У Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій оголосили завершення роботи над концепцією, яка повинна вивести прифронтові території з економічної кризи. Документ має пройти ще декілька етапів: від затвердження Кабміном до подання пакету законів, необхідних для впровадження концепції, що повинно відбутися не пізніше квітня 2021 року. Втім, вже зараз можна визначати основні напрямки роботи по відновленню економіки регіону, що потерпає від війни. Щоправда, у тому вигляді, в якому концепція зараз представлена загалу, з-поміж популістських гасел складно знайти конкретні рішення. Не менш важливо виокремити і справді експериментальні рішення, на яких неодноразово наголошував перший заступник міністра Ростислав Замлинський. На думку Замлинського, коли стратегія буде реалізована, Донбас перетвориться з території кризи на територію економічного розвитку та експериментів. Причому, у випадку успіху, позитивний досвід планується екстраполювати як на інші регіони України, так і на тимчасово окуповані території після їхнього звільнення.
Одним із засадничих принципів концепції оголошено: “В центрі уваги — люди”. Але це “революційне” гасло набагато старше, ніж всі представники міністерства разом узяті. Втім, в концепції уточнюється, що йдеться начебто про справжній експеримент — про створення комфортних умов для життя та праці для мешканців Донеччини та Луганщини. При цьому показником вважається збільшення обсягу надходжень від сплати податку на доходи фізичних осіб. Як же ще, на думку чиновників, можна виміряти рівень комфорту? У даному випадку, орієнтація на ПДФО небезпечна тим, що основна увага буде спрямована переважно на великий бізнес із найманими працівниками, адже малий бізнес та самозайняті мікропідприємці багато надхожень від сплати ПДФО не забезпечать. Позитивною стороною є наповнення місцевих бюджетів, але пролетарська соціальна структура регіону консервуватиметься. А подальші пропозиції щодо методів стимулювання створення таких робочих місць і пільг по ПДФО створюють загрозу, що буде створено економіку на милицях, котра не буде життєздатною після скасування преференцій, котрі в принципі не мають бути безстроковими. Відтак, потім може статись різкий обвал і криза такого “тепличного” бізнесу. Замість цього необхідні механізми вирощування підприємництва, яке залишиться життєздатним і після скасування тимчасових преференцій.
Читайте також: Коли ринок каже: «Стоп!»
Авторами концепції заявлена й ще одна ідея, яка, щоправда, стосується зовсім іншої стратегії, а саме децентралізації. Йдеться про створення умов для бізнесу, податки з якого стануть запорукою сталого розвитку громад. Але навряд чи це свідчить про експериментальність програми — так само, як і декларація про дотримання всіх міжнародних домовленостей, котрі є в Україні на цей час.
Які ж конкретні пропозиції щодо економічного розвитку Донбасу висувають у Мінреінтеграції? Цікаво, що деякі ідеї були зібрані не у владних кабінетах, а під час консультацій з підприємцями, громадськими діячами та чиновниками в прифронтових громадах, де були проведені зустрічі. “На цьому етапі Коаліція “На лінії зіткнення” бачить, що Мінреінтеграції провели дійсно реальний процес публічних консультацій, а не імітували його, – вважає керівник проєкту "На лінії зіткнення" Андрій Грудкін з Торецька. – Цікаво, що і Мінреінтеграції, і наша Коаліція паралельно одне від одного запропонували створити фонд страхування бізнесу від військових та політичних ризиків, відкрити інвестиційну агенцію та розблокувати кредитування підприємців. Про це нам говорили люди від Щастя до Світлодарська”. Але і ця ідея залишається надто загальною та позбавленою конкретного наповнення. Що таке “політичні” ризики і чим вони відрізняються від військових, абсолютно не зрозуміло — під таке аморфне формулювання можна підвести практично будь-що. Так само потребує роз’яснення і питання кредитування взагалі. Як зробити його доступним на рівних умовах і для малого, і для великого бізнесу, чи для представників різних галузей? І як запобігти тому, що, наприклад, ахметівський System Capital Management чи структури Коломойського або Медведчука переноситимуть свої бізнеси з умовного Харкова чи Запоріжжя на Донбас, аби скористатись тамтешніми преференціями?
Крім цього, міністерська стратегія передбачає такі засоби стимулювання економіки, як звільнення від сплати ПДВ та ввізного мита на обладнання, система компенсації частини ЄСВ та ПДФО, заміна податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал тощо. Але експерти твердять, що реалізувати такі заходи в межах окремої території або неможливо, або ж знов постає проблема “економіки на милицях”, після падіння якої створені робочі місця ризикують стати неконкурентними. Якщо не враховувати таких міркувань, то замість переваг, згадані вище засоби стимулювання лише доповнять проблему шахтарських робочих місць, котрі ніби існують, але знаходяться під постійною загрозою зникнення. Вочевидь, пріоритетом має бути перекваліфікація людей і створення нових робочих місць та життєздатних бізнесів, котрі будуть конкурентоспроможними і в межах регіону, і в межах національного та міжнародного поділу праці. Тому дуже важливо, щоб окрема тема диверсифікації монофункціональних населених пунктів, заявлена в концепції, не виявилась черговим виправданням дотаційності, а стала реальним кроком до змін у шахтарських містах.
Читайте також: Примарне економічне відновлення
Як повідомляють у Міністерстві, напрям на економічні зміни у шахтарських містах включили до стратегії в якості однієї з рамкових умов за результатами обговорення у Донецькій та Луганській областях. Це не перше публічне відокремлення цього складного процесу: раніше, наприклад, представниками шахтарських населених пунктів був підписаний Меморандум про створення об’єднаного центру для акумуляції зусиль. Бо з початку окупації, яка фактично відрізала від українського ринку такі крупні шахтарські міста, як Донецьк, Горлівка та Шахтарськ, не поменшало проблем у тих міст, що залишилися на вільній території. Попри начебто зменшення конкуренції, одночасно з певними рішеннями у сфері енергозабезпечення, справи майже на всіх вугільних підприємствах, як державних, так і приватних, кепські. Визнаючи реальність закриття та зниження об’ємів шахтних виробництв, громади постають перед загрозою зростання рівня безробіття та критичного падіння економіки. І тому ефективні дії для швидкої та максимально безболісної трансформації таких населених пунктів вкрай необхідні. А увага до цього питання в рамках загальної стратегії економічного розвитку Донбасу дуже важлива. Особливо, якщо окрім теорії, державою все ж будуть втілюватись конкретні продумані рішення.
Варто зазначити, що автори концепції Мінреінтеграції вказують на основні виклики для бізнесу. Серед них є універсальні для всіх регіонів (наприклад, недовіра до судової системи чи незрозумілі бізнес регуляції, які постійно змінюються), а також специфічні для прифронтових територій, як то обмеженість ринку збуту чи відсутність повноцінної інфраструктури, зруйнованої або обмеженої через воєнні дії. Для подолання цього у Мінреінтеграції пропонують відновити повітряне та модернізувати залізничне сполучення в певних напрямках. А також розв’язати питання щодо нормального постачання електрики, газу та води по всій території регіону. Останнє важливе ще й у світлі того, що критичне питання водозабезпечення частини підконтрольних територій Донбасу, яке досі залежить від постачання з території окупованої, не можуть розв’язати вже шість років. Для будівництва окремої гілки водогону, котра б не перетинала лінію фронту, потрібні настільки великі суми, що й досі дешевше влаштовувати екстрені об’ємні ремонти зруйнованих під час обстрілів ділянок: без гарантій безпеки для працівників та без гарантій повторення зупинок водозабезпечення цілих міст та районів. Можливо, включення цієї проблеми до переліку важливих у світлі розвитку економіки, а не виключно як питання соціального, допоможе зрушити її з мертвої точки.
Читайте також: Зменшення відсоткових ставок – сюрпризи реальності
“Основний ризик особисто для мене – саботаж інших центральних органів влади, – вважає Грудкін. – Багато залежить від Мінфіну, Мінгеріону, Мінсоцполітики, профільних комітетів, особливо бюджетного”. Активіст вважає, що пропозиції, про які йшлося вище, – це ефективні, але дуже амбітні кроки, які навряд чи знайдуть підтримку у всіх, від кого залежать такі рішення. “Ну і очевидне: ніхто не гарантує, що якщо ця команда піде з влади, стратегію не закинуть в сейф. Але у нас, мешканців прифронтових громад, вибору немає – ми працюємо в тих умовах, які є сьогодні”.