Отож, три роки тому Скот Келлі повернувся на Землю після 340 днів, проведених на Міжнародній космічній станції (МКС). Протягом всієї місії стан організму астронавта був під постійним контролем медиків. В цей час, його брат Марк Келлі, також в колишньому астронавт, знаходився на Землі, і так само проходив регулярні медичні обстеження. Зібрані дані дозволили вченим зрозуміти, як саме людський організм реагує на тривале перебування в космосі.
MIT Technology Review розказує про основні результати цього дослідження. Виявляється, що людський організм дійсно переживає дуже багато змін під час знаходження у космосі. Однак, він також демонструє неймовірну пластичність в тому сенсі, що після повернення на Землю майже все повертається до початкового стану.
Читайте також: США запланували вивести протиракетну оборону в космос
В межах дослідження розглядалася низка біологічних факторів, починаючи з імунної системи (яка функціонувала практично так само, як і на Землі) і завершуючи формою очного яблука (у Скота спостерігалось потовщення нерву сітківки). Проте, найцікавіші результати були отримані після глибокого аналізу ДНК.
Сьюзан Бейлі та її колеги з Університету Колорадо зосередилися на спостереженні довжини теломерів Скотта Келлі та пов'язаного з ними ферменту, теломерази. Теломери розташовані на кінцях ДНК, а їх довжина відображає вік і стан здоров'я людини. Такі речі, як старіння, стрес і радіація зазвичай приводять до скорочення теломер.
Оскільки космічний політ піддає людей як стресу, так і радіації, дослідники очікували скорочення теломер Скота Келлі, і можливо, розвитку серцево-судинних захворювань чи навіть раку. Однак, насправді, отримані результати були абсолютно протилежними. Теломери почали зростати і зразки, взяті лише через два тижні польоту, були вже значно довші, ніж перед польотом. Ця тенденція зберігалася протягом всього часу, який Келлі провів на космічній станції, і загалом, його теломери зросли приблизно на 14,5%.
Читайте також: Вир світів
Може здатися, що це ключ до вічної молодості, але на жаль, вже протягом першого тижня перебування астронавта на Землі теломери суттєво скоротилися. Протягом шести місяців середня довжина теломер Скота Келлі повернулася до норми, однак залишилась також аномально велика кількість коротких теломер, що утворились після повернення Скота на Землю. Пояснити усі ці зміни вчені поки не можуть.
Інша велика зміна була виявлена в експресії генів Скота Келлі, або ж способі, яким ДНК спрямовує клітини на створення компонентів, таких як білок. Дослідники побачили, що багато генів то «вимикались» то «вмикались» протягом польоту, особливо це стосувалось генів, які відповідають за циркуляцію та імунну систему. Такі зміни можуть свідчити про те, що організм намагався адаптуватися до нового середовища – космосу.
Так, протягом першої половини місії 1500 генів змінювали свою експресію, в той час як протягом другої половини польоту таких генів було вже у шість разів більше. Ці цифри говорять про те, що людський організм зазнає змін протягом усього часу свого перебування у космосі, а не лише на початку.
Цікаво, що так само як і в ситуації з теломерами, більшість змін в експресії генів «відмоталися» назад після повернення астронавта додому. Однак, кілька сотень генів все ж таки закарбували у собі період перебування у космосі та утримують відповідні зміни. Невідомо, чи це багато та який вплив ці зміни матимуть на здоров’я Скота.
Читайте також: Наближені цілі
Як розповідає сам астронавт, він почувався не дуже добре одразу після приземлення, що характерно для більшості астронавтів. Однак, зараз не відчуває серйозних відмінностей у своєму здоров’ї. «Звичайно, я почуваю себе трохи по-іншому, ніж перед польотом, але можливо це лише тому, що я став на чотири роки старшим», – говорить Скот Келлі.
Варто зазначити, що протягом своєї місії астронавт знаходився недалеко від орбіти Землі, а саме на борту МКС, що розташована на відстані 205 та 270 миль над поверхнею Землі. Це значно нижче небезпечних поясів Ван Аллена, а також будь-якого випромінювання, яке людина отримала б, перебуваючи повністю поза впливом Землі. Поїздка на Марс, наприклад, піддала б мандрівника випромінюванню у вісім разів більше того, яке Келлі отримав на борту МКС. Тож, поки залишається невідомим, як організм людини реагуватиме на віддалені подорожі у космос. Проте дане дослідження безумовно дало дуже гарний старт.
Наразі вчені працюють над розробкою кращих методів для вивчення активності теломераз. І звичайно ж, дослідники сподіваються отримати більшу вибірку і, можливо, в умовах довшого перебування у космосі. Даних від одного астронавта недостатньо для формування точних висновків. Тож, незабаром будуть вивчатися й інші астронавти, що проведуть у космосі два, шість, або дванадцять місяців. На жаль, в цих дослідженнях вже не буде можливості проводити порівняння з близнюком, що залишатиметься на Землі, принаймні найближчим часом.