Якими туристичними маршрутами ви займалися?
— Спочатку це були традиційні маршрути: соляні шахти, Артемівський завод шампанських вин, Святогірськ. Ще тоді, коли внутрішній туризм був непринадний і неактуальний. Люди просто не знали, що дивитися в Донецькій області й кому це може бути цікаво. А мені тема здавалася важливою. Тому що приймати гостей потрібно вміти. І ми почали робити зручні маршрути. Щоб людина, не маючи транспорту, зі своєю сім’єю могла приїхати й відпочити. Загалом ми намагалися розповісти, що на Донбасі є що показати та є чим пишатися.
Мова про шахти й заводи?
— Навіть у шахтах і заводах є специфіка. Адже вони не просто так з’явилися. Тут причина в геології. І наше завдання було в тому, щоб знайти цікаву людину, яка любить свою справу, і перетворити її історію в туристичний маршрут. Наприклад, у Донецьку був коваль Віктор Бурдук, автор єдиного парку кованих фігур в Україні. У якийсь момент ми втратили інтерес до стандартних оглядових екскурсій — просто показувати цей парк. І вирішили зробити екскурсію з ним. Ми завозили людей на кузню, і Віктор за попередньою домовленістю водив туристів від цеху до цеху й показував, як втілюється задум — від ескізу до витвору мистецтва. Потім туристи потрапляли в готель, де 90% меблів та інтер’єру виконані з металу. А після цього ми привозили людей у парк кованих фігур.
А що з геологією?
— Я колись почула історію, як у Херсонській області роблять маршрут по Олешківських пісках. Методика така: люди йшли пустелею, долали спеку й пісок, а в кінці маршруту на них чекали столи з холодними кавунами. Захотілося зробити щось схоже. А потім у нас з’явився геолог. Ми почали возити людей у балку Хан-Тарама — це південніше Донецька, степова частина області. І наші туристи далеко від цивілізації здійснювали похід: знайомилися з виходами граніту на поверхню, міркували, як він тут виник. Маршрут закінчували на березі Кальміуса, у грецькому селі, у дубово-горіховому гаю, куди людям привозили айран і чебуреки. Ну і третій маршрут — сплав на катамаранах. Він працює й зараз. Починається вище від Святогірська, а закінчується в самому Святогірську. Цей маршрут цікавіший корпоративним туристам. І, як виявилося, розвивалися не лише ми, а й наші туристи. У них вже було бажання не тільки їздити на шашлики й пити горілку, а й проводити вихідні зі змістом.
Читайте також: Як розвивати туристичний бізнес
Якщо говорити про історичні маршрути?
— У Луганській області є село Селезнівка, зараз це окупована територія. Там міститься садиба Мсциховського. У якийсь момент її почали відновлювати волонтери. І там двічі на рік проводили лицарські турніри, на які ми вивозили туристів. І на такі подієві програми збиралося багато людей. Якось у нас навіть з’явився такий собі клуб мандрівників. Ви тільки уявіть: виїхати з міста й потрапити на середньовічний турнір. Або теж, наприклад, недалеко від Кривої Луки є село Райгородок. І там масово й видовищно проводять свято Івана Купала. Ще в грецькому селі в одному зі старих будинків зробили музей грецької історії. І щороку проводили там свято Панаїр.
Від чого залежить розвиток бізнесу?
— Кожен повинен займатися своєю справою. У мене ніколи не було завдання проводити екскурсії. Можна було заощадити грошей, якби, скажімо, я свого менеджера посадила в автобус і змусила вивчити текст екскурсії. Але навіщо, якщо є той, хто може зробити це краще! Гастрономія, кераміка, фітотур, еколого-просвітницький тур — важливо, щоб це робила людина, яка любить свою справу. У нас натомість завдання продумати логістику, опрацювати зручний маршрут, щоб сприйняття інформації відбувалося від менш важливої й цікавої до важливішої та цікавішої. Що ще нам допомагало розвиватися? Наприклад, фірма сидить і чекає на групу туристів. І коли в тебе з’являється замовлення, то не можеш швидко до ладу все організувати. Ти зв’язуєшся з партнерами, шукаєш пункти харчування, транспорт і так далі. А коли це робиш постійно, то все відбувається легше. Так, на деяких турах доводилося діставати свої гроші. Наприклад, на Хортицю. Повинно було їхати 18 осіб, а набралося 10. Але ти їх везеш. Тому що сьогодні 10, завтра 10, а післязавтра 50. І так відбувалося регулярно. Плюс збірні маленькі маршрути відіграють важливу рекламну функцію. Так, ти втратив гроші. Але здобуваєш досвід. До того ж працює сарафанне радіо. Коли в тебе запитують вартість туру, ти можеш відповісти на це запитання. І не важливо: їхатиме 50 або 150 осіб.
Як ви зайнялися зеленим туризмом у Кривій Луці?
— У 2015 році програма розвитку ООН в Україні (ПРООН) оголосила грант. Я вирішила податися. Хотілося зрозуміти: я зможу чи не зможу сформулювати свої плани. Ось так і з’явився перший слоган: туристичне село Крива Лука. Суми були невеликі, максимальна — 250 тис. грн. Я отримала 75 тис. Плюс 25% вартості проекту довелося фінансувати власним коштом. Ми купили обладнання, щоб можна було проводити заходи. Це столи, стільці, комп’ютерна техніка, генератор, відеокамера й інтернет у сільському клубі. Потім узяли ще один грант від ПРООН на ініціативу, яка допомогла б об’єднати громаду. Тоді провели круглий стіл і фотовиставку з видами Кривої Луки. Щоб люди зайвий раз зібралися на темі любові до села й подумали, як його розвивати далі. Виявилося, що місцеві жителі не проти туристів.
Які виникли проблеми?
— Я зіткнулася з реальністю. У нас недостатньо розвинена інфраструктура. Потрібно знайти людей, які готові здавати своє житло в оренду. Але цього їх потрібно навчати. Думаю, найближчим часом ми проведемо семінар із зеленого туризму не тільки для нашого села, а й для прилеглих. Щоб людям це не здавалося складним і чимось незрозумілим. Насправді все просто: взяти кілька людей, нагодувати їх, заробити гроші. Зараз єдине місце, у якому можемо працювати з групами, — наш клуб. Ми там годуємо туристів, але клуб не повинен використовуватися для цих цілей.
Так само поки що немає людей, які працюватимуть із групами: аніматорів, екскурсоводів, гідів, педагогів, психологів тощо. Плюс шукаємо зацікавлених людей, які на нашій території могли б проводити виїзні заходи: табори, тренінги, молодіжні програми.
Читайте також: Як Польща розвиває туризм
Теми для туризму на поверхні, але їх потрібно опрацьовувати. Про ці місця багато непідтверджених історій та легенд. Тому нам дуже потрібні краєзнавці, історики. Ми почали налагоджувати з ними контакти, я стала вивчати, як заселяли цю територію. Потім пішла до старости нашої громади, виклала їй своє бачення розвитку туризму. Ідею підтримали. Але, крім того, поряд є ще населені пункти. Озерне, Ямпіль, наприклад. І це території, з яких можна зробити туристичний кластер. Крива Лука не може бути окремо. У результаті ініціатива, яка виникла як комерційна,
почала переростати в суспільну.
Крім того, я не розуміла самої суті громадської роботи. Довго не могла збагнути, чому просто не можуть дати грошей, аби щось побудувати. Після тренінгів прийшло усвідомлення, що потрібно не просто отримати гроші, а вирішити конкретну проблему. Тобто пояснити, навіщо потрібне це будівництво.
До того ж варто допомогти людям привести будинки до ладу. Єдина садиба, яка в нас є, приймала гостей і до війни, але господині слід допомогти її відновити. Або є в нас Лідія Миколаївна, самотня жінка. Вона й рада б у себе приймати туристів, але немає літнього душу й туалету. І я не можу їй його побудувати. У мене теж непогане місце. Але в будинку немає умов, щоб прийняти людей. Тобто потрібен гостьовий будиночок. Але просто так на це будівництво грошей ніхто не дасть. А брати кредити люди бояться.
Як на це вплинула децентралізація?
— Я наївно припускала, що нам потрібно із самого початку об’єднання громади активно співпрацювати, щоб зробити власний стратегічний план її розвитку. Чомусь думалося, що його почнуть писати вже «завтра». І там обов’язково мусять бути я й туризм. Але наші закони такі, що заплановані речі можна реалізувати лише через рік-два. І тільки зараз, у 2017-му, ми приступаємо до стратегічного планування. Створили робочу групу. Сподіваюся, що вона виведе туризм в окремий, пріоритетний напрямок. І коли в нас з’явиться план, думаю, ми зможемо зробити себе інвестиційно привабливими. Тому що зараз неможливо чекати інвесторів: вони не розуміють, як їхні плани співвідносяться з планами громади. Вони вкладуть гроші, щось побудують, а це «щось» виявиться незатребуваним, не враховуватиме інтереси людей.
Читайте також: Подивіться, що в нас цікавого
Уже зараз, через два роки, у вас є маршрути, які можна продавати?
— Є сплав на катамаранах з Кривої Луки до Дронівки. Але можливості продавати маршрути поки що немає. Вони ще допрацьовуються. Насправді все було непогано, доки не виникли нюанси із заповідником «Крейдова флора» щодо того, на яких умовах і як саме знайомити людей із територією. Потрібен юрист для опрацювання договору. Адже це природоохоронний об’єкт. Туризм там заборонений. Водночас еколого-просвітницька робота мусить відбуватися. І потрібно знайти баланс на папері, визначити умови співпраці. Щоб заповідник у межах закону й обов’язків міг нам щось надати, а ми мали що запропонувати натомість. Щоб було зрозуміло, що робити можна, а що ні. Я відповідаю за своїх туристів. І вважаю за потрібне пояснювати людям, наскільки
важливий цей об’єкт, чому його варто поважати.
Які потенційно успішні туристичні маршрути можуть бути в Кривій Луці?
— Є міжнародна система «Зелені шляхи», до якої можна приєднатися за наявності зелених, опрацьованих маршрутів. Тут багато не потрібно: велосипедний або пішохідний маршрут, на якому позначити, що й де має розташовуватися. Адже поки що в Донбасу немає туристичного образу. І його створення — колосальна робота. У регіоні й геологія, й промисловість, й історія. Наприклад, повстання Кіндрата Булавіна (лідер повстання козаків на Дону). За останнім можна зробити історичні реконструкції. Ми працюємо над тим. Адже це краї козацтва. Тут були слободи. Ну й крім перерахованого вище тут за бажання можна розвивати фітотуризм, екологічні маршрути, квести… Та все, що завгодно!