Іноді це стосувалося вже відносно давніх подій. Наприклад, екс-президент найвідвертіше за весь цей час заявив, що від Асоціації з Євросоюзом його відмовила Росія. Зі слів Януковича випливало, що очі йому розкрилися тільки після спілкування з російським керівництвом і безпосередньо з Владіміром Путіним. Зокрема, одним із серйозних аргументів проти Асоціації Віктор Федорович назвав той факт, що в Україні та в Європі не збігається… ширина залізничні колії.
Як це мого виявитись новиною для «уряду професіоналів» та самого Януковича, останній не пояснив.
Ще менш зрозуміло Віктор Федорович розповідав про свої поневіряння на шляху з Києва до столиці Південного федерального округу РФ. «Я не тікав, я поїхав… коли я був у Києві, мене обстріляли з автоматичної зброї», – заявив Янукович, після чого розповів плутану історію про те, як віддав свій літак екс-голові АП Андрію Клюєву, а сам рятувався вертольотом, наражаючись на небезпеку бути збитим винищувачами.
Що за «патріотичні офіцери», якої армії врешті-решт переправили екс-президента через кордон, лишилось неясним. Очевидно, цим питанням, як і діями авіадиспетчерів, мали б зацікавитися ті самі компепентні органи, які нинішня влада обіцяє якнайшвидше поставити «на службу народові».
Читайте також: Україна проти Януковича: пауза
Найбільший резонанс цілком природно викликали оцінки Януковичем поточної ситуації в Україні. Складалося враження, що екс-глава держави нарешті виговорився про все, що раніше з політичних міркувань мусив притримувати в собі. Заяви про кровожерних «бендєровцев» (саме так, через «е») і про підступний Захід, який повинен «нести відповідальність» за «терор», що нібито розгорнуто в Україні, ясно говорять про переконання людини, сформовані задовго не лише до нинішнього повстання, а й до отримання Україною незалежності.
Водночас ці заяви чудово лягають у бачення російських мас-медіа. Роги пропагандистських бісенят, як завжди, найкраще помітні в дрібницях. В українських соцмережах, наприклад, піднялася хвиля здивування словами екс-президента про нібито захоплення й погроми «культових споруд, храмів» у Києві. А між тим, деякі російські телеканали вже давно подають розміщення пункту медичної допомоги повстанців у Михайлівському соборі саме як вияв такого «захоплення». Понад те, з початку тижня в російських соцмережах активно циркулює інформація про «битву» за Києво-Печерську Лавру, яку «православні кияни» нібито захищають у нерівних боях від грабунку «бандерівцями».
Сюди ж відносяться заяви Януковича про «побиття камінням» вірних йому депутатів параменту – тим паче, того ж Нестора Шуфрича кільлка днів тому дійсно довелось було захищати від натовпу силами Самооборони Майдану. Про те, що цих депутатів силою приводили на Майдан і змушували каятись, Янукович банально прибрехав – але російська аудиторія повірить усе одно… І таких нюансів багато.
Що в цій ситуації збирається робити сам екс-президент? На це питання він теж не зміг відповісти однозначно. З одного боку, тричі повторив, що проти будь-якого, в тому числі російського, силового втручання в ситуацію. І проти сепаратизму – зокрема, кримського. З іншого боку, «дивується» тому, що «так досі стримано мовчить» російський президент Владімір Путін. Але «не вважає себе вправі вказувати», що ж той мав би сказати, і вже тим паче, зробити.
Все ще вважаючи себе чинним президентом України, Янукович публічно пропонує речі, цілком відірвані від поточної реальності: президентські вибори в грудні, завершення політичної реформи, проведення всеукраїнського референдуму з невідомо якими питаннями… Очевидно, усі ці пропозиції сьогодні настільки ж «цікаві» й давнім ворогам, і вчорашнім клевретам Януковича в Україні, як і його вибачення «перед усіма, хто постраждав і страждає», котре він нарешті видушив із себе через тиждень по завершенні боїв.
Можливе пояснення такої безпорадності в тому, щоо Віктор Янукович добре розуміє: йому вже ні на кого спертись не лише в Україні, а й за її східним кордоном. Власне, чи не найбільша сенсація виступу поягала в тому, що екс-президент досі не зустрівся з очільником Росії. Сказавши про це, Янукович висловив надію, що така зустріч відбудеться – але не зміг назвати точних термінів.
Те, що колишній «проросійський» президент змушений виступати не в Москві, а в чималому, та все ж провінційному, Ростові; те, що кореспонденти російських ЗМІ при цьому зовсім не намагаються ставити йому зручні запитання; те, що вищі керівники РФ, навіть коментуючи українські події, уникають згадок про Віктора Федоровича – усе це свідчить, що Кремль на нього не ставить.
І як би далі не розвивались події, навіть у найгіршому ключі силового конфлікту Києва й Москви за той же Крим, Вікторові Януковичу, схоже, не повернутися ні на білому коні, ні в російському танку. На цю роль зараз відбувається масштабний кастинг з іншими акторами. Януковичеві ж залишають виглядати в очах росіян навіть не сіячем «ярости благородной», а прикладом слабкого лідера, котрий не наважився «вчасно» віддати наказу про розстріл Майдану…