15 листопада було обрано нового главу компартії Китаю, яким став Сі Цзіньпін. Для України ці віддалені географічно події ближчі, ніж може здатись на перший погляд.
Після провалу політики "ми дружимо з Росією, але йдемо в ЄС", українсько-китайське співробітництво стало чи не останньою соломинкою для режиму Януковича, коли над ним нависла грізна тінь міжнародної ізоляції на Заході, ще й переговори з Росією про знижку на газ зайшли в глухий кут.
У минулому році держави офіційно стали стратегічними партнерами, закінчується підготовка програми розвитку нового формату відносин до 2016 року, Піднебесна з готовністю говорить про кредити, зростання товарообігу, співробітництво в енергетиці, валютних операціях, інфраструктурних проектах. Але найголовніше – на відміну від Росії, США та ЄС, Китай не ставить "особливих" умов.
Янукович з радістю співпрацюватиме з новообраним лідером — найближчим часом заплановано його візит до КНР. Азіатська модель особливо симпатична президенту: тут не грають за правилами демократії і не звертають уваги на права людини. Як стверджує екс-посол Костенко, саме Янукович був головним ініціатором китайського курсу, в тому числі його політичної складової. "Однозначно це був вибір президента…Він його продавив".
В МЗС визнають — в політичному плані Китай більш зручний партнер. "Китай, на відміну від багатьох інших наших партнерів, дуже ефективний, тому що його політичні вимоги зводяться до того, що він вимагає поважати його принципові інтереси в питаннях Тибету, в питаннях Тайваню, що абсолютно нескладно для України", — зазначає директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин.
Цифри говорять самі за себе. Товарообіг в 2011 році в порівнянні з попереднім значно виріс, склавши, за даними української Митної служби, $8,5 млрд. Китай називає ще більшу цифру — $10,4 млрд. Показово, що її з радістю підхоплюють українські державні мужі. У планах влади до 2015 року подвоїти цей показник. Щоправда відбувається це, як уже писав Тиждень за рахунок нарощування китайського імпорту та збільшення дефіциту торгівлі товарами для України.
У цьому році досягнута домовленість про залучення $3,6 млрд кредиту у Китаю на заміщення природного газу вугіллям. На думку експертів, в цьому проекті, що передбачає переведення ТЕЦ на вугілля, вельми зацікавлені українські олігархи. Так, наприклад, Рінату Ахметову шляхом приватизації можуть дістатися модернізовані за рахунок китайського позики ТЕЦ, а сам кредит доведеться виплачувати державі. Серед інших проектів — модернізація шахти ім. Мельникова за $85 млн, будівництво парогазової електростанції в Криму вартістю $1,5 млрд та зведення Канівської ГАЕС.
Головний інтерес Китаю полягає в АПК. Цього року сторони домовились про інвестування пріоритетних проектів в сільському господарстві України на суму близько $3 млрд. Китай зацікавлений в постачаннях звідси сої, соняшникової олії, пшениці і кукурудзи, в спільному будівництві підприємств та елеваторів, а найголовніше – в землі. Експерти стверджують, що використання землі сільськогосподарського призначення особливо приваблює Китай, який хоче перепродавати вирощену продукцію або ж ввозити її до себе.
Співпраця з Піднебесною має і зворотний бік, оскільки її кредитування є інструментом експансії. «Надаючи кредитну лінію якомусь уряду, скажімо, на будівництво, вони ставлять умови: матеріали будуть постачатися з Китаю, робочі – з Китаю. Це те, що радикально відрізняє Китай від інших інвесторів», – стверджує політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.
В реалізації співпраці також не все безхмарно. Причина для невдоволення – умови кредитування. Китай виділяє зв'язані кредити під 6-7%. Україна ж сподівається отримувати кредити на пільгових умовах. Такі кредити отримує Білорусь і країни Африки, а це 3-4%. Експерти ж вбачають загрозу в такій «благодійності».
"Відомо, що при наданні дешевих кредитів Китай не висуває жорстких умов, на відміну від МВФ та Світового банку, щодо їх цільового використання, прозорості обліку та суворої звітності. Навряд чи коректно звинувачувати Китай в навмисному стимулюванні корупції, але «толерантне» ставлення до місцевої корупції, очевидно, не сприяє її викоріненню", – відзначає співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.