Який жахливий (?) світ новий: як «Голодні ігри» продовжують декаду ословлення дорослих тем

Культура
2 Квітня 2025, 11:40

18 березня 2025 року вийшов новий приквел шалено популярної підліткової серії Сюзен Колінз під назвою «Голодні ігри» — «Схід сонця на жнивах». І що це, як не привід оцінити культурний вплив книжкової серії із 16-річної дистанції та поміркувати, чому саме «Голодним іграм» вдалося (без перебільшення) стати чи то просто літературним феноменом, чи то ґрунтовним політичним висловлюванням, чи то навіть пророцтвом.

100 мільйонів, 54 мови, 52 країни

Для початку трошки цифр. Статистика варіюється, проте у 2021 році, після виходу першого приквелу («Балада про співочих птахів та змій», 2020), писали, що сукупно Сюзен Колінз трималася у списку бестселерів New York Times понад 260 тижнів поспіль (тобто 5 років). Продажі ж сягнули позначки в 100 мільйонів примірників на 54 мовах у 52 країнах світу.

Попри таку карколомну популярність — «Голодні ігри» не мають чогось принципово нового ані в змісті (Сюзен Колінз у 2010-х полюбляли називати «Орвелом для підлітків», порівнювати романтичну лінію із популярними тоді «Сутінками» Стефані Маєр, бойову складову — із фірмовою жорстокістю «Механічного апельсина» Ентоні Берджеса, а глибину пропрацювання фентезійного світу — із «Хроніками Нарнії» Клайва Стейплза Льюїса чи «Гаррі Поттером» Джоан Роулінґ), ані в мові (мова у Колінз — проста й невигадлива, така поширена у фентезі Я-оповідь сильної підлітки, на якій, здається, тримається весь світ).

А проте культурний вплив цієї серії ставити під питання не випадає. Окрім того, що початок 2000-х в принципі був часом активнішої рефлексії щодо майбутнього, а також проєктування його невтішних візій, Сюзен Колінз підняла попит на антиутопічне підліткове фентезі (й урбан фентезі зокрема) на абсолютно інший рівень — силами не лише своїх книжок, але й потужностями дуже популярних послідовників — серією «Той, що біжить лабіринтом» Джеймса Дашнера, трилогією «Дивергент» Вероніки Рот тощо.

«Нехай їдять тістечка»

Окрім цього, «Голодні ігри» щороку органічно повертаються в тікток та інстаграм завдяки балу Інституту костюма MET GALA — найочікуванішої модної події за участі світових зірок, з одного боку, й невичерпного джерела для критики культури споживацтва та соціальної нерівності, з іншого.

Найвірусніший момент, певно, трапився у 2024-му, коли інфлюенсерка Гейлі Бейлі у яскравому екстравагантному дизайнерському образі для MET GALA опублікувала відео з голосом акторки Крістен Данст, яка для ролі Марії-Антуанетти в однойменному фільмі 2006 року промовляє: «Нехай їдять тістечка».

Ця фраза, яку приписують сумнозвісній, страченій на гільйотині французькій королеві Марії-Антуанетті, є чи не найяскравішим в історії прикладом відірваності еліт від народу, їхніх проблем та способу життя. У комбінації ж із зірками, вбраними в розкішний одяг, який нагадує стиль мешканців Капітолію з екранізації «Голодних ігор», цей вислів та загальна асоціація із «бенкетом під час чуми» став невідʼємною частиною щорічної події, акумулюючи довкола себе все більше й більше приводів для критики. Відповідно — й вірусного тематичного контенту.

Окей, гугл: Голодні ігри, політика

Окремої уваги заслуговує те, як словник фентезійної серії закріпився в українському політичному контексті. Із 2022 року триває тренд на аналогії реалій нашої політичної дійсності з «Голодними іграми». Так, під заголовками з відповідною назвою виходили і матеріали про урізання фінансування США, і про брак електроенергії, і про корупцію, і навіть про Росію, яка «грає в голодні ігри зі світом» — що б це, звісно, з огляду на сюжет не означало.

Нехай не завжди влучно, але «Голодні ігри» повсякчас звучать в українському медійному просторі — слідом за США, до речі, де з 2008 року за допомогою фентезійної серії встигли розібрати й пояснити на пальцях, що таке політичний режим, опозиція, соціальна нерівність (расова, гендерна та класова), брейнвошинг через ТБ, демократія, диктатура, капіталізм, фемінізм, культура споживання і багато-багато іншого.

«Я не пишу про підлітків, — говорить Сюзен Колінз в інтервʼю для «U.S. Schools Libraries Journal». — Я пишу про війну для підлітків». Зрештою, мабуть, саме в цьому поясненні й криється рецепт успіху «Голодних ігор».

Похмурий постапокаліптичний світ. Америка майбутнього, поділена на 12 дистриктів. Було 13, але 13-ий збунтувався, революцію придушили, а в календарі зʼявилася кривава річниця, на яку кожен дистрикт мусить висунути одного випадкового обранця, який змагатиметься у «Голодних іграх» — реаліті-шоу, де учасники бʼються за виживання в прямому ефірі. Видовища на ТБ вимагають непристойно багаті, участь беруть непристойно бідні. Головна героїня — сильна, справедлива, але чуйна дівчина. І звісно ж, Голодні ігри — чудове місце, аби закохатися й потім боротися з коханим — щоб або ви, або він.

Якщо спробувати переповісти сюжет кількома реченнями — він вкрай простий. До того ж його авторка знає, як грати на емоціях людей, уміло використовуючи як архетипні образи, так і сучасні політичні та суспільні виклики. Однак саме ця простота, зрештою, спокійно й безболісно виводить на дорослі розмови й дорослі питання. Що таке тоталітарний режим? Як він працює? Чому тиранія іде пліч-о-пліч із соціальною нерівністю та економічним рабством? У чому полягає роль медіа за такого політичного устрою? Як у сучасному світі відбувається гейміфікація страждань — та й, безумовно, відбуватиметься в майбутньому, адже немає нічого простішого, ніж фетишизувати хаос, за яким спостерігаєш із комфорту власного будинку через екран? Зрештою, й екологічне питання та те, наскільки прямо воно повʼязане з обмеженістю ресурсів, обмеженим доступом до цих ресурсів і, відповідно, суспільною сегрегацією.

Можна любити «Голодні ігри», можна вмикати сноба, але погодьтеся, прецедентів, коли активісти, виступаючи проти чергового незаконного арешту політикині та Нобелівської лавреатки Аун Сан Су Чжі, використовують жест із підліткового літературного твору, а новоспечена влада забороняє цей жест (реальний кейс, 2021 рік, Мʼянма), — таких прецедентів траплялося небагато.

І все ж таки: чому «Голодні ігри»? Гадаю, окрім позірної простоти, вони мають ще дещо. А саме імпульс до позитивної зміни. Проактивність і віру у власну субʼєктність. Адже попереджати, застерігати й висловлювати незгоду у зручному колективному форматі можуть усі — і передовсім дорослі. А от безумовно вірити в те, що саме твій крок і твоє слово перевернуть похмурий світ, навіть, якщо «за» цей протест тільки ти сам, — підлітки. І цьому в них завдяки Сюзен Колінз і досі вчиться весь світ.

читати ще