Владна олігархічна команда розбивається на групи, що конкурують між собою. Деякі з них згодом відколюються. На цьому тлі колись єдине політичне царство втрачає підтримку окремих груп населення, які стоять за лідерськими спинами олігархів.
Запитання. Чи втримається таке царство?
До виборів 2010 року про розбіжності у поглядах, наприклад, Ахметова з Фірташем і Льовочкіна з Клюєвим ми майже нічого не чули. Але після того як Янукович зійшов на президентський трон, такі розмови полилися рікою. І, зрозуміло, небезпідставно. Підклала дров до багаття і та обставина, що Янукович, ставши гарантом, вирішив не відставати від своїх спонсорів-олігархів і активно зайнявся просуванням власної групи впливу. Точніше, сім'ї. І це було цілком природно, оскільки Віктор Федорович як самець, котрий себе поважає, не міг змиритися з тим фактом, що він, обіймаючи посаду президента, не має реальної влади, тобто влади грошей.
Про те, як успішно протягом останніх двох років реалізує свій підприємницький талант старший син Януковича Олександр, годі зайвий раз і казати. Географія і галузі бізнес-апетитів президентської сім'ї рано чи пізно мали б зіткнутися з інтересами СКМ. Відкритий старт цій боротьбі, по суті, був даний торік, коли Всеукраїнський банк розвитку Януковича-молодшого у якийсь дивний спосіб виграв свій перший держтендер на відкриття кредитної лінії за угодою з Маріупольським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства. Єдиним супротивником банку-тріумфатора тоді був ахметовський ПУМБ.
Останні ж кадрові рокіровки в СКМ наштовхують на думку, що для господаря «Донбас-Арени» в умовах посилення конкуренції з сім'єю Януковича особливо актуальним стає питання довіри керівникам своєї бізнес-імперії. Нагадаю, в червні Амір Айсаутов змінив Олега Попова на посаді голови наглядової ради компанії «Метінвест». А ще в квітні син Ахметова Дамір змінив у наглядовій раді цієї ж компанії Ігоря Сирого. Можливо, такі перестановки пов'язані з тим, що найбагатша людина країни побоюється потенційних проявів позамежної гнучкості Попова і Сирого у відносинах із сім'єю Януковича. Заходи безпеки, так би мовити.
Планомірно віддалятися один від одного нині вигідно не лише президенту, а й Ахметову. Останній вже котрий рік намагається якомога менше асоціюватися з Януковичем і Партією регіонів. Сучасний Рінат Леонідович активно піклується про особистий і корпоративний імідж. Безумовно, коли чинна влада припускається чергової політичної дурості, в очах українців та міжнародної спільноти тінь падає і на Ахметова також. Отже, що далі він перебуватиме від Януковича, то менше на нього падатиме ця несприятлива тінь. А депутатський мандат донецькому олігархові вже не потрібен, мабуть, з тієї банальної причини, що в'язниці тепер йому можна не боятися за будь-якої влади.
Охолодження відносин із Ахметовим загрожує Януковичу і регіоналам серйозними електоральними втратами. Керівництво СКМ уже заборонило будь-яку політику на підприємствах. Не можна агітувати і давати дозвіл кандидатам проводити зустрічі з трудовими колективами в робочий час. Менеджери корпорації можуть балотуватися, але вже без допомоги ресурсів СКМ. За спроби другосортних начальників «вступати» робітників у партію влади відразу звільнятимуть. Це дуже серйозний удар по обличчю ПР. значно серйозніший, ніж може здатися на перший погляд. Тому що регіонали традиційно перемагають у Донбасі не так завдяки містечковому патріотизму населення, як адмінресурсу синьо-білих олігархів.
Поспілкувавшись зі звичайними донеччанами, я вкотре переконався, що в моєму рідному місті переважно довіряють більше Ахметову, ніж Януковичу. Є категорія людей, яка ставить обох лідерів на один рівень поваги. Але складніше всього зустріти тих, хто Януковича цінував би більше, ніж Ахметова. Не варто також забувати, що 2009 року найвпливовішою людиною в Донецькій області був названий саме лідер СКМ, а не Віктор Федорович.
Чому більше довіряють Ахметову? Тому що крутіший той, у кого бабла більше. Це по-перше. А по-друге, успішному бізнесменові в донецькому регіоні легше завоювати народну славу, ніж державному діячеві. Талановитих підприємців тут хвалять, а до бюрократів будь-якого рівня ставляться з історичною недовірою. До слова, деякі донеччани вважають, що будь Ахметов президентом, а Янукович – найбагатшим українцем, то більше поважали б другого, ніж першого. У той же час тут є люди, які підтримували б президента «Шахтаря» ще сильніше, якби він остаточно зрікся Віктора Федоровича. Пов'язано це з тим, що Янукович не виправдовує надій донецьких виборців, а Рінат Леонідович у розумінні багатьох донеччан начебто «нє прі дєлах», він осторонь, поза політикою… Крім цього, дехто вважає, що Ахметов більше робить для міста, ніж Янукович. Таку картину доповнює регіональний футбольний патріотизм і підтримка «Шахтаря».
Солідна кількість донеччан, з якими я хотів поговорити на тему їхнього ставлення до Януковича й Ахметова, відмовлялися, бо не хотіли спілкуватися саме на цю тему. Не хотіти в цій ситуації – значить боятися. Зважаючи на все, таким громадянам здається, що з ними щось трапиться, якщо вони вільно даватимуть оцінки президенту й Олігарху № 1. Це типовий донецький страх перед владою. Страх, який ще не одне покоління мешканців Донбасу намагатиметься подолати.