Нині він працює на Asia Times Online і IHS Jane's Defence Weekly як кореспондент у Токіо. Він також був телевізійним коментатором на Nikkei CNBC (телеканалі мовлення в Японії) з березня 2009 по березень 2012 року. Закінчив аспірантуру в Колумбійському університеті (журналістика) і Школі міжнародних і суспільних відносин. Має подвійний ступінь магістра.
У. Т: Пане Такахаші, у вашій останній статті «США, Японія: Не зовсім бачення 20-20» ви пишете, що «президент США Барак Обама і прем’єр-міністр Японії Йошихіко Нода зобов’язуються підвищити рівень взаємодії свого альянсу, щоб підтримувати мир і безпеку в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – цей крок спрямований на протидію військовій потужності Китаю і безладній войовничості Північної Кореї. Після 60-хвилинної зустрічі на вищому рівні лідери двох країн прийняли спільну заяву під назвою «Спільне бачення майбутнього». Що ця угода означає для Японії?
– Для Японії угода означає подальшу військову інтеграцію зі США, яка розпочалася наприкінці 1990-х років. Якщо розглянути історію відносин США – Японія, то двосторонній альянс одного разу вже почав повільно змінюватися на початку 1990-х після завершення ери холодної війни, але не маючи нової цілі у спільній політиці.
Утім, уже наприкінці 1990-х років цей союз зазнав значних змін, активізувавши двосторонню співпрацю у сфері безпеки. Зокрема, 1996 року президент США Білл Клінтон і прем’єр-міністр Японії Рютаро Хасімото схвалили Американсько-японську спільну декларацію з безпеки. Вперше ця заява підтвердила, що більш сильний американсько-японський альянс у галузі безпеки допомагає гарантувати мир і безпеку не лише в Японії та на Далекому Сході, а й у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Японсько-американська угода про колективну безпеку 1960 року була лише націлена на сприяння безпеці в Японії та на Далекому Сході, тому спільна декларація 1996-го фактично розширила діапазон захисту Японії.
Подальші кроки в цьому напрямку пришвидшили розвиток ядерних і ракетних програм КНДР, які стали очевидними на початку 1990-х років. І для того, щоб мати змогу протистояти північнокорейській загрозі, США і Японія, наприклад, спільно розробили протиракетну оборону (ПРО), систему, яка діє і донині.
Попри те, що президент США Барак Обама і прем’єр-міністр Японії Нода 30 квітня наголосили на тому, що розвиватимуть спільне бачення майбутнього, але, здається, їхні позиції наразі дещо відмінні.
І якщо США і досі акцентують свою увагу на так званих асиметричних загрозах, як-от тероризм, нетрадиційна партизанська війна, кібер-атаки й атаки із застосуванням лазерної зброї, Японія, розмірковуючи на перспективу й стратегічно з позиції глобальної оборони тактично намагається вирішити окремі проблеми, зокрема, такі як: тягар американських військових баз, який лягає переважно на жителів Окінави, не дуже переймаючись власною національною стратегією.
У. Т.: Вперше було введено нове поняття – «динамічна двостороння військово-технічна співпраця». Як це вплине на рівень співпраці між Японією й Америкою?
– «Динамічна двостороння військово-технічна співпраця» включає у себе своєчасне й ефективне спільне навчання, спільне спостереження і узгоджені дії розвідки, а також спільне використання й експлуатацію об’єктів американськими військовими силами і Силами самооборони Японії (JSDF).
Уряди двох країн підтвердили необхідність проведення спільних навчань на острові Гуам і островах Співдружності Північних Маріанських островів, наприклад, Тініані й острові Паган для Збройних сил США і JSDF. Обидва уряди планують до кінця поточного року визначити конкретні напрями співпраці.
Така військово-технічна співпраця приведе двосторонній альянс до більш високого рівня інтеграції, прокладаючи шлях не лише до ефективної самооборони, а й до активізації скоординованої діяльності за кордоном. Розширюючи роботу миротворчих операцій ООН в таких країнах, як Гаїті чи Південний Судан.
Тим не менш, кооперація Сил самооборони Японії, котрі співпрацюють з військовими США в інших частинах Азіатсько-Тихоокеанського регіону, може призвести до використання японських сил за межами Японії, що пацифістська Конституція країни суворо забороняє.
Однак, попри такі проблеми, наразі не відбулося жодних національних дебатів у парламенті Японії щодо динамічної двосторонньої військово-технічної співпраці, а уряд Нода не докладає жодних зусиль задля того, щоб досягти консенсусу серед населення з цього питання. Динамічна військово-технічна співпраця, вірогідно, поступово уріже принципи післявоєнної «мирної конституції», не провокуючи при цьому загальнонаціональних дебатів.
Нещодавній перехід наприкінці березня до інтеграції Повітряних сил самооборони Японії (JASDF) й головного командування американської авіабази Йокота, яка є штаб-квартирою для американських сил у Японії (USFJ) і 5-х американських військово-повітряних сил, також свідчить про зміцнення співробітництва. І цей крок є частиною виконання угоди 2006 року про перебудову USFJ.
Морські сили самооборони Японії (JMSDF) також вже перенесли свій центр управління на військово-морську базу Йокосука, яка також є місцем перебування 7-го флоту ВМС США. Сухопутні сили самооборони Японії (JGSDF), штаб-квартира Центральних сил готовності, яка нині базується в Кемп-Асака в префектурі Сайтама планують перейти у Кемп-Зама, на територію дислокування американської армії в Японії, в березні 2013 року. Ці кроки, цілком імовірно, сприятимуть посиленню оборонної співпраці двох країн, спрямованої на стримування Північної Кореї та Китаю.
У. Т.: Запит Вашингтона до Токіо з приводу того, щоби посилити його роль у сфері безпеки було здійснено частково тому, що Сполучені Штати будуть змушені скоротити свої витрати на оборону в умовах зростання федерального бюджетного дефіциту?
– Так, це причина номер один. Зіткнувшись з фінансовими труднощами, США доведеться скоротити присутність американських військових у Японії, зокрема, на Окінаві, незалежно від того, подобається це комусь чи ні.
Причина номер два – зростання військової потужності Китаю. І те, як протистояти цьому китайському військовому зростанню, становить на сьогодні найбільший спільний інтерес для США та Японії. Адже збільшення морської потужності Китаю та її розширення змінюють динаміку безпеки в регіоні. Це змусило США перемістити свій центр утримання безпеки до Азіатсько-Тихоокеанського регіону, розширюючи свою військову присутність в Австралії, на Філіппінах і в Сінгапурі.
У Пентагоні добре обізнані зі стратегією «ізоляції району бойових дій» (anti-access/area denial) Китаю (ця стратегія призначена для запобігання просуванню американського військово-морського підкріплення, яке надходить з військово-морських баз в Азії, а також блокування входу до Тайванської протоки та моря біля східного узбережжя Тайваню. – Ред.). Тому американці зосереджуються на так званій концепції повітряно-морської операції (Air-Sea Battle, котра ґрунтується на тому, що можна досягти контролю над регіоном, лише якщо забезпечити повну перевагу в морі, повітрі, космосі і кіберпросторі. – Ред.), і спрямована не на переміщення морських піхотинців США, які зараз базуються на острові Окінава і в інших областях, а на масований ракетний удар по Китаю.
Крім того, нова військова стратегія офшорного балансування (offshore balancing виключає безпосереднє базування військових США в Азії і передбачає використання військових сил для підтримки союзників. – Ред.) набуває широкого поширення у Вашингтоні та має сприяти скороченню американських військ у Японії та підштовхнути Японію до протистояння з Китаєм.
Офшорне балансування зручне для США ще й тому, що воно надає можливість уникнення прямої конфронтації з Китаєм, а також може вбити клин між Пекіном і Токіо, не давши їм змоги об’єднатися один з одним у Східній Азії, залишаючи США поза грою. Америка була проти створення Східно-Азіатського співтовариства, або економічного і політичного блоку еквівалентного Європейському Союзу, ідея якого була запропонована колишнім прем'єр-міністром Японії Юкіо Хатояма.
У. Т.: Нова угода допомагає союзникам обійти центральну, але все ще не вирішену суперечку щодо перенесення авіабази Футенма з перенаселеної частини Окінави на нове місце, яка негативно впливало на взаємовідносини двох сторін протягом багатьох років.
– Нова угода вже дістала різку критику на Окінаві з кількох причин. По-перше, США та Японія вирішили дотримуватися наявного плану перенести спірний американський аеродром Корпусу морської піхоти (MCAS) з Футенма на Хеноко у північній частині префектури Окінави і розгорнути будівництво нової морської бази, заміняючи нею базу Корпусу морської піхоти «Шваб».
По-друге, японський уряд зобов’язався оплатити витрати на переобладнання аеродрому Корпусу морської піхоти, перенесеного з Футенма на місце нового базування на півночі острова Окінава. Місцеві органи влади вимагають негайного закриття американського військового об’єкта на Футенма, що розташований у населеному пункті, а не продовжувати виконувати технічне обслуговування і його ремонт. Жителі Окінави стурбовані тим, що технічне обслуговування і ремонтні роботи у Футенма продовжать її експлуатацію і аеродром залишиться постійно діючим військовим об’єктом.
Нині база Футенма – в центрі густонаселеного міста Гінован і створює небезпечні ситуації. Наприклад, у серпні 2004 року транспортний вертоліт CH-53D Корпусу морської піхоти США врізався у будівлю Окінавського Міжнародного університету. І обійшлося без будь-яких втрат лише тому, що завдяки літнім канікулам більшість студентів перебували поза територією університетського містечка.
Крім того, США, як повідомляється, планують розгорнути конвертоплани MV-22 Osprey вертикального зльоту і посадки, які поєднують у собі можливості літака і вертольота, і військово-транспортні літаки на військовій базі Корпусу морської піхоти на авіабазі Футенма в липні цього року. Жителі Окінави висловлюють своє занепокоєння з приводу безпеки і шумового забруднення від літаків MV-22 Osprey, які вже зазнавали аварій. Крім того, у квітні конвертоплан морської піхоти MV-22 Osprey розбився у Марокко, що знову ставить під сумнів їхню безпеку.
У. Т.: Американський союз із Японією, третьою за величиною економікою у світі, лежить в основі розширених зобов’язань президента Обами в Азії, цей дипломатичний поштовх частково мотивований бажанням протистояти економічній та військовій силі, що зростає, стратегічного конкурента Китаю?
– Так, Китай динамічно швидко зміцнює безпеку цього регіону. З військового боку США, як і раніше, хочуть зберігати американську присутність у Японії, тією мірою, яку допускатиме місцеве населення, так само вони дотримуватимуться плану переселення в Хеноко. Зокрема, вони будь-що підтримуватимуть ключові американські бази в Японії, наприклад, 7-го флоту ВМС США на військово-морській базі Йокосука і авіабазу США в Кадена. Тим часом, цілком ймовірно, що вони, застосовуючи офшорну стратегію балансування, поступово дозволятимуть Японії, Південній Кореї, Австралії та іншим країнам управляти своїми проблемами, які виникають з Китаєм без безпосередньої участі США. Фінансові обмеження змусять США зробити так напевно.
У. Т.: Чи є американсько-японський альянс є наріжним каменем миру, безпеки і стабільності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні?
– Думаю, що так. Але проблема полягає у тому, що обидва уряди стикаються з величезним дефіцитом бюджету, і стає важко підтримувати нинішній рівень безпеки альянсу. Це і є причиною, чому уряди обох країн докладають більше зусиль для того, щоб ефективно перемістити свої військові сили.
Для Японії, яка нині перебуває у найскрутнішому фінансовому становищі серед розвинених країн – її державний борг досяг 230% ВВП – тягар перебудови збройних сил США, який постійно збільшується, стає великою проблемою. Землетрус, котрий стався в березні 2011 року, цунамі і ядерна аварія також поклали величезний фінансовий тягар на Японію.
Уряди двох країн заявили 30 квітня, що загальна вартість переміщення морських піхотинців і членів їхніх сімей з Окінави на Гуам буде знижена до $ 8,6 млрд, порівняно з початковою сумою у $10,27 млрд. Тим не менш, вартість для Японії зросла з $2,8 млрд до $ 3,1 млрд, компенсуючи інфляцію.
Японська частина витрат включає у себе витрати на будівництво житла, шкіл та інших об'єктів на острові Гуам, а також витрати на розвиток Співдружності Північних Маріанських островів, таких, як острів Тініан, звідки, за історичною іронією, злетіли два бомбардувальника B-29, щоб скинути атомні бомби на Хіросиму і Нагасакі у серпні 1945 року.
Якщо б ці кошти освоювались в межах їхньої території, то японці не мали нічого проти таких величезних витрат. Але тепер усе так, немов Токіо став банкоматом для США, тому що об'єкти зводяться за межами Японії.
Завдяки надходженню грошей із Японії, Гуам матиме на своїй території військову присутність, котра є найбільшою з часів війни у В’єтнамі в 1960-х і на початку 1970-х років, коли літаки B-52 ВПС США щодня вилітали на бомбування з баз, розміщених на острові.