Чинний до 6-го грудня Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» насправді потребував вдосконаленняі приведення його до вимог сьогодення та демократичних стандартів.Однак ухвалені до нього Радою поправки, які тепер набули чинності, роблять українське законодавство у такій чутливі сфері громадського життя ще більш складним, заплутаним і ще більш небезпечним. Про що, власне, й застерігали владу лідери багатьох конфесій.
Запропонований урядовими структурами варіант доопрацювання закону після підписання законопроекту № 10221(про зміни до закону про свободу совісті) призведе лише того, що перелічені вище недоліки розхитають крихкий міжконфесійний мир в Україні та геть зруйнують позитивні напрацювання у сфері державно-церковних відносин, замінивши його партнерські засади на стосунки недовіри.
Було здійснено принаймні дві спроби скасувати зміни, прийняті до закону «Про свободу совісті та релігійні організації». 17 жовтня цього року на черговій зустрічі з президентом України глави церков і релігійних організацій, що входять до ВЦІРО, зокрема предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет та глава УГКЦ верховний архієпископ Святослав, закликали главу країни ветувати зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». 6 листопада у Верховній Раді України, під завісу шостого парламентського скликання, депутати відмовилися скасувати своє рішення про прийняття в цілому як закону проекту № 10221. Партія регіонів, комуністи, Народна партія та парламентська група «Реформи заради майбутнього»вирішили лишити все так, як воно є.
Читайте також: Лідер УГКЦ про зміни до закону про свободу совісті
Загалом парламентарі поставилися до прийняття згаданого законопроекту доволі апатично. Хіба що Об’єднана опозиція «Батьківщина» заявила, що наступ нинішньої влади на релігійну свободу не мине для неї безкарно; а «відмова накласти вето на цей неправедний закон зробить Віктора Януковича на додаток до всього ним скоєного, ще й гонителем на віру».
Досі законодавство України з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій оцінювалось міжнародними і вітчизняними експертами як найдемократичніше на пострадянському просторі. У цьогорічному Річному звіті Комісії США зі свободи релігії у світі (USCIRF) про Україну не йдеться взагалі. На позір ситуація виглядає не загрозливою, якби не низка але. «Головна небезпека змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», що містяться у законопроекті № 10221, полягає у неможливості їх однозначно потрактувати. Поспішність прийняття і непродуманість пропонованих законодавчих змін у разі набуття ними чинності призведе до того, що у посадовців органів влади з’явиться величезна спокуса зловживати цими нормами на користь тоїчи іншої конфесії, або задля придушення вільнодумства та свободи віросповідання як такої. Актуальним при цьому є і поява корупційних чинників», – коментує ситуацію виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін.
Читайте також: Влада готує наступ на культурні пам'ятки
Одним з проблемних питань, які аж ніяк не вирішує законопроект № 10221 про зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», є питання про процедуру реєстрації релігійних організацій та надання їм статусу юридичної особи.
Згадані поправки пропонують запровадження двох не узгоджених між собою процедур, необхідних для набуття статусу юридичної особи, що прямо веде до ускладнення та вносить невизначеність у цей процес. Йдеться про реєстрацію статутних документів та державну реєстрацію (внесення до Єдиного реєстру юридичних осіб).На думку Головного науково-експертного управління Верховної Ради “запровадження «подвійної» реєстрації релігійних організацій може бути розцінено як звуження їх прав і свобод, що не узгоджується з частиною третьою статті 22 Конституції України. До того ж у новому законі "Про громадські об'єднання" повністю скасовано державний контраль за статутною діяльністю громадських організацій, який прописує законопроект 10221.
Впровадження фактично подвійної реєстрації релігійних організацій поверне їх до радянських часів, коли реєстрація мала не лише обліковий, а й дозвільний характер.Останнє створює усі умови для легалізації на рівні закону засобів тиску на представників релігійних організацій в Україні зі сторони чинної влади. Подібна практика діє у Росії від 1997 року. Ситуація зі зрощенням світської і духовної влади в цій країні, монополізування релігійного простору РПЦ на теренах РФ не в останню чергу пов’язана з подібним недемократичним законодавством. Також подвійна реєстрація сприяє поліпшенню клімату для хабарництва серед чиновників, відповідальних за реєстрацію та узаконеної бюрократичної тяганини.
Читайте також: Держава посилює репресивні функції проти релігіних організацій
Свого часу Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій запропонувала Мін’юсту, Мінкультури та парламенту запровадити принцип «єдиного вікна», аби поліпшення процедури державної реєстрації релігійних організації. Для цього достатньо було внести зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Суть пропозиції полягає в тому, що органи влади, уповноважені на сьогодні реєструвати статути (положення) релігійних організацій, самостійно надсилають відомості про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, що виключає потребу проходження «подвійної» реєстрації. Проте українські законодавці виявилися глухими до подібної пропозиції.
Ще одним проблемним питанням законопроекту № 10221 є збереження для вірян дозвільного порядку проведення публічних мирних заходів мирного характеру, що прямо суперечить статті 39 Конституції України. Також запроваджується норма про те, що погодження релігійної діяльності іноземців здійснює центральний орган у справах релігій, тобто знову ж таки Міністерство культури України, що додає суперечностей у нормативне регулювання діяльності в Україні іноземних священників, вчителів, студентів, волонтерів тощо.
Законопроект №10221передбачає також розширення переліку органівконтролю, до яких додано прокуратуру, центральний орган у справах релігій,тобто департамент у справах релігій та національностей Мінкульту, інші міністерства та місцеві органи виконавчої влади, є неприхованим кроком у часи радянського тотального контролю за діяльністю вірян і релігійних організацій. На думку виконавчого директора Інституту релігійної свободи Максима Васіна, це занепокоєння підсилюється тим, що запропоновані новації не урівноважені чіткими межами компетенції згаданих органів влади та дозволеними способами реалізації контролюючих функцій. Також він наголошує, що парадокс полягає у тому, що ті органи влади, які є суб’єктами державно-церковних відносин та уповноважені надавати адміністративні послуги релігійним організаціями, отримуютьконтрольні повноваження, хоча самі найчастіше стають порушниками законодавства у цій сфері. До того ж роль судової гілки влади як можливого незалежного арбітра взагалі законом не береться до уваги.
Україна вже має низку загроз своїй репутації у світі. Якщо зрештою закон поправки до закону про свободу совісті не будуть скасовані, у США і ЄС з’явиться новий привід констатувати ще одну вагому ознаку згортання демократичних ініціатив і практик в Україні за моделями Росії та Білорусі.