Постраждавши 11 березня 2011 року від землетрусу біля своїх берегів, цунамі і зазнавши ядерної кризи, Японія має намір розпочати глибокі структурні і політичні зміни, покликані не лише вирівняти і стабілізувати ситуацію у цій острівній державі, а й привести до нового економічного процвітання і технологічного лідерства. Виклик катастрофи-2011 став, по суті, тим каталізатором, який ініціював процеси в японському суспільстві, котрі давно вже назріли, але відкладалися з причини невизначення шляхів їхньої реалізації.
Японці, чимало постраждавши і зазнавши численних людських жертв внаслідок катастрофічного землетрусу, нині завдяки мобілізації внутрішніх ресурсів нації намагалися сконсолідувати свої зусилля на головних політичних та економічних напрямах. Водночас це природне явище сприяло певному виходу Японії зі стану загальмованості, в якому вона перебувала останні 20 років. І японський політичний істеблішмент спробував сформулювати нову концепцію розвитку Японії.
Березнева катастрофа підштовхує японців до аналізу сильних і слабких сторін японської дослідницької та освітньої системи, до застосування підходів, моделей та механізмів для накопичення досвіду запобігання можливим негативним наслідкам проживання в сейсмічно вразливому регіоні.
Нині Японія переживає зміни, котрі мали б у перспективі привести до розширення прав і можливостей її політичного керівництва за рахунок звуження повноважень японської бюрократії. Але замість того, щоб забезпечити реальну передачу інституційних повноважень, ці зміни загнали ситуацію в тісний кут.
Ситуація складається нині так, що Японія має зробити вибір. Адже внаслідок демографічної кризи населення цієї країни зменшується, тому політична й економічна перебудова в Японії явно на часі.
Після втрати японцями своїх колишніх позицій цілком можна говорити, що нині інтелектуальним лідером Азії є Південна Корея. Однак, якщо Японія хоче відновити і поглибити свою втрачену роль та стати мозком Азії, то вона має, безумовно, пройти через глибокі структурні політичні і економічні зміни.
Власне, тестуванням нового політичного лідера прем’єр-міністра Йошіхіко Нода, висуванця правлячої Демократичної партії Японії (шостого за останні п’ять років), стане саме проведення структурних реформ.
Часта зміна прем’єрів лише вкотре свідчить про те, що японська політична система не в змозі приводити до влади справжніх національних лідерів, які б просували державу до процвітання. Замість цього кооптація політиків у вищу владу дуже нагадує «політичний конвеєр» для штампування неефективних діячів, котрі проводять неефективну політику. А те, що прем’єр-міністри за першого політичного пориву народного невдоволення стрибають за борт, не дає змоги проводити будь-які потенційно позитивні реформ, котрі б покращили ситуацію.
Для досягнення результатів японцям необхідний досвід стратегічної політичної перебудови, яка б ґрунтувалася на реальному виборі між протиборчими політичними ідеологіями і політичними цілями. Водночас міжнародний вплив Токіо та внутрішня актуальність зникають через його неспроможність ухвалювати рішення. Японія, образно кажучи, опинилася у ситуації, за якої, якщо ви навіть і обрали правильний шлях, але просто сидите на місці, то не маєте шансів досягти поставленої цілі.
І тут дуже важливо те, що якщо прем’єр-міністр Йошіхіко Нода наважиться порушити цю закляклу формулу, котра постійно не спрацьовує, і візьме на себе відповідальність, то Країна Вранішнього Сонця матиме шанс на зміни.
Сьогодні легко знайти докази того, що японська політична система працює неправильно і неефективно. І попри постійну критику з боку засобів масової інформації дій бюрократії і політиків, система залишається незламною.
Утім, реформісти в Японії лише частково мають рацію, коли пояснюють нинішній політичний безлад відсутністю змін. Вони чомусь воліють забувати про те, що поточні несправності політичної системи частково відбулися через зміни, які сталися в Японії в 1990-ті роки. Ці зміни повністю перевернули дію координаційних механізмів, які були притаманні і характерні японській системі. Внаслідок браку цих механізмів координації відбулися збої, що призвели до конфронтації між політичними гравцями, яким стало важко домовитися з будь-яких політичних питань.
Реальні зміни передбачають не лише руйнування старої системи, а також і будівництво нової системи, котра включатиме в себе координацію різних механізмів. Без такої нової системи буде складно проводити координацію дій політичних і економічних гравців один з одним.
Зміни в 1990-х роках призвели до ерозії тодішньої японської системи. І дотепер так і не знайдено можливих сценаріїв заміщення системи, котра б була, як і раніше, дієздатною за всіма основними параметрами. Тому Японія й досі перебуває у нестабільному перехідному стані, адже брак координації у цей перехідний період спричинює політичні й економічні проблеми.
Отже, Країна Вранішнього Сонця немов «спіймана» між двох світів. Один – старий, що вже давно віджив своє, а інший ніяк не може народитися. Японці опинилися на історичному роздоріжжі і не знають, куди їм прямувати далі.
Логіка, запропонована консерваторами, доволі проста. Економічну ситуацію в цій країні погіршує світова економічна криза, оскільки японці дуже залежать від того, що відбувається поза їхніми кордонами. Тому необхідно повернутися до японської старої системи і відроджувати традиції минулого.
Проте цей консервативний аргумент нині недоречний і нереальний. Японська система не функціонувала сама по собі. Вона діяла за певних сприятливих умов. І спиралася на швидке зростання економічної спроможності провідних країн світу, котрі із задоволенням закуповували високоякісну японську продукцію. Адже після Другої світової війни позначка made in Japan була найкращою рекламою якості будь-якого товару, який виготовлявся у цій державі.
За останні два десятиліття умови кардинально змінилися, внаслідок чого рух країни у зворотному напрямку неможливий. Нині, коли Японія є країною з перехідною економікою, пошук нової системи, котра передбачає активне тестування координаційних механізмів, швидше за все, потребуватиме значно більше часу, ніж на це сподіваються і реформісти, і консерватори.
Для того, щоби виправити чинники національної невдачі, нові координаційні мережі й інституції мають бути побудовані з нуля. При цьому нова система має бути відкритішою і більш горизонтально розгалуженою, ніж попередня успішна. Японські цінності і норми також мають бути використані, але з урахуванням нагальних економічних і соціальних проблем.
Катастрофа-2011 стала каталізатором процесу створення нової системи. І тут 54-річний прем’єр-міністр Йошіхіко Нода має проявити себе в ролі ефективного лідера, спроможного вирівняти корабель державної системи. Якщо пан Нода буде здатним сформувати чітке бачення нової системи у перспективі і заручитися довірою суспільства, то цей процес трансформації може бути значно коротшим. Адже зміна вищого керівництва в Японії покликана, зрештою, визначити, чи є нова система ефективною і чи може вона стабілізувати ситуацію в суспільстві.
Нині питання полягає в тім, які надії покладають японці на нового прем’єра і яких змін чекає країна від Йошіхіко Нода? І щоб заявити про себе як сильного прем’єра, Нода має не так уже і багато часу. Його спроможність вивести Японію з кризи, безперечно, увесь час піддаватиметься сумніву. В нього є два роки до наступних виборів у партії, щоб встигнути запустити процес реальних змін у своїй країні.
Сильний міністр фінансів у минулому, пан Нода використовуватиме свої політичні навички та розуміння реального економічного становища Японії для віднаходження шляхів наповнення бюджету і вирішення фінансових проблем держави. Новий прем’єр має у терміновому порядку вирішувати всі ті нагальні проблеми, які не змогли здолати його попередники за останні п’ять років.
Новий прем’єр-міністр вирішуватиме також проблему зменшення величезного державного боргу Японії та має визначитися з новою енергетичною політикою і курсом ієни. Втім, деякі японські експерти сумніваються, що Йошіхіко Нода має достатню підтримку, щоб утриматися в прем’єрському кріслі довше, ніж його попередники. Адже занадто великий список проблем, що стоять нині перед ним зокрема і країною загалом…