Якщо завтра війна

Попри войовничу риторику, що періодично лунає з боку північних сусідів, у можливість збройного конфлікту між Україною та Росією не вірить переважна більшість українців. Обиватель вказує на братні стосунки двох слов’янських народів. Політологи вважають, що для РФ як держави така війна обернеться катастрофою. Але так думали рік тому і в Грузії… Тиждень разом із експертами спробував спрогнозувати поведінку так званої української еліти й звичайних громадян під час гіпотетичного збройного конфлікту з Росією.

 

 

Головне завдання еліти у випадку війни – не лише мобілізувати спротив військовій агресії, але й схилити громадську думку на користь протидії загрозі, – вважає Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. «Чи змогла б наша еліта це зробити – питання досить неоднозначне», – каже експерт.

 

«За оцінками деяких політологів, які я цілком підтримую, на цей момент в Україні відсутня власне українська еліта, – вважає Віктор Чумак, директор програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень. – У нас існує еліта колабораціоністська. Одна частина цієї еліти є проросійськи колабораціоністською, інша – прозахідно». На його думку, в разі військового конфлікту з Росією проросійська частина вітатиме будь-які кроки Росії – навіть якщо дійде до застосування зброї. Прозахідна ж, природно, протистоятиме північному сусіду. «Інше питання – так звана українська еліта просто не вірить, що Росія може розпочати бойові дії, тому, відповідно, не має жодних планів на цей випадок», – додає Чумак.

 

«Частина (еліти. – Ред.) воюватиме, в прямому й переносному сенсі, – розмірковує Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента». – Частина триматиме нейтралітет, решта відкрито підтримає Росію. Особливо, якщо українське керівництво буде поводити себе, як нинішній президент Грузії – тоді чимало українських елітаріїв пристане на бік РФ. На цьому етапі еліта не здатна об’єднатися навіть перед лицем військової загрози».

 

«У разі військового конфлікту еліта поведе себе двояко, адже єдності в неї нема ні в чому, – погоджується з Фесенком Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна. – Загалом, ситуація в Україні мені зараз дуже нагадує Австрію 1930-х років перед аншлюсом. У нас так само є свої Дольфуси [тут і далі див. словничок], які готові вмерти заради незалежності, і є Зейс-Інкварти, ладні віддати Україну до складу Росії, щоб отримати пост, умовно кажучи, рейхсфюрера цього регіону».

 

Водночас Віктор Чумак наголошує: не треба розмежовувати еліту політичну та економічну. На його думку, навіть для проросійськи налаштованих верхів росіяни в економічному плані – прямі конкуренти, попри всю публічну риторику. «Тож прямого колабораціонізму не варто очікувати – адже свої позиції не хоче здавати ніхто, – розмірковує експерт. – Я вірю, що під час цейтноту все ж знайдуться люди, які зможуть очолити боротьбу проти агресора».

 

 

«Військову кампанію ми програємо, ще не розпочавши, – розмірковує ветеран радянських спецслужб, котрий просив не називати його імені, – адже армії, фактично, немає, як немає кому нею керувати – всіх талановитих командирів «пішли» ще давно. А ті, хто залишився, заздро дивляться на російських колег, які, на їхню думку, «жирують». Наші генерали мріють швидше приєднатися до того російського «процвітання».

 

«Боюся, наша еліта не здатна очолити реальну боротьбу проти будь-якого агресора, – говорить Кость Бондаренко. – І в разі конфлікту з Росією, вона, швидше за все, здасть усі військові таємниці, якщо такі лишилися, потім посідає на приватні літаки та втече світ за очі».

 

Натомість Віталій Кулик упевнений, що будь-яка ідея з окупацією, хай і тимчасовою, українських земель приречена на провал. «Навіть не тому, що населення дуже патріотичне, – пояснює експерт. – Ні, спочатку знайдуться ті, хто радо зустрічатиме російські війська. Але не обов’язково бути Нострадамусом, щоб спрогнозувати: буквально через кілька місяців із боку росіян розпочнуться акти мародерства та здирництва. Відповідно, дуже швидко спалахне збройний опір із боку населення».

 

«У разі окупації, впевнений, що навіть на території Донбасу буде достатньо патріотично налаштованих людей, які чинитимуть опір (російським. – Ред.) окупантам, хоча там буде достатньо й колаборантів, – погоджується Віктор Чумак. – Дуже багато залежатиме від того, які саме області будуть окуповані. Якщо Донбас, то там колабораціоністів буде більше, якщо Харківщина та Сумщина – там росіянам одразу стане непереливки». «В Криму до партизанської боротьби з точністю до 99% долучаться кримські татари, – додає Володимир Фесенко. – Як не крути, а для українців на рівні архетипу Крим – чужа територія. Більше жменьки патріотів із Заходу чи Києва для війни там не набереться».

 

«Якщо окупують українські землі, неодмінно з’являться групи опору, – впевнений Кость Бондаренко. – Але не в формі класичних партизанів (українські території, крім західних, для цього мало придатні. – Авт), а суворо законспірованих терористичних воєнізованих формувань на кшталт ІРА або ЕТА. Російська армія не вміє воювати проти партизанів, особливо якщо вони діють у містах. Досвід двох чеченських кампаній це яскраво засвідчив».

 

При цьому експерти наголошують: імовірність військової агресії Росії проти України не перевищує 5%. Росія не піде на війну, бо цим поставить хрест на всіх планах реінтеграції пострадянського простору, не кажучи вже про апокаліптичний масштаб гуманітарних, політичних та економічних наслідків такого кроку для неї. Війна з Україною може поховати Росію як державу.