У четвер 19 жовтня спікер Андрій Парубій підганяє депутатів із виступами. До завершення відведеного регламентом робочого часу залишається півгодини, а слід ще розглянути три законопроекти про зміну системи виборів до Верховної Ради.
Зрештою, депутати встигають. «Шановні колеги! Хочу вам повідомити, ми пройшли перший етап виборчої реформи!» — каже спікер. Зал відповідає гучним сміхом, деякі нардепи плескають у долоні. Хоча вони й уклалися у визначений час, але відхилили всі три запропоновані проекти. Саме тому фразу Парубія сприймають як удалий жарт.
«Увага! У нас далі на розгляді два кодекси виборчої системи! Тож наступного пленарного тижня ми продовжимо розгляд виборчої реформи двома кодексами, один із яких за авторством шанованого й любимого вами Парубія
Андрія Володимировича», — веде далі спікер. Голова Ради злегка посміхається та витримує паузу, щоб депутати встигли оцінити новий жарт, а потім додає: «І Писаренка».
Під стінами парламенту вже другу добу стоїть наметове містечко, яке залишилося після акції під назвою «Велика політична реформа». Хоча ініціатори мітингу розійшлися в поглядах на його майбутнє, а більшість із них зняли із себе відповідальність за події в таборі, той день Рада присвятила розгляду двох із трьох заявлених вимог мітингарів.
Серед них і була «зміна виборчих правил». У заявах і коментарях лідерів протесту ця тема переважно залишилася в тіні двох інших — скасування недоторканності й створення Антикорупційного суду. Однак на офіційному сайті акції саме вона стоїть першою.
Читайте також: Краще пізно, ніж ніколи. На кого робити ставку Порошенкові
«В Україні діє змішана пропорційно-мажоритарна виборча система, ухвалена у 2011 році в інтересах режиму Януковича. За нею половина депутатів обираються на мажоритарних округах, де перемагають переважно завдяки підкупу виборців і використанню адмінресурсу, половина — за закритими пропорційними списками, місця в яких продаються. Така система — корінь політичної корупції в країні», — йдеться в заяві на сайті. Депутатам поставили вимогу ухвалити законопроект № 1068-2 за авторством кількох нардепів на чолі з Віктором Чумаком, одним із лідерів акції під Радою.
Власне, законопроект Чумака стає одним із трьох, які Рада відхиляє на вечірньому засіданні 19 жовтня. Він дістає найбільшу з-поміж конкурентів, однак недостатню підтримку залу — 169 голосів. Проте це не означає, що тему остаточно закрито. Річ у тім, що анонсований проект виборчого кодексу «шанованого й любимого» Андрія Парубія № 3112-1 у частині виборів до Ради фактично збігається з проектом Чумака. Насправді обидва документи лише формально нові. Вони дублюють норми зареєстрованого ще в 2010-му проекту виборчого кодексу авторства Юрія Ключковського. Тож остаточна доля вимоги про вибори за відкритими списками вирішиться після 6 листопада, коли депутати повернуться з чергової перерви в засіданнях.
Різні моделі
Нині в Україні діє змішана система виборів до Верховної Ради. Це означає, що половину парламентського корпусу — 225 нардепів — обирають за пропорційною системою із закритими списками. Партії на з’їздах перед виборами ухвалюють єдиний загальнонаціональний список, прохідна частина якого формується на підставі відсотків, отриманих політсилою на виборах. Власники решти 225 мандатів визначаються в одномандатних округах, де можуть балотуватися не тільки представники партій, а й самовисуванці.
19 жовтня депутати могли обрати одну з трьох запропонованих ідей для зміни описаної формули. У законопроекті екс-регіонала та нинішнього представника Опозиційного блоку Юрія Мірошниченка фактично дублюється виборча система, яка функціонувала в Україні з 2004-го по 2011-й. Партії та блоки самостійно формують закриті списки, а потім мають подолати бар’єр. Щоправда, із бар’єром автор не зміг визначитися остаточно: у різних статтях проекту є посилання як на 1%, так і на 3%.
Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко разом з однодумцями запропонувала цікавішу схему. Країну ділять на 450 виборчих округів (а також закордонний округ), де партії висувають по одному кандидату. Виборець голосує одночасно і за партію, і за цього кандидата. Здається, усе просто: один округ, один депутат. Однак ні. Перша десятка списку кожної політсили автоматично отримує депутатські мандати, якщо загалом по Україні партія набрала не менше 5% голосів. Решта мандатів розподіляються відповідно до результатів на округах.
Третя ідея, яка досі має шанси на успіх, міститься в законопроекті Чумака та представлена в кодексі за авторством Парубія, Олександра Черненка та Леоніда Ємця. Якщо дуже стисло, то територію України запропоновано поділити на 27 виборчих округів, які здебільшого збігаються з нинішніми областями. Є три винятки. Це Київ, який поділено на два регіони (Лівобережний і Правобережний, водночас до Лівобережного пропонують включити Голосіївський та Печерський райони міста). Дніпропетровська область — її поділено на Дніпропетровський і Криворізький виборчі регіони — і так званий Південний виборчий регіон, куди належать Херсонщина, Кримська автономія та Севастополь. У кожному виборчому регіоні партії висуватимуть окремі списки кандидатів.
Читайте також: Тривала гра
У разі ухвалення закону виборець більше не зможе обмежитися позначкою навпроти обраної партії. За задумом авторів, бюлетень матиме дві графи: «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим номером» та «Підтримую кандидата в народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим номером». Навпроти кожної графи стоятиме трафарет для вписування чисел. Якщо ви підтримуєте партію, що висувається на виборах під номером, скажімо, 9, та регіонального кандидата від партії під номером 3, то в першому трафареті слід вписати «09», а в другому «03».
Після голосування ЦВК встановлює, скільки відсотків голосів та чи інша партія отримала по Україні загалом. У цьому єдина розбіжність у проектах Чумака й Парубія. Перший пропонує встановити бар’єр 3%, другий — 4%. Серед партій, які подолають вказаний бар’єр, ділитимуть депутатські мандати. Проте не так, як зараз, — за списком, затвердженим на партійному з’їзді, — а на підставі популярності конкретних кандидатів у певному регіоні. Наприклад, партія «А» отримала загалом по Україні 5% голосів, а партія «Б» — 10%, і це єдині політсили, які подолали бар’єр. Відповідно «А» претендуватиме на близько 150 мандатів, «Б» — на 300. Друга графа в бюлетені визначатиме, хто саме займе місця від цих партій. Припустімо, що «А» набрала всі голоси тільки у двох регіонах. У першому — 75%, у другому — 25%. Відповідно депутатами стануть 113 найпопулярніших висуванців зі списку партії в першому регіоні та 37 — у другому. Від регіонів, де партія непопулярна, депутатом не стане ніхто з її висуванців, однак законопроектом передбачено обов’язкове висунення кандидатів у всіх 27 регіонах (щонайменше п’ятеро на один виборчий регіон).
Порахувати депутатів
Чинна в Україні модель виборів до парламенту фактично гарантує перемогу провладній на момент їх проведення політсилі. Ключовий елемент у цьому — вибори в мажоритарних округах. Завдяки їм провладна партія збільшує представництво приблизно удвічі. Наприклад, на виборах 2012-го та 2014-го тодішні партії влади (Партія регіонів та БПП) здобули відповідно 51% та 35% усіх мандатів на виборах у мажоритарних округах. Такі результати навіть близько не стояли із загальнонаціональними рейтингами партій, які відображали результати виборів за пропорційною системою, та становили відповідно 30% та 22%.
Окрім того, партія влади завжди має ще один прихований резерв — самовисуванців. На вже згаданих виборах 2012-го та 2014-го такі кандидати отримали відповідно 19,5% та 48% мандатів, а це 43 та 96 конкретних депутатів. Для порівняння: фракція найпопулярнішої на останніх виборах партії «Народний фронт» налічує нині тільки 81‑го нардепа. Уже в парламенті самовисуванці можуть або приєднатися до якоїсь із фракцій (найчастіше це та сама «фракція влади»), або створити власні об’єднання та групи, які стають резервом для протягування тих чи інших неоднозначних рішень. Натомість інші парламентські політсили, окрім «фракції влади», не можуть похвалитися високими результатами в мажоритарних округах. Не кажучи вже про так звані малі партії, які взагалі не представлені фракціями в парламенті. На виборах 2012-го та 2014-го такі політсили на всіх здобули лише відповідно 29,5% та 17% мандатів (63 та 33 депутати).
Причини такої ситуації в системі виборів на округах, які давно асоціюються з адміністративним ресурсом і різними формами підкупу виборців. За словами гендиректора Комітету виборців України Олексія Кошеля, саме мажоритарні депутати є головними опонентами будь-якої зміни виборчої системи: «Уже зараз ми бачимо десятки округів, куди масово спрямовуються політичні субвенції та вкладаються кошти, у яких депутати-мажоритарники перетворюються на політиків феодального масштабу, де вони можуть гарантовано перемогти або провести потрібну людину. Система сьогодні зручна для дуже багатьох місцевих політиків».
Читайте також: Електоральний «орднунґ»
Якщо спробувати змоделювати результати майбутніх виборів за наявною системою на підставі останніх даних соціологічних опитувань і даних виборів по мажоритарці у 2014-му (див. «Якби завтра відбулися вибори… Нинішня модель»), то очевидно, що вигідними вони стануть тільки для провладної БПП і самовисуванців, які збільшать свій результат з огляду на втрату популярності президентським брендом. Фактично якщо система збережеться, то в майбутній Раді самовисуванці матимуть не просто «золоту», а «платинову» карту, що відобразиться на ціні за ті чи інші голосування. Так само зросте й градус популізму, адже майже кожен самовисуванець приміряє на себе образ палкого «захисника простого народу». У таких умовах можна забути про будь-які непопулярні, але важливі рішення.
Голосування в парламенті за проект змін до виборчої системи Чумака загалом відображає інтереси сторін (див. «Про відкриті списки»). Наприклад, не голосували «за» більшість членів фракції БПП і «Народного фронту». Проігнорувала голосування майже половина позафракційних, а складені з мажоритарників групи «Відродження» та «Воля народу» дали аж один голос. Однак є ті речі, які складно пояснити логікою. Наприклад, ідеться про голосування фракції Опозиційного блоку. Моделювання свідчить, що в разі запровадження системи з відкритими списками ця партія може збільшити кількість депутатів майже вдвічі, однак за проект проголосував лише один її член. Так само не дали стовідсоткових показників підтримки фракції РПЛ і «Батьківщини», яким теж має бути вигідна зміна системи (див. «Якби завтра відбулися вибори… Нинішня модель» і «Якби завтра відбулися вибори… Модель, запропонована «кодексом Парубія»).
Окрім того, провладна партія БПП насправді також може не особливо постраждати від запровадження регіональних округів і відкритих списків. Оскільки головними стануть результати на місцях, партія може залучити популярних місцевих політиків, які раніше висувалися як мажоритарні кандидати, і здобути голоси завдяки їм.
На думку Олексія Кошеля, більшість депутатів просто не розібралася з тим, за що голосувала. «Законопроект, який вимагали через протестну акцію (Чумака. — Ред.), насправді зручний для політсил і надзвичайно зручний для корупції. Понад те, він дуже комфортний для мажоритарників. Адже тим із них, які мають підтримку, стимулюють своїх виборців, створюють міні-фонди, дороги, політичні субвенції, це зручно, бо партії за такої системи мали б змагатися за авторитетних мажоритарників і затягувати їх до списків. Крім того, я навіть не виключаю, що була б утворена нова політсила з нейтральним брендом, яка просто об’єднала б кількадесят результативних мажоритарників. Тобто партії просто не розібралися. Система, яка пропонувалася, — це крок уперед, але питання корупції вона вирішила б тільки частково», — каже він.
Читайте також: Тривожний дзвінок. Чи досягла своїх цілей опозиційна акція під Радою
На думку Кошеля, на нинішньому етапі слід однозначно відмовитися від мажоритарної системи на користь пропорційної, хай навіть із закритими списками. Вона зменшує ймовірність підкупу виборців, однак з’являється інша проблема — продаж місць у виборчих списках. Тож слід також передбачити запобіжники від цього. Поза тим, він наголошує на необхідності заборонити політичну рекламу, а цього не вимагає жоден запропонований депутатам законопроект: «Це крок, який дасть змогу зробити вибори змістовнішими, адже партіям доведеться пропонувати щось складніше, ніж 10-секундні ролики з яскравим гаслом та емоційною картинкою. Також це дасть змогу зменшити вартість виборів в Україні загалом у три, чотири, п’ять разів. У середньому партії витрачають утричі-вчетверо більше, ніж у тій самій Польщі на виборах до Сейму. Здешевлення виборів — це шлях до того, щоб дати можливість на успіх новим партіям. За нинішніх умов ніколи партії нового типу не зможуть конкурувати з парламентськими, тому що вони не мають достатньо коштів. Заборона реклами не менш важлива, ніж зміна системи».
Голова правління Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська також переконана, що депутати особливо не розбиралися, за що саме голосували, і зазначає, що будь-яка пропорційна система відлякує передусім представників влади саме через брак ресурсу, що ним є самовисуванці. Окрім того, запропонована система з відкритими списками ускладнює можливості до прогнозування результатів виборів: «Там є один нюанс щодо невідомості кількості мандатів, отриманих, у принципі, в окрузі. Не партії конкретної, а взагалі. Тому що є прив’язка до явки, а вона найвища завжди в Західній Україні. Якщо взяти по партіях, то ми робили моделювання за результатами виборів 2014-го року, але вже з урахуванням явки. Наприклад, Львівщина може отримати 34 мандати — майже втричі більше, ніж зараз. І ніхто з політичних гравців не знає, скільки мандатів буде на окрузі. Округів 27. Дивлячись на традиційну явку, гравці розуміють, що це небезпечно, адже на Заході буде більше депутатів тільки через те, що там кількість виборців традиційно вища».
Читайте також: Основний склад. На які політичні дивіденди розраховує Сергій Тарута
За її словами, запропонована система хоч і не гарантує, що ніхто не зловживатиме, але значно зменшує можливості та збільшує їхню вартість. За її словами, кандидати радше намагатимуться сфальшувати результати голосування, ніж займатимуться, зокрема, підкупом виборців: «Ця система дуже складна для того, щоб просто по-старому поділити територію, попередити висування потужних конкурентів від інших партій і домовитися на старті, як це зараз часто буває під час виборів на мажоритарних округах. Якщо ж казати про підкуп як явище, то з ним боряться не системою, а невідворотністю покарання».
Про це каже й Олексій Кошель із КВУ. За його словами, доки немає багатьох прецедентів притягнення до відповідальності за виборчі злочини, не буде й стимулу до зростання політичної культури. Він зазначає, що сьогодні до суду спрямували менше як 10% справ, відкритих за фактами підкупу на місцевих виборах у 2015-му. «Для мене дуже показова справа з чернівецькими студентами, яких залучили до підкупу виборців на останніх місцевих виборах. Замовник піраміди перебував за кордоном і почував себе досить вільно, а умовний термін ув’язнення і, можливо, навіть поламане життя отримали кілька студентів. Це класичний приклад, коли замовники уникають покарання. Причина — неефективність МВС у справах розслідування виборчих злочинів. Вони мали б ініціювати законодавчі зміни, адже є не тільки провина правоохоронців, а й суттєві прогалини в законі. МВС має провести навчання для слідчих, які займаються такими злочинами», — каже він.
Усе ж таки, за його словами, політична культура виборців хоча й повільно, але зростає, і технології підкупу вже не такі ефективні, як 10 або 15 років тому. «Оздоровлення від цього затягнеться, певно, на десятиліття, але навіть у наших західних сусідів — Польщі, Словаччині, Румунії — теж є практика підкупу виборця, просто масштаби менші», — каже гендиректор КВУ.
Спрогнозувати, чи ухвалять депутати бодай якісь зміни, складно. З огляду на результат голосування по проекту Чумака, можна припустити, що для подолання першого читання виборчому «кодексу Парубія» не вистачає близько 60 голосів нардепів. Цифра не здається захмарною. Однак, за інформацією Тижня, наразі прогноз песимістичний: або виборчі кодекси взагалі провалять або ж, у кращому разі, відправлять на повторне перше читання, що залишить принаймні шанс на повторний розгляд. Про це свідчить неактивний збір голосів під проект. Однак до розгляду в залі парламенту ще є час, а голоси під окремі закони примудрялися зібрати й за кілька годин до голосування. Питання в тому, чи буде в депутатів достатній стимул.