Ось такою блискавкою і став п’ятничний арешт. Ні, просто зараз маси народу не вийдуть на захист Тимошенко, хоча й будуть, певна річ, окремі акції протесту. Попри суд над колишньою прем’єркою, її рейтинг не зростає. Громадяни переконалися, що жінка з косою аж ніяк не має намірів захищати їхні інтереси, не збиралася принципово змінювати систему, хіба що зробити косметичний ремонт. Вона є плоттю і кров’ю цієї системи.
Попри байдужість до Тимошенко як до політика, народ і далі стежить за тим, що відбувається. «Телекритика» пише, що спецвипуск про п’ятничний арешт на каналі «ТВі» за рейтингом перевищив ігрове кіно «Акула-2». Хтось суто по-людськи співчуває їй, хтось тішиться, що представники режиму гризуться між собою, хтось має інші мотиви і настрої, але, мабуть, більшість розуміє: якщо влада може зробити таке з екс-прем’єр-міністром, то решту вона проковтне і не вдавиться. І річ не в тому, що судять колишнього високопосадовця. А в тому, що в цей час бригада Януковича, як і раніше, відверто грабує країну.
І не лише це лякає людей. Адже ситуація в Україні склалася така, коли відверто і неприховано іде стінка на стінку. Держава проти громадян. Народ на власній шкурі відчув, що ніякого поліпшення життя не відбувається і відбуватися не буде. Податковий кодекс законсервував наявну систему, коли фіскали та інші державні чиновники ставляться до малого і середнього бізнесу як до прислуги, визискують його і не дають розвиватися, а олігархи тим часом і далі виводять свої грошики в офшори. Пенсійна псевдореформа, попри всі запевнення її батька віце-прем’єра Сергія Тігіпка, звелася до підвищення пенсійного віку. Суди, правоохоронці, прокуратура дружньо працюють на те, щоб захистити сваволю можновладців та олігархів щодо народу. Президент Янукович несамовито розбудовує своє прибране до рук Межигір’я, а нас запевняє в необхідності заощаджувати. Ненависть до нього і його команди зашкалює.
Одним словом, маємо класичну ситуацію: лицемірна влада не може, а народ не хоче. Тобто вона може когось конкретного посадити за ґрати, що успішно й робить. Але не здатна ефективно керувати країною.
Тож постає питання: коли почнуться революційні дії? Власне, вони вже починалися. Минулої осені малі підприємці, з яких через Податковий кодекс хотіли третю шкуру здерти, вийшли на Майдан. При цьому всіляко дистанціювалися від політсил і намагалися самостійно вирішувати свої проблеми. Зробити це їм не вдалося, вони лише послабили тиск. Але то був перший крок до самоорганізації суспільства без участі політиків.
Та осіння акція не переросла в широкий підприємницький рух. Окремі його джерела тліють у всіх регіонах країни. Вони можуть злитися воєдино, але цей процес навряд чи відбудеться одномоментно. Прикрість ситуації полягає в тому, що народне обурення немає кому розвинути і спрямувати в певне русло. Бо те, що пропонують ті самі політики у вигляді, наприклад, так званої народної реформи, не витримує жодної критики. Ці слабенькі інтелектуальні потуги на конструктивну програму приречені на провал. За великим рахунком, усе зводиться до того, що треба усунути «поганого» Януковича і обрати «хорошого» ім’ярек.
Отже, питання залишається відкритим: хто запропонує програму і надихне маси? Якщо цього не станеться, не можна виключати народних бунтів. Якщо вони, не дай Бог, почнуться, криваві й бездумні, то не лише Янукович не врятує свого Межигір’я, а й самі бунтівники разом із країною виявляться в програші. Бо бунт – це антитеза реформи. Він неодмінно відкидає державу ще більше назад. А цього ой як не хочеться.