Під час зустрічі з виборцями у Львові лідер ПР охарактеризував їх так: «Тут зібрався найкращий геноцид країни!» Після зауваження помічників Януковича – мовляв, мабуть, мається на увазі не геноцид, а генофонд, він додав: «І генофонд теж»…
Рінат Ахметов упевнений, що за будь-яких умов він почуватиметься комфортно: «Я в Украине всегда чувствовал себя, чувствую и буду чувствовать в безопасности»
Стояв біля витоків Партії регіонів. Основний ідеолог її економічної політики, голова Державної податкової адміністрації України в 1996–2002 роках, віце-прем’єр-міністр та міністр фінансів у першому та другому урядах Віктора Януковича. Перебуваючи при владі, «відзначився» жорстким податковим тиском на малий та середній бізнес в Україні, зазнавав жорсткої критики, зокрема за неповернення мільярдних оборотів у вигляді податку на додану вартість тощо.
Відомий також як людина, котра так і не спромоглася хоча б трішки вивчити державну мову: нечасті намагання Азарова читати з папірця українською викликають у слухачів серцеві напади…
Є найбільшим в уряді Януковича лобістом проросійської політики. Виступає за поглиблення економічної співпраці з Росією та інтеграцію України до Єдиного економічного простору, один із поборників російської мови в Україні.
У вітчизняний політичний лексикон міцно ввійшло сумнозвісне поняття «азаровщина», яке для економістів означає систему, що шкодить розвитку бізнесу (відсутність системного підходу, командно-адміністративний стиль управління економікою, податковий тиск, розпорядження бюджетними грішми як своїми власними), а для патріотично налаштованих українців асоціюється з нехтуванням державною мовою й насадженням російської.
Зараз претендує на посаду прем’єр-міністра за президента Януковича.
Вважає кримінальне минуле лідера Партії регіонів «судовою помилкою»: «Я тоже, как Янукович, воспитывался у бабушки, без отца, заступиться было некому. И я точно так же мог загреметь: милиция тогда сильно не разбиралась, хватала первого попавшегося…»
2005 року колишній співвласник донецького торговельного центру «Білий лебідь» Борис Пенчук звинуватив Колесникова у вимаганні в нього акцій центру. Тодішній голова Донецької облради провів чотири місяці у слідчому ізоляторі. У серпні 2005-го Колесникова звільнили, кримінальну справу закрили «за відсутністю складу злочину». Через три роки під слідство потрапив сам Пенчук за звинуваченнями у наданні неправдивих свідчень проти Колесникова (отримав вісім років ув’язнення). Він публічно заявив, що свідчення проти Колесникова підписав під тиском керівника МВС Юрія Луценка. Відтоді Партія регіонів періодично пригадує Луценкові цю історію, намагаючись притягти його до відповідальності…
Колесников контролює групу «Конті», одного з найбільших в Україні виробників кондитерських виробів.
Позицію щодо російської мови не змінює: «Я не вижу в этом вопросе никакого заискивания перед Россией. Речь идёт о демократических ценностях. Много людей в Украине говорят на русском языке, считая его родным. Значит, мы должны обеспечить его статус как государственного»
Андрій Клюєв уже кілька років є офіційним переговірником від Партії регіонів із БЮТ і до останнього часу не відкидав можливості створення спільної коаліції з «тверезомислячими» представниками блоку.
Андрій Клюєв не приховує політичних симпатій регіоналів: «У Виктора Балоги есть партия «Единый центр», около десяти депутатов парламента, к которым мы периодически, когда нужно утверждать необходимые стране законопроекты, обращаемся за помощью. Вот такое сотрудничество возможно. Почему нет?»
Проте був у житті Ганни Герман й інший період. Журналіст за фахом, до приєднання до команди Януковича у травні 2004 вона обіймала посаду голови Київського бюро «Радіо Свобода», паралельно вела на опозиційному до Януковича «5-му каналі» програму «Час пік» і вважалася прихильником швидше помаранчевих ідей.
Ще в 2004-му Ганна Герман пояснила журналістам, що змусило її так різко змінити позицію: «Я працюю з кимсь лише доти, доки мені це цікаво… Я завжди дорого коштувала, і ви це знаєте. «Радіо Свобода» платило мені великі гроші. І всюди, де я буду працювати, я буду працювати за добрі гроші»
Рік тому став одним із фігурантів скандалу в ПР, заявивши, що деякі його однопартійці (зокрема, Нестор Шуфрич) «здають» партію Блоку Тимошенко. За словами Льовочкіна, до цього сценарію був причетний Віктор Медведчук, який, мовляв, таким чином намагається повернутися у владу.
У внутрішньопартійному скандалі із соратниками не церемонився: «Во время такого разговора мне есть что сказать. Например, о том, что за нынешней болтовнёй стоят лица, причастные к грязным технологиям и проигранному суду в 2004 году. Лица, которые сдавали партию Банковой в 2005 году, прикрываясь депутатскими мандатами. Лица, которые были задействованы в скупке депутатов и в развале Верховной Рады в 2006–2007 годах, лица, загрязнённые коррупцией и корыстолюбием в 2007 году, которые перекупали депутатов из коалиции БЮТ – НУ–НС, а затем на украденные при этом деньги покупали себе особняки в Дубаи…»
Згодом йому довірили ще одну відповідальну ділянку – Міністерство з питань охорони навколишнього середовища, що перерозподіляє контроль над родовищами корисних копалин. Старанний міністр оперативно підпорядкував міністерству ще й Держкомзем, реорганізувавши його в агентство земельних ресурсів. Скарг на незаконне видання ліцензій та порушення під час проведення тендерів побільшало.
Восени минулого року екс-регіонал Василь Кисельов звинуватив куратора Криму по партійній лінії Василя Джарти разом із Віктором Януковичем у розвалі організації ПР на півострові й назвав Джарти майбутнім «смотрящім» у Криму від президента Януковича.
Зустрічаючись із партактивом Сакського району Криму під час виборчої кампанії, зірвав оплески залу, погрожуючи помаранчевим: «Оранжевые нам говорили, что закон один для всех, а сами забыли о своих словах… Пусть они помнят, что выборы пройдут, а тюрьмы останутся для них»
У вересні 2009-го виклав свої вражаючі «історико-політичні» погляди в статті «От Риббентропа до майдана» в московській газеті «Известия»: «Как показала уже Великая Отечественная война, а затем и развитие постсоветской Украины, галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья – их враги, а их «герои» (Бандера, Шухевич) для нас – убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей… Таким образом, присоединение Галичины к УССР объединило в одном административном, а затем и государственном формировании два различных народа – цивилизационных оппонентов. При этом, если народы Великой Украины всегда толерантно относились к галичанам, не вмешиваясь в их жизнь и не навязывая свои ценности, то сами галичане при первой же возможности крайне агрессивно, не останавливаясь перед насилием и массовыми убийствами, пытались причесать Украину под свою гребенку…»
У парламенті віце-спікер від ПР Лавринович також на сторожі партійних інтересів. Упродовж передвиборчої відпустки голови ВР Володимира Литвина представники коаліції намагалися зняти Лавриновича з посади першого віце-спікера або принаймні відсторонити від ведення засідань за порушення регламентних норм, зокрема оголошення про відкликання з посади лідера фракції НУ – НС Миколи Мартиненка за сфальшованим протоколом, перешкоджання створенню слідчої парламентської комісії щодо Межигір’я, відмову надати перерву на вимогу фракцій тощо. Серед останніх резонансних здобутків Лавриновича на законодавчій ниві – зміни до закону про вибори президента, ухвалені за три дні до другого туру.
Під час зустрічі з виборцями у Львові продемонстрував свою політичну гнучкість: «Чи може бути сьогодні гарантована безпека Української держави без ефективної співпраці з Росією або Північноатлантичним альянсом? Я на це запитання даю ствердну відповідь: ні, не може…»
У прагненні захистити знедолених російськомовних в Україні Колесніченко навіть по допомогу до сусідньої країни звернувся – закликав Росію активніше боронити їхні інтереси. Щоправда, не став радити, яким чином.
Відомий також як ініціатор скандалу навколо «Артеку», де, за його словами, ґвалтували дітей. Однак зараз не виявляє особливої зацікавленості у розслідуванні цієї справи.
В одному з останніх інтерв’ю підтримав лідера ПР загалом і його позицію щодо «українського поета» Чехова зокрема: «Лицо Виктора Януковича – это лицо нашей партии, в которой 1 миллион 250 тысяч партийцев… Я, например, когда читаю короткие рассказы Антона Павловича Чехова, то от удовольствия, которое получаю от его творчества, во мне играет музыка. Любой нормальный человек, который меня понимает, сможет меня поддержать, когда я скажу, что Чехов является композитором нашего настроения, музыкантом наших душ»
Колишній вірний есдек, а нині не менш відданий регіонал – відомий забіяка. На його рахунку бійка з елементами стриптизу в ЦВК на президентських виборах-2004, намагання відбити у працівників «Беркута» соратника по СДПУ(о) Івана Різака в момент його арешту, регулярна участь у штовханині біля парламентської трибуни тощо. Поміж постраждалих від руки Шуфрича – колишній міністр транспорту Микола Рудьковський, колега-регіонал Сергій Льовочкін, дісталося навіть головному міліціонерові країни Юрію Луценкові, якого Шуфрич нещодавно підстеріг за лаштунками одного з політичних ток-шоу.
Має високі стосунки з деякими колегами по партії: «На самом деле в большом, крепком и светлом доме, который называется Партией регионов, мусором есть сам господин Лёвочкин. И даже не мусором, а придорожной пылью, которая, как вы знаете, умеет проникать в самые узкие щели. Пылью, которая тихо и неприметно лежит до поры до времени, но чем раньше её выметут, тем меньше от неё вреда. Я думаю, что вся проблема в том, что её вовремя не смели, а теперь она поднялась столбом…»
Трапляються казуси у Ківалова і на нинішній посаді голови Комітету ВР з питань правосуддя, що «працевлаштовує» представників суддівського корпусу. Під час голосування за обрання суддів у Верховній Раді депутати іноді виявляють у загальному списку прізвища тих, чиї кандидатури на засіданні комітету не розглядалися або ж були відхилені. Яким чином вони потрапляють до остаточного варіанта проекту постанови, що виноситься на голосування в зал, залишається загадкою. І чому цю людину переслідують підозри у фальсифікаціях?
У жовтні 2009-го прийняв із рук президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва «Орден дружби»: «Мне очень приятно получить эту награду именно потому, что со дня образования нашей страны я верой и правдой служу Украине, украинскому народу и его интересам. А эти интересы – настоящие, долгосрочные – требуют укрепления дружбы украинского и российского народов»