Українські та закордонні експерти вже звернули увагу на «унікальне» вміння Віктора Януковича одним махом дуже сильно посваритися майже з усім світом. Принаймні з тією його частиною, від якої Україна традиційно критично залежна. Халепа, в яку Янукович потрапив сам і тягне за собою своїх соратників, однопартійців та співгромадян, значно серйозніша, ніж та, яку нині малюють навіть опозиційні політики та незалежні експерти. Так, сьогодні ледь не головним «жахом режиму» є припущення про запровадження з боку ЄС (і США та Канади) певних санкцій проти української влади, зокрема, заборони на в’їзд окремим представникам режиму й навіть блокування рахунків найвидатніших його представників. Безумовно, для значної частини вітчизняної еліти, яка частіше буває в Монако чи Швейцарії, ніж в Україні, це буде дуже серйозним, причому радше психологічним ударом, але аж ніяк не смертельним. Схоже, смертельного удару їм та численним підприємствам Сходу та Півдня країни може завдати чинна влада.
Деякі «мудрі голови» вже встигли «полякати» Європу ймовірністю повернення України в бік Митного союзу, і це після того, як Україна під час переговорів вже отримала буквально безпрецедентні для себе квоти на європейських ринках. Чомусь здається, що окремі компанії окремих поважних українських громадян вже поставили жирні цифри в рядку «прогнозний прибуток». Навряд чи їх надихне перспектива втрати вже практично своїх мільярдів. Але навіть не це головне.
До речі, трохи про вступ до Митного союзу. Ще на початку своєї каденції Янукович цілком слушно зазначав, що Україна не має можливості вступити в МС через своє членство у Світовій організації торгівлі. Як відомо, відтоді нічого не змінилося. А це означає, що Україні доведеться попередньо переконати своїх партнерів по СОТ погодитися на перегляд раніше укладених угод у невигідному для них напрямі. Як свідчить практика, або такі переговори триватимуть нескінченно, або Києву буде змушений робити пропозицію, «від якої неможливо відмовитися». З огляду на економічну ситуацію в Україні цей варіант є доволі фантастичним.
Безумовно, українська влада може традиційно начхати на думку та правила цивілізованого світу. Але саме цей крок стане фатальним як для цієї влади, так і для олігархів й української економіки загалом. Тому що відповіддю будуть не лише велетенські фінансові санкції (раніше експерти казали про $25 млрд), а й втрата зовнішніх ринків. Що ж стосується української економіки та провідних підприємств, що належать олігархам, лише рік роботи в такому режимі – і їх усіх можна буде брати голими руками, тобто оптом і за безцінь. Хто зможе посісти місце України та забрати оптом українську економіку, годі й казати – наші добрі стратегічні сусіди. Тому виключати саме такий варіант розвитку подій не варто, особливо беручи до уваги «інтелектуальну потужність» влади та її радників, котрі так чи інакше лобіюють інтереси своєї історичної батьківщини.
Тут слід зауважити кілька моментів і про ЄС. В Україні вже пролунала думка про «капітулянтську» позицію Євросоюзу. Однак, схоже, тут ідеться про ставку на характер самого Януковича. Вочевидь, на те, що Віктор Янукович традиційно злякається й навряд чи наважиться на чоловічу розмову. Тим більше, що пан Волошин із МЗС вже пошив Банкову в дурні, практично заявивши, що Янукович і не планував їхати до Брюсселя, чим миттєво позбавить українську владу такого потрібного їй маневру.
Брюсселю принципово важливо, щоб ініціатива розриву відносин належала саме українській владі. Це не лише не дозволить увімкнути на повну потужність пропагандистський шлягер «Захід нас не бажає», а й, як казав Михайло Горбачов, покаже українському великому капіталу «Хто є ху», що дасть змогу розпочати із його представниками сепаратні переговори. З цього погляду вже завтра може так статися, що український великий бізнес, а не інтелектуально та організаційно недієздатна опозиція, будуть найзатятішими ворогами режиму.
І річ тут не лише в зазначених вище обставинах – обмеження зовнішніх ринків та заборона на в’їзд. Річ у тім, що 2013 року Україні доведеться зробити максимальні виплати по своїх зовнішніх боргах. Можливо, великий бізнес і мав надії пересидіти лихі часи на старих запасах. Але до того часу протистояння з ЄС якраз може перейти на рівень предметних санкцій. І це може відбуватися на тлі другої хвилі глобальної фінансово-економічної кризи, але цього разу Київ не зможе розраховувати на гроші МВФ, Світового банку та інших інституцій.
Вочевидь, в самій Україні до цього часу малий і середній бізнес нагадуватиме витиснутий лимон, банківська система на чолі з паном Арбузова дійде до ручки. Народ, який вже сьогодні почав забирати депозити, навряд чи зможе знову «допомогти» господарям життя. Залишиться лише два варіанти: вгамувати свої апетити чи розпочати «потрошити» бізнес-середовище. І тут може настати кульмінація – якщо Європа вирішить пришвидшити розгляд справи Тимошенко у Європейському суді, то постане запитання його виконання. І якщо санкції проти найвищих українських чиновників та їхнього бізнесу навряд чи хвилюватимуть шановних депутатів, то доля власного гаманця змусить їх замислитись.
Якщо опозиція внесе відповідний законопроект (про виконання рішення Європейського суду у справі Юлії Тимошенко), то за результатами голосування з’явиться цілком реальний та логічний перелік депутатів-мільйонерів. А це означатиме перспективу втрати можливості «оздоровлюватися» в Монако або на Лазурному узбережжі, а й втрати кубишки на чорний день у банках Європи. Важко прогнозувати, як у цій ситуації поведе себе нестійка депутатська душа.
Тим більше, що 11 жовтня Родіон Кірєєв поставив великий жирний хрест на другому терміні Віктора Януковича. Проти цього, сьогодні вже можна про це твердо казати, єдиним фронтом виступатимуть Вашингтон, Брюссель, Москва й український бізнес. Останньому буде на порядок дешевше оплатити революцію, ніж чекати ще п’ять років. Недарма професійна українська Кассандра Олександра Кужель вже встигла проспівати гімн «жінці – найкращому українському прем’єр-міністру». Вочевидь, це лише перша пташка.
Щоправда, навіть тут зберігається певна інтрига. Річ у тім, що Владімір Путін не просто зробить усе, щоб його колега Віктор Федорович вдруге не став президентом, а щоб це відбулося у щонайпринизливіший для глави сусідньої держави спосіб. Контекст українсько-російських відносин кардинально змінився, про що чомусь досі ні сном ні духом не знають на Банковій. Ще й тішать себе якимись ілюзіями, які могли виникнути після зустрічі в Завідово.
По-перше, Путін фактично повернув собі і де-факто, і де-юре усю повноту влади. Як ми знаємо, у російського лідера просто феноменальна пам’ять щодо завданих йому образ. А Віктор Федорович останнім часом став справжнім чемпіоном у колекціонуванні персональних претензій з боку російського прем’єра. Навряд чи ВВП відмовить собі у маленькому задоволенні виставити рахунок до сплати.
По-друге, Росія дає зрозуміти, що після вироку Тимошенко рівноправний діалог із Януковичем неможливий. Так, після жорсткої реакції Путіна й інших російських чиновників та політиків – від заяви МЗС РФ до висловлювань Затуліна – прийшов час телебачення. Сумновідомий в Україні «придворний інформаційний кілер» Михаїл Лєонтьєв присвятив українському президенту цілу передачу, у якій не просто ретельно зупинився на особливо пікантних сторінках біографії чинного глави української держави, а й дуже жорстко обіграв слова Юлії Тимошенко про крадіжку шапки Мономаха. Чи може після такої «презентації» перед російськими телеглядачами полковник КДБ зустрічатися з кримінальним елементом? Може, але виключно для вербовки. От юрист Мєдвєдєв може це робити за фаховою освітою. Отже, тепер українському президенту доведеться ще й платити за те, щоб його прийняли в Москві, інакше ізоляція буде повною.
Здається, особливий захват в Москві відчуватимуть від аргументації Києва – Тимошенко, мовляв, засудили, щоб розірвати газові угоди 2009 року. Можна уявити, яких бонусів додасть цей факт українському президентові у спілкуванні з Москвою.
Сьогодні можна лише здогадуватися, що може вигадати ВВП, до яких меж може дійти його фантазія. Ми й не намагатимемося цього зробити. Принциповим є інше.
Такого блискавичного й абсолютно нелогічного акту політичного суїциду в українській історії ще не було. Віктор Янукович, попри брак у країні дієздатної опозиції та достатньо поблажливе ставлення світових центрів впливу протягом останніх двох років, лише за кілька місяців примудрився власними руками створити цілком унікальну ситуацію, коли він не лише не зможе нікуди поїхати після того, як втратить владу, а й фактично не має жодного шансу зберегти свої статки – в Україні, Росії й усьому світі, де має вагу слово Брюсселя, Вашингтона чи Москви, будуть активно сприяти цьому процесу…