«Часом критика з-за кордону ніби спланована: план на місяць, план на квартал, план на півріччя», – сказав у суботу в ефірі 5 каналу генеральний прокурор Віктор Пшонка. На думку головного наглядача за законністю дій української влади, європейці критикують офіційний Київ несправедливо. Йому навіть «зрозуміло, хто і в ім'я чого критикує з чиновників-функціонерів і діячів того ж Європарламенту та інших зарубіжних критиків».
Хоча зрозуміло пояснити причини критики генпрокурор не зміг. Мовляв, «Україна йде до Європи», і це «когось, можливо, навіть дратує» (треба так розуміти, в самій Європі). Звідси й закиди за всіма напрямками, від кримінальних справа щодо лідерів опозиції до попереджень про неприпустимість масових порушень на жовтневих парламентських виборах.
Насправді Європа, і навіть США, досить обмежені в можливості видавати неприємні для українських можновладців заяви. По-перше, основний недолік вітчизняної правоохоронної системи – навіть не сумнівні з точки зору закону та здорового глузду судові процеси та вироки. Головна біда – вибірковість правосуддя, котре, наприклад, переслідує Юлію Тимошенко за нібито порушення при закупівлі машин швидкої допомоги «з метою створення позитивного іміджу», але впритул не помічає нічого дивного, коли «швидкі» для лікарень з великою помпою презентує діючий прем’єр, він же номер перший виборчого списку партії влади.
Читайте також: 1990-й та 2012-й: коли було більше демократії на виборах?
На Заході поняття презумпції невинуватості – не настільки пусті слова, як на пострадянських теренах. Тож там рідко наголошують на вибірковості українських прокуратури, МВС та СБУ. Адже це означало б прямо звинуватити тих людей, котрих українська Феміда продовжує вважати законослухняними.
По-друге, серед «друзів України» у тих же європейських структурах традиційно побутує думка, що «надмірний тиск» на Київ лише підштовхуватиме нашу країну в «братні обійми» Росії.
Так, після засідання Європейського суду з прав людини наприкінці серпня, на якому відбулися дебати у справі «Тимошенко проти України», німецька Deutsche Welle повідомила, що рішення не варто чекати до виборів ВР, оскільки в Європі побоюються звинувачень у «політичному втручанні» в українські справи. Твердження дещо дивне: адже воно, по суті, саме і означає, що поважний суд керується не так процедурами, як політичною доцільністю.
В реальності Європейський суд може не встигнути до виборів суто технічно, до того ж, посилались німецькі колеги не на джерела в суді, а на «експертів». Очевидно, поява подібних повідомлень відображає ті суто політичні дискусії щодо України, котрі ведуться не в Страсбурзі (де знаходиться згаданий суд), а в Брюсселі та столицях провідних європейських держав.
Думка Брюсселя в українському питанні далеко не завжди є єдиною. Так, іще на початку червня у загальноєвропейському «міністерстві закордонних справ» – Європейській службі зовнішніх дій (ЄСЗД) – офіційно заявили про «величезні сумніви з приводу того, чи можуть бути вибори визнані чесними й вільними, якщо Тимшенко та інші лідери позиції не зможуть взяти в них участі».
Водночас в українській пресі з посиланням на джерела в ЄС тоді писали, що різка позиція глови ЄСЗД баронеси Кетрін Ештон не зустрічає розуміння з боку верховного комісара ЄС з питань розширення та політики сусідства Штефана Фюле, котрий регулярно буває в Києві й навіть бачився з Юлією Тимошенко під час її ув’язнення.
Крім того, політики в Євросоюзі мають більшу свободу висловлювання, ніж єврочиновники. Як сказав у свіжому інтерв’ю для Тиждень.ua ніхто інший, як Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, з точки зору європейців, судового процесу над Тимошенко «не мало би бути взагалі». Представники Єврокомісії – європейського «уряду» – зазвичай змушені бути обтічніші в своїх формулюваннях. Адже Єврокомісія є «урядом» фактично. А Рада Європи отримала певні виконавчі повноваження лише в 2009 році, за Лісабонською угодю – і остаточно опанувати їх, на думку низки критиків, не змогла й дотепер.
Читайте також: Генсек Ради Європи: “Суду над Тимошенко не мало б бути”
Наразі європейці, схоже, змирилися з неучастю Тимошенко та Луценка у виборах до ВР. Проте в кінцевому рахунку все залежить від самих виборів. Офіційний Київ сьогодні явно не схильний надто зважати на критику із західного боку: це підтверджують заяви вітчизняних чиновників та провладних політиків, котрі, як цитована на початку цього матеріалу заява генпрокурора Пшонки, розраховані винятково на внутрішнього споживача.
Тож Європа так і не добилася звільнення «політв’язнів», хоча ПАРЄ закликала до цього в досить різкій резолюції ще наприкінці січня. Водночас негативні наслідки як для можновладців, та і для всієї країни, вже наявні. В першу чергу це – відсутність прогресу в Угоді про асоціацію України та ЄС.
Підписання документу джерела в українському уряді прогнозували ще на грудень минулого року. Але в реальності його парафували (тобто погодили) тільки наприкінці березня поточного року. Що ж до «повноцінного» підписання, то, за словами посла ЄС у Києві Жозе Мануеля Пінту Тейшейри, чий термін повноважень офіційно сплив 31 серпня, воно не може відбутися «за збереження нинішньї ситуації» з переслідуванням опозиціонерів та тиском на непідконтрольні владі ЗМІ. До речі, ще в липні посол Німеччини в Києві Ганс Юрген Гаймзет припустив, що угоду підпишуть аж років за півтора. Насправді на той час документ може просто застаріти.
Не несе користі для країни і «м’яка» ізоляція президента Віктора Януковича, котрий ще з весни 2011 року фактично не спілкується з лідерами провідних країн світу (крім Росії), не кажучи вже про те, щоб приймати їх у Києві як офіційних гостей. Провал у травні Ялтинського самміту, на котрий під різними приводами відмовилась їхати абсолютна більшість запрошених Банковою європейських лідерів – лише одна ланка в цілому ланцюгу подібних неприємностей. Хоча поки що в Європі воліють не акцентувати на несприйнятті Віктора Федоровича: тамтешні глави держав та урядів, як правило, відмвляють йому в побаченнях під більш-менш «пристойними» приводами, на кшталт надто щільного графіку.
Люди, що добре знають Януковича особисто, нерідко стверджують, що він украй негативно сприймає будь-який тиск. Можливо, це відіграє свою роль в тому, що українська влада реагує на критику з-за кордону лише з образою. Проте Захід іще й не брався до серйозних інструментів тиску – наприклад, відмов у візах для певних чиновників, чи, тим паче, створення перешкод для бізнесу наближених до влади олігархів.
Такі кроки реально вдарять по життєвих інтересах українських керманичів. Недарма бурхливу реакцію в Києві викликав проект резолюції американського сенатора Джеймса Інхофа, котрий ще в травні запропонував забронити в’їзд до США Януковичу, Пшонці та іншим чиновникам, пов’язаним із переслідуванням опозиціонерів. Той же Пшонка в одному з інтерв’ю незабаром назвав це нічим іншим, як «спробою залякати» зазначених осіб, включаючи «звичайних» слідчих. А за місяць спеціально зустрівся з послом США, щоб донести до нього «правду» про скандальні кримінальні справи.
Про можливість санкцій із боку Європи дипломатично, але досить прозоро, сказав Тиждень.ua все той же Генсек РЄ пан Ягланд. «Щодо України, ми намагаємося надавати допомогу з тим, аби відбулися заплановані реформи. Нині настав час дізнатися, чи можливі обіцяні зміни, чи існує на це політична воля. Після цього ми визначатимемося з подальшими діями», – пояснив він.
Даруйте за розлогу цитату – але в ній, якщо поглянути крізь дипломатичний етикет, важливим може бути буквально кожне слово, тим паче речення.
Які з цього можна і варто зробити висновки?Українська влада не має вдосталь ні економічного ресурсу, ні ресурсу довіри серед власних громадян, щоб дозволити собі зовсім не звертати уваги на можливі санкції Заходу. З одного боку, це підштовхуватиме її до певної акуратності під час виборів. Проте з іншого, невиска популярність режиму та очікувані багатьма експертами економічні ускладнення неминуче підштовхнуть до «закручування гайок» після них. Це загрожує новим витком напруженості у відносинах з Європою та США. Питання в тому, чи не буде тоді занадто пізно для будь-яких санкцій.