни. Кілька проектів, які він обіцяв реалізувати в Харкові до Євро-2012 (новий аеропорт європейського рівня, оновлений футбольний стадіон і сучасний п’ятизірковий готель у центрі міста), забезпечили йому імідж людини, в якої слово не розходиться з ділом за будь-якої влади. Його демонстративне небажання втручатися в політику і публічне дистанціювання від будь-яких партій після нетривалого депутатства, як і протистояння з Геннадієм Кернесом, що розпочалося ще під час виборів мера 2010 року, широкі маси сприймали як уміння не прогинатися під мінливий світ. Від Ярославського очікували, що він, очоливши Харківську область, змусить змиритися з новими українськими реаліями невдоволених мешканців Слобожанщини, а нову центральну владу – прислухатися до їхніх прагнень, як свого часу це робив його тесть легендарний Олександр Масельський, коли сам Ярославський був лише бізнесменом-початківцем.
Читайте також: Колабораціонізм на марші
Але не все так сталося, як гадалося. За однією версією, призначення не відбулося, бо Ярославський не зрадив своєму кредо й вирішив залишитися поза політикою. За іншою – бізнесмен висловлював неабияку зацікавленість у згаданій посаді, але різко змінив думку після подій 1 березня, коли георгіївські стрічки під російськими прапорами штурмом взяли облдержадміністрацію, підняли над нею триколор замість жовто-блакитного прапора та влаштували самосуд над євромайданівськими активістами (переважно ультрас та «Правим сектором», який щойно оголосив про своє існування на Харківщині). І нарешті, ще одна версія – уже згадуваний давній конфлікт Ярославського з Кернесом. Мовляв, у Києві вирішили, що чергова жорстка мерсько-губернаторська війна, до якої, імовірно, призвело б це призначення, лише ускладнила б і без того непросту ситуацію в області, що безпосередньо межує з північним сусідом, який тільки й шукає привід, щоб когось тут «захистити».
Непризначення Ярославського дало змогу уникнути відкритого протистояння між старим керівництвом міста і новим очільником області, але певне напруження відчувається. Воно є наслідком того, що сьогодні ситуація в регіоні переважно визначається стосунками між колишніми бізнес-партнерами, які перетворилися на заклятих ворогів: Геннадієм Кернесом та Арсеном Аваковим. Практично всі призначення в області, зокрема й у силовому блоці, мають одну спільну рису. Ці люди або наближені до Авакова, або за часів його губернаторства обіймали певні посади, інколи навіть ті самі, на які їх призначають. Усі вони не з чуток знають, хто такий Кернес і на що він здатний.
Нового голову Харківської облдержадміністрації Ігоря Балуту вважають креатурою міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який «завдячує» Кернесу і Добкіну втратою бізнес-імперії. За часів, коли область очолював Аваков, керував Головним управлінням праці та соцзахисту. І залишався на посаді ще кілька місяців після того, як головою ХОДА став Михайло Добкін.
Читайте також: Юрій Луценко: «Необхідно зупинити квотно-партійну анархію»
Маловідомий широкій громадськості Балута – людина неконфліктна, схильна до компромісів. Між поганим миром і доброю сваркою він обирає перше. Інформаційні війни і складні багатоходові кулуарні інтриги не його коник. Отже, таке призначення цілком влаштовує Кернеса, який не бачить у ньому серйозного суперника і переконаний, що може й далі доволі безболісно вести власну гру.
Попри всі сподівання недоброзичливців, яких у харківського міського голови більш ніж достатньо, через місяць після зміни київської влади Кернес не втратив впливу на ситуацію в місті. Щоправда, він помітно змінив тактику і риторику. Зникли переможні реляції на кшталт «Харків першим в Україні підготується до проведення Євробаскету-2015». (Зазначу в дужках, що на будівельному майданчику багатофункціонального комплексу «Харків-Арена» вже понад місяць не ведуться жодні роботи. Генеральний інвестор підготовки Харкова до Євробаскету Сергій Курченко оголошений у розшук. Про «золотого хлопчика», котрому ще півроку тому усіляко сприяли і міська, і обласна влада, сьогодні нагадують лише складний стан «Металіста», у якому клуб опинився за рік президентства Курченка, і півмільярдний борг перед бюджетом за придбання однойменного стадіону. Саме через цей борг знову немає грошей ані на завершення нової станції метро, ані на реконструкцію філармонії та історичного музею.) Міська влада почала регулярно скаржитися на труднощі з Держказначейством, які виникли не сьогодні й не місяць тому. Але саме тепер з’ясовується, що через проблеми з перерахуванням грошей над тваринами в зоопарку зависла погроза голодної смерті, робітникам КП не виплачують зарплату тощо.
На зміну войовничому захисникові Харкова, який за першої-ліпшої нагоди демонізував Майдан і «множив на нуль» опозицію, обіцяв за потреби мобілізувати прибічників Януковича й допомогти навести лад у сусідніх областях, з’явився такий собі голуб миру. Кернес називає Януковича історією і невтомно повторює, що лише той справжній переможець, хто зміг перетворити колишніх ворогів на союзників. Він публічно бере на себе відповідальність за порядок у Харкові після штурму обладміністрації 1 березня. Йде під кулями на перемовини до «Правого сектору», що забарикадувався в будівлі, яку взяли в облогу люди з георгіївськими стрічками. Вдає, ніби повністю підкорився новій владі, й прагне лише справедливості як щодо себе, так і щодо харків’ян. Саме тому він був у перших рядах серед захисників пам’ятника Лєніну. Саме тому заявляє про готовність відповісти на будь-які запитання слідчих, за винятком тих, що диктують революційна доцільність та зведення політичних рахунків.
Читайте також: Олігархічні війни: примарна надія
Якщо проаналізувати слова і вчинки Кернеса ретельніше, можна помітити цікаві нюанси. Він послідовно дискредитує будь-які звинувачення на свою адресу, пов’язуючи їх лише зведенням політичних рахунків з боку Авакова. Після промов не залишається сумнівів, кого він вважає правим, а кого винуватим. Приміром, після вже згаданої смертельної перестрілки за участю «Правого сектору» і георгіївських стрічок перераховує всю зброю, що була вилучена в затриманих із ПС, запевняє, що її використовували лише вони, принагідно кидає каміння в город міліції, яка охороняє адміністративні будівлі замість харків’ян. Але коли наступного дня ті самі георгіївські стрічки громлять офіс, у якому перебував «Правий сектор», і палять книжки, жодним словом не засуджує такі дії. Він наче не бачить, що найбільші кабельні оператори і далі, попри заборону, транслюють російські канали.
Усі слова і вчинки Кернеса спрямовані на те, щоб переконати, що саме він є гарантом спокою в Харкові й що будь-які спроби призначити позачергові вибори міського голови чи кинути його за ґрати призведуть до виходу ситуації з-під контролю. Цілком очевидно, що окрім публічної площини Кернес у боротьбі за своє майбутнє і свободу задіє й усі доступні йому засоби підкилимних домовленостей, зокрема спробує досягти згоди і з фаворитами президентських перегонів. Система, яка вибудувана за роки керування Харківщиною тандемом Добкін – Кернес, дає змогу забезпечити необхідний результат.
Ярославський же не поспішає висловлювати підтримку будь-кому з потенційних фаворитів. По-перше, вони все ще існують на рівні декларації намірів. По-друге, поспішати – це не його жанр.
«У нового очільника Харківщини від його першого робочого дня є мій номер телефона, і я відкритий до діалогу. І хоча не виступаю з гучними заявами й не намагаюся обійняти високі посади, на своєму місці роблю все можливе, щоб не допустити розколу і приниження України», – заявив він наступного дня після призначення голови облдержадміністрації.
За три тижні, що минули відтоді, жодної інформації ані щодо спроби діалогу, ані про те, що Ярославський робить задля збереження цілісності України, немає. Олігарх жодним чином не висловився з приводу втечі Януковича, призначення президентських виборів і анексії Криму. Але відсутність публічної позиції – це теж позиція. Хіба ні?