Від самого ранку колишній палац піонерів, а нині Палац дітей та юнацтва, кишить, мов вулик. Сотні юних талантів з'їхались з цілої України, щоби продемонструвати президентові свої досягнення. Діточки – вихованці позашкільних закладів а-ля: палаци, центри, будинки дитячої та юнацької творчості, станції юних техніків, юних туристів, натуралістів, моряків, авіаторів, а також дитячо-юнацьких спортивних шкіл. З'їхались кращі з кращих – надія української держави.
Всі вони змушені були прокинутись, коли ще й на світ не зазоріло, і приїхати сюди, щоби в трепетному очікуванні просидіти близько двох годин до приїзду лідера цієї держави. Такі правила. І їхні наставники, а особливо дяді з охорони з пружинками в вухах і раціями в руках пильно стежать за їхнім дотриманням. Цих дядів так багато, що спробуй не бути слухняним.
Віктор Федорович приїхав, як за годинником, рівно об 11:00, бо точність – ввічливість королів. Поздоровкався, подивився співочо-танцювальне вітання зведеного дитячого ансамблю і в супроводі дівчинки-гіда подався ознайомлюватися з творіннями юних художників. За ним подріботіли своїми лакованими туфельками міністр освіти Дмитро Табачник, намісник столиці Олександр Попов і ціла свита чиновничків дрібнішого штибу.
Намилувавшись творіннями юних мікеланджело і вангогів, Віктор Федорович подався до «містечка ремісників», де на вході його зустрів ансамбль сопілкарів.
Фотографи, як завжди, перегородили йому дорогу, через що літня вихователька гуртка художнього шитва дуже забідкалась. Адже президент не зможе побачити прекрасне панно, створене її підопічними. Панно і справді було неймовірне, тому один із присутніх фотографів навіть припустив, що воно б дуже гарно вписалось в інтер'єр межигірського палацу Віктора Федоровича і змогло б тішити око глави держави чи не щодня.
Важко сказати, що саме із виробів маленьких ремісників понад усе припало до душі Віктору Федоровичу. На його світлому і по-дитячому усміхненому обличчі прочитувалось таке глибоке замилування, ніби він узагалі вперше в житті бачить так багато дітей. Утім, гарант так і не підійшов до жодного малюка, щоби поцікавитись, що той робить і як у нього справи. Хоча, якщо серйозно, в цьому не було жодної потреби. Дівчатка, які супроводжували Віктора Федоровича, і без його допомоги вправно виконували обов’язки гіда і тараторили завчений текст блискуче. Скидалося на те, ніби вони з місяць тільки те й робили, що тренувалися проводити екскурсію президенту.
Проглянувши експозицію на першому поверсі, очільник держави піднявся на другий. Там його зустріли танками, сконструйованими юними техніками. Далі були пожежні машини, ракети і картинги. Коло картингів Віктор Федорович змушений був привітатися з юним кандидатом у майстри спорту, якого йому представили і ледь не перечепився через тренера цього юного кандидата, що намагався цей історичний момент зняти.
На стенді з гоночними авто якийсь сміливий хлопчик запропонував президентові погратися модельками болідів і той від несподіванки погодився, сказавши: «коли ти мене навчиш, я спробую». Хлопчик вручив Віктору Федоровичу пульт, але чи то погано пояснював, чи то наука в такому віці до президентів вже не чіпляється, однак із перегонами нічого путнього не вийшло. Іграшковий болід двічі здригнувся і застряг.
Описувати всі дива, які того чарівного ранку Віктор Федорович спізнав, буде зайвим. Показували йому і фіалки, і черепки з розкопок, і справжні автомати, і дітей, перевдягнених в однострої солдатів з «істрєбітєльних» батальйонів, і туристичну байдарку, і ткацький станок, і якісь колби з хімікатами, і ноутбуки, і пристрої з купою дротиків, що радше нагадували саморобні вибухівки, і макет палацу творчості, і стадіони з конструктору «лего», і якісь стенди, і навіть живого кролика, який перед тим покусав одного зі своїх опікунів. Одним словом, все, на що багата талановита українська земля.
На завершення Віктор Федорович підійшов до мікрофону і, звертаючись до дітей, подякував їм, пообіцявши, що вже цього року він узаконить їхнє творче існування та подбає про краще фінансування. Далі він хутенько розпрощався з присутніми та й поїхав.
Всі розслаблено зітхнули та почали збирати свої творіння. Охоронці по рації передали, щоб «усі наші» збиралися на площі перед палацом, і, коли вони нарешті туди зійшлись, стало зрозуміло, що їх було не набагато менше від дітей учасників. Пані з керівництва, проводжаючи Олександра Попова, стурбованим і змученим голосом запитала: «Чи все гаразд, чи президент задоволений? Я так хвилювалась…» На що пан Попов, заспокоюючи її, сказав, що «все нормально», і тоді жінка полегшено зітхнула. Хтось запалив цигарку акурат під табличкою «курити заборонено» і смачно затягнувся, бо все і справді було чудово…
