Янгол у деталях

А тепер я скажу жахливу річ, тримайтеся. Jaguar (принаймні той, який потрапив на тест-драйв до Тижня) за своїми основними споживчими характеристиками аж ніяк не унікальний. За ті самі гроші й навіть трохи дешевше можна отримати автівку, яка не гірше набиратиме швидкість, вписуватиметься в поворот чи гальмуватиме перед перешкодою. Один-єдиний недолік: це буде не Jaguar.

 

Таким чином, занурення у світ розкошів починається не на тест-драйві, а в автосалоні, коли доводиться робити серйозний життєвий вибір: яке оздоблення панелі замовити – палісандр чи темний горіх, яку шкіру для сидінь – кольору «пікант» чи «шампанське», яку строчку на ній – подвійну чи «діамант». Vanitas vanitatis – суєта суєт! Та якщо ти геть позбавлений цього імпульсу, треба бути послідовним і піти в буддійські монахи або хоча б у православні ченці. Отож я й дивлюся, що з території Києво-Печерської лаври виїжджають здебільшого великогабаритні «валізи» з трилітровими двигунами. Тобто якщо ти представник виду homo sapiens, суєта – твоя видова характеристика. Можеш із нею боротися, можеш їй потурати, але з цим тобі жити.

 

Є безліч способів потурати суєті, і за тисячоліття вони викарбувалися в технології, а технології – у сталі традиції. Можна згадати італійську традицію – тоді це буде послідовна лінія від Светонія через Медічі до нинішніх Версаче з Ламборґіні. Можна французьку – від Людовика XIV до ресторану Maxim’s. А можна британську. Знавці (до яких я, чесно кажучи, не належу) стверджують, що наслідувати її найважче. Вона не піддається імітації або майже не піддається. Британська традиція передбачає знамениту англійську садибу з парком, англійський клуб зі шкіряними диванами chesterfield, костюм на замовлення, кубинську сигару, шотландське односолодове віскі, колекцію індійських старожитностей, захоплення Шекспіром, заняття спортом або як мінімум палке вболівання, а з початку XX століття – закоханість в автомобілі… Наслідувати французів міг спробувати кожен перукар (інша річ – з яким успіхом; типовий приклад – Свирид Петрович Голохвастов), наслідувати англійців прагнули одиниці. Їх називали англоманами з відтінком водночас захоплення й прихованого несхвалення. Вони себе – джентльменами.

 

Британська традиція до того ж непримиренна до тих, хто претендує на те, щоб називатися джентльменом без достатніх для цього підстав. Таких називають коротко: сноб (від лат. абревіатури s.nob. – sine nobilitatæ, без шляхетності). Це змушує, попри всі спокуси, бути природним, демонструвати тільки ті чесноти, якими ти справді наділений. Ось із такими думками сідаєш за кермо Jaguar X-type. Перший висновок – він не самозванець, хоча така підозра могла з’явитися. Адже X-type був від початку розроблений як певний компроміс між легендою спортивно-люксусової марки та купівельною спроможністю відносно масового споживача. Тобто це найменша за розміром і відповідно найменш потужна модель у лінійці. Ми отримали для випробування седан із 2,5-літровим двигуном, повним приводом і автоматичною коробкою. Гамма також передбачає двигуни 2.0 і 3.0 V6 (відповідно 157 та 231 к. с.) і коробки – ав­томат і ручну (яка насправді є напівавтоматом). Та навіть у найскромнішій комплектації прискіпатися до ходових якостей можна тільки, маючи поганий характер. Машина, можливо, й не демонструє видатних спортивних характеристик (автомат реагує з ледь відчутною філософською затримкою), але цього від неї й не очікуєш, натомість є відчуття дивовижної збалансованості, певного запасу якості, заради чого, власне, такі машини й купують. Паскудний липневий дощик, що перетворив вітання від київських шляховиків на слизьку піщано-глиняну суспензію, не зіпсував настрою: системи конт­ролю зчеплення з дорогою (Traction Control) та динамічної стабілізації (DSC), зокрема система екстреного гальмування (EBA), цілковито відповідали обіцянкам рекламного буклета. Слід чекати, що на снігу та ожеледиці Jaguar триматиметься відповідно.

 

Наступне сильне враження – дизайн, майже цілком успадкований від «старших товаришів», передусім знаменитого XJ. На перший погляд, ­кузов – його зменшена копія. На другий – також. Запам’ятався неповторний мінімалізм приладової панелі. Не аскетична скромність, а щось цілком протилежне. На дошці нічого зайвого: циферблати температури двигуна, тахометра, спідометра (який зухвало закінчується цифрами 260) та бензобака в нікельованому обкантуванні. На кермо зі знайомою котячою мармизою винесено кнопочки аудіосистеми та гучного зв’язку через Bluеtooth. Керування більшістю функцій дублюється на семидюймовому сенсорному екрані (він же навігаційна система). Так, подейкують, ті самі англійські батьки навчають дітей таємниці респектабельності: не смикатися, не робити зайвих рухів, не підвищувати голосу без потреби.

 

Про що ще згадати? Ну парктронік. Ну круїз-контроль. Ну кліматична система непогана. Безліч непомітних і не надто розрекламованих дрібничок на кшталт датчиків біля кожного сидіння – це для того, щоб у разі чого подушки безпеки спрацьовували тільки на тих місцях, де є пасажир. Ще раз повторюю, якщо в цьому є потреба: сенс Jaguar не в технічній досконалості, а в легенді, й ця легенда безпосередньо пов’язана зі способом життя, стилем, естетикою та аурою правдивого британського джентльмена – тільки не старого, а молодого (не юного!), сказати б, трохи авантюриста.

 

Як би це так пояснити? Найочевидніший приклад: міф Джеймса Бонда зазнав невиправної шкоди не тоді, коли чорнявого Броснана замінили на білявого Крейга (я знаю дівчат, яким сталево-блакитні очі останнього подобаються навіть більше), ні, Бонд перестав бути Бондом, коли в гонитві за product placement’ом його, не рахуючись із міфом, почали саджати за кермо різних машин. Не в тім річ, що машини були погані – навпаки, вони були чудові, але вони не суміщалися з образом джентльмена-авантюриста. Тож бережіть легенду! До того ж британці так люблять котів…

 

Ось і все. Решту технічних деталей залиште механікам з автоцентру.