Масштаби руйнувань та економічних втрат внаслідок російської агресії, змушують до усе більш активного обговорення планів відновлення України. У самій країні оцінюють збитки та будують плани щодо їх компенсації за рахунок заарештованих російських активів. На Заході ж наголошують, що такі кошти та власність наразі лише заарештовані і про конфіскацію чи тим більше передачу Україні поки не йдеться. Втім, обговорюються й інші способи фінансової підтримки України та відновлення її економіки після війни.
Від початку російської агресії фінансова підтримка України здійснювалась переважно за рахунок кредитів від міжнародних фінансових організацій та окремих держав ЄС. Наприклад, під час нещодавнього брифінгу міністр фінансів Сергій Марченко заявляв, що Україна зараз проводить перемовини з міжнародними партнерами про надання допомоги на суму близько €6 млрд, з яких на той час було отримано дещо більше половини. Зокрема МВФ надав $1,4 млрд, Европейський інвестиційний банк – €639 млн, Євросоюз – €600 млн, Світовий банк — €312 млн. Підписано також угоду з Французьким агентством розвитку про надання на 15 років кредиту в розмірі €300 млн для компенсації втрат держбюджету України в умовах війни. Очікується також домовленість з Канадою щодо надання мієдержавного кредиту на $500 млн.
Наприкінці березня було оголошено про створення Трастового фонду солідарності для підтримки нашої держави. Виступаючи 6 квітня у Європарламенті президент Європейської ради Шарль Мішель заявив, що цей фонд “у короткій перспективі допоможе підтримати Україну, а у довгостроковій – надасть масивні інвестиції, щоб відновити економіку та інфраструктуру” після війни. Здавалося б нарешті йдеться про довгоочікуваний “план Маршалла” для України, але наразі є питання, що ж саме мають на увазі в ЄС. Адже є підстави сумніватися, що йдеся саме про допомогу, справді подібну до тієї, котру Сполучені Штати надавали Старому Світові у рамках “Європейської програми відновлення” після Другої світової війни.
Важливий оригінал
В чому ж полягали особливості програми, яку було запущено в дію 74 роки тому на підставі акту із довгою назвою “Закон про сприяння миру та загальному добробуту в усьому світі, національних інтересів та зовнішньої політики Сполучених Штатів за допомогою економічних, фінансових та інших заходів, необхідних для підтримки за кордоном умов, у яких можуть вижити вільні інституції, і узгоджуються із збереженням сили і стабільності Сполучених Штатів”? Тоді йшлося не лише про масштабність підтримки, на яку було спрямовано всього за кілька років суму, еквівалентну понад $200 млрд в нинішніх цінах або майже 7% тогочасного ВВП США. Насамперед йшлося про безповортну допомогу (гранти) для європейських країн, яку ті мали можливість поетапно витрачати на пільгове кредитування своїх підприємств. А кошти, отримані у вигляді погашення таких позик, повторно використовуваалися для подальшого кредитування уже нових підприємств.
Важливо наголосити: співвідношення безповоротних грантів (для країн, а не підприємств) та поворотних кредитів сягало 1:10 на користь перших, у крайньому випадку — 15:85. Причому усе це супроводжувалося технічною та консультативною допомогою, яка давала можливість модернізувати європейську промисловість та підвищити її ефективність для збільшення добробуту та стабільності європейських держав.
Читайте також: У пошуках бустеру для повоєнного відновлення України
Звісно усе це робилося не з міркувань благодійності, а задля зміцнення партнерів США у Європі в умовах реальної загрози з боку СРСР. А ще – для перетворення зруйнованих війною європейських держав на платоспроможних та стабільних торгівельних партнерів для американської економіки. В рамках плану Маршалла зі США постачали товари власного виробництва: спочатку – гостро необхідні продукти харчування та паливо, а згодом – обладнання та конструкційні матеріали для відновлення економіки, насамперед промисловості. А також військові товари та озброєння. Одним словом, план Маршалла передбачав не механічне відновлення економіки довоєнного зразка, але закладання підвалин для динамічного розвитку і процвітання Європи.
Наразі ж виглядає так, що країни ЄС чи Сплучені Штати не готові надавати Україні великі гранти, які не треба буде повертати. Натомість йдеться в кращому випадку про довгострокові пільгові кредити під державні гарантії України та, можливо, у перспективі – про прямі інвестиції в привабливі високомаржинальні та низькоризикові сектори української економіки. До певної міри символічним в цьому сенсі стало нещовнє схваленнє проекту угоди про позику €150 млн на підтримку підприємництва між урядом України та німецьким держбанком розвитку KfW, який був заснований у 1948 році якраз для реалізації Плану Маршалла у ФРН.
Загалом обсяг безповоротньої допомоги Україні навіть в умовах війни, за даними міністра фінансів Сергія Марченка, становив заледве 6% від загальної суми. При €6 млрд підтримки, яка надійшла чи має надійти, на гранти, по яких уже є домовленості, припадає всього €360 млн. А фактично ж отримано із них лише €110 млн євро від уряду Італії. Тож наразі це цілком протилежна пропорція до тієї, яка була під час реалізації плану Маршалла для західноєвропейських країн після Другої світової війни.
Розвиток замість відбудови
Відновлення України після війни на принципах оригінального плану Маршалла мало би передбачати модернізацію та розвиток її економіки для виходу на якісно інший рівень — а не просто розпил більших чи менших сум допомоги, а тим більше — поворотних кредитів під державні гарантії. При цьому той таки досвід реалізації плану Маршалла свідчить, що найбільш ефективним використання коштів для економічного зростання було у тих країнах, які максимально спрямовували їх на виробництво через кредитування бізнесу. Як от у Західній Німеччині на відміну від Франції, де найактивніше використовували відповідні ресурси для фінансування бюджетного дефіциту.
Відбудова країни після руйнувань, що принесла російська інтервенція, здатна посприяти зміні структури української економіки. У низці випадків не потрібно відновлювати морально застарілі та технологічно відсталі підприємства. Там де, це буде можливо, важливо відходити від виробництва сировини та напівфабрикатів і стимулювати створення нових підприємств, орієнтованих на виробництво продукції із вищою доданою вартістю. Особливо ж, коли для них виникатимуть нові ємні ніші на внутрішньому ринку в процесі самої відбудови.
Наприклад, вочевидь виникнуть передумови для докорінного оновлення української металургії та металообробки. Відновлювати зруйновані чи серйозно пошкоджені застарілі виробництва напівфабрикатів (навіть у разі збереження Україною контролю над ними) може виявитися менш доцільно, аніж інвестувати у поглиблення переробки.
Читайте також: Український агросектор в часи війни: сьогодення і найближчі перспективи
За підсумками 2021 року лише на комбінатах Маріуполя, який наразі доруйновується російськими військами, було вироблено мало не половину від загальноукраїнських обсягів металопродукції: 8,8 млн т із 21,1 млн т чавуну, 8,6 млн т із 21,3 млн т сталі та 8,2 із 19 млн т прокату. Без потужностей цих підприємств виробництво базової металургійної продукції лише удвічі перевищувало б навіть довоєнні внутрішні потреби України у металі. Наприклад прокату вироблялося близько 11 млн т за споживання на внутрішньому ринку торік 5,1 млн т. Однак нові потреби в конструктивних матеріалах для відбудови країни, а також розширення виробництва озброєнь потребуватимуть ще більших обсягів.
І великою помилкою було б задовольняти цей додатковий попит за рахунок імпорту. Хоча за довоєного профілю української металургії такі ризики були б високими. Адже навіть минулого року майже чверть за вагою (і ще більше за ціною) від загального споживання металопрокату в Україні становив імпорт продукції із високою доданою вартістю. Тоді як на експорт йшли переважно напівфабрикати.
Тому потенційний інвестиційний ресурс під час відбудови мав би бути спрямований для створення додаткових потужностей із глибшим рівнем переробки та виробництва продуктів із високою доданою вартістю, необхідних бодай для внутрішніх потреб в середині України. Звісно, після цього Україна втратить статус одного із найбільших гравців на світовому ринку металевих напівфабрикатів, як можливо й у деяких інших сегментах, як от хімії. Проте водночас стане менш вразливою до кон’юнктури зовнішніх ринків цієї низькотехнологічної продукції та отримає можливість зробити важливий крок від кількості до якості.
Аналогічна ситуація може скластися і з низкою інших галузей української промисловості, які будуть зруйновані чи сильно пошкоджені під час бойових дій. Особливо ж це стосується підприємств військово-промислового комплексу, які наразі цілеспрямовано атакуються Росією. А також застарілих потужностей в тепловій електроенергетиці чи комунальному господарстві.