Нарешті сталося те, що мало статися вже давно. Сумнозвісний літератор Олесь Бузина просто-таки у прямому ефірі напав на опонента й отримав відсіч. Не тільки словесну, а й фізичну. Утім, про це навряд чи треба спеціально розповідати – хто безпосередньо не бачив 11 березня «Великої політики» на «Інтері», той міг знайти в інтернеті відеозапис наскоків Бузини, хто ж не має доступу до мережі, той обов’язково чув від знайомих чи сусідів про бійку на передачі…
Але мова не про сам факт сутички. Йдеться про інше. Найбільше мене вразили не агресивність літератора, не його очевидні комплекси, які потребують екстреної допомоги психоаналітика. Зрештою, що тут нового? Мене приголомшила позиція деяких знаних українських інтелектуалів, які зібралися у студії, і не менш відомих журналістів, які коментували потім те, що сталося.
Що було чутно з телевізора, крім криків Бузини і вигуків його опонента художника Сергія Пояркова? «Та хлопці, припиніть, ідіть розбиратися між собою поза студією». А що ми бачили? Бузина двічі напав на співрозмовника, ще й хлюпнув у нього водою, а інтелектуали сидять собі та й спостерігають, демонструючи всім своїм виглядом: тут зібралися серйозні люди говорити про надважливі речі, а ви, скандалісти, «обоє рябоє», їм працювати не даєте.
А що сказали журналісти? Заступник гендиректора НТКУ Валід Арфуш заявив: «Коли будь-який телеканал запрошує Олеся Бузину, він заздалегідь має бути свідомим того, що ймовірність провокацій чи бійок дуже висока – 99%. У нас поки що не було причин запрошувати Бузину. Але якщо вони з’являться – чому б і ні. Він рейтинги піднімає». Гендиректор «ТВі» Микола Княжицький назвав Олеся Бузину талановитою людиною і теж не відкинув можливості його участі в програмах каналу, щоправда, навряд чи в його власній.
І ось тут виникають дуже серйозні питання. Якраз із тієї сфери, яка є слабким місцем не лише вітчизняних політиків, навіть найбільш патріотичних, а й надто багатьох українських інтелігентів. Тобто зі сфери моральних норм та поведінкового етосу.
Так, безумовно, Бузина по-своєму талановита людина. Але доктор Йозеф Ґеббельс був значно талановитішим за нього. І набагато освіченішим. Чи означає це, що й діяч нацистської партії, якби був живий, став би топ-зіркою вітчизняних телевізійних політичних шоу? Думаю, читач добре знає відповідь на це риторичне запитання, як і те, до кого нині міцно прилипло прізвисько «Ґеббельс»… Та все ж Олесь Бузина відрізняється від усіх сучасних аватарів кульгавого шефа пропаганди Третього рейху. Ті просто брешуть позичивши в сірка очей, а цей іще й дуже специфічно висловлюється. Його писання просто-таки сповнені ксенофобії (навіть якщо винести власне українофобію за дужки) та брутальним сексизмом. І це не лише моя оцінка, а й багатьох фахівців. Скажімо, його відверто хамська поведінка у програмі «Шустер LIVE», присвяченій гендерним питанням, викликала широкий суспільний резонанс і в будь-якій цивілізованій країні створила б серйозні проблеми не лише Бузині та газеті «Сегодня», в якій він працює, а й Савікові Шустеру, котрий запросив цього персонажа у прямий ефір.
У нас же Бузину запрошують і далі на ток-шоу. Ба більше (і це найсумніше): українські інтелігенти сідають (і сідатимуть!) поруч із цим літератором і дискутують (і дискутуватимуть!) на серйозні теми. З людиною, котра, скажімо, «творчо запозичила» свої інвективи проти Шевченка з київської чорносотенної преси початку ХХ століття (що давно довів Іван Дзюба) або не раз демонструвала своє невігластво у питаннях не тільки української історії. Навіть якщо не вести мови про стиль автора, зміст його писань доводить, що дискутувати там немає з ким. Але знані інтелігенти йдуть і дискутують, таким чином автоматично опускаючи й себе до рівня плінтуса.
І після цього та інтелігенція хоче, щоб її шанували й слово, нею мовлене, щось та важило? Щоб її розмови про моральність на когось впливали?
Так, хочеться побачити себе в телевізорі. Так, вітчизняні ток-шоу – по той бік моралі й етосу. Так, треба доносити до якнайширшої людності правдиве слово. Та не можна робити цього за рахунок дискредитації його етичної складової. Не можна – і край.
Як вийти із ситуації? Прямий ефір дає дуже багато можливостей продемонструвати, хто є хто, навіть не вдаючись до ударів по пиці певному персонажу. Але чи здатна українська інтелігенція ці можливості використати, якщо в неї серйозні проблеми із власною гідністю й корпоративним етосом?