Росія чудово розуміє, що максимально слабка Україна — легка здобич, і щосили прагне зробити її саме такою. Це раціональний розрахунок: завоювання знекровленої, роздертої внутрішніми суперечностями країни не потребуватиме багато ресурсів і зменшить кількість втрат.
Відверті адепти «русского мира» — далеко не єдина категорія наших громадян, які піддаються деструктивному ворожому впливу. Навіть поверховий аналіз соцмереж дає змогу скласти портрет користувача, який публікує безліч ультрапатріотичних постів у стилі «смерть ворогам»!», але водночас поширює російськомовні пости про «шкоду вакцинації», хоча в них можуть бути прямі покликання на дійсність РФ (номери статей КК, «федеральний рівень» тощо). Войовничість інтернет-звитяжців добре відома, їм постійно треба щось поборювати: чинний уряд, випадкових співрозмовників, офіційну медицину. На виході маємо таке собі несвідоме посібництво ворогу: антивакцинаторська дезінформація в буквальному сенсі послаблює Україну. Ті, хто не потрапляє в лабети відкритої пропаганди про «один народ», можуть легковірно заковтнути іншу інформаційну наживку про «золотий мільярд», «чіпування» або «смертельні вакцини».
Читайте також: Підозрілий час
Окрім загальносвітової загрози інфодемії (термін на позначення кампаній, спрямованих проти вакцинації та офіційної боротьби проти COVID-19), Україна має й безпосередні вогнища ворожої пропаганди. Вилучення з ефіру трьох так званих медведчуківських каналів зробило чистішим повітря в українському інформаційному просторі, але не розв’язало проблеми загалом. Відбулося перетікання кадрів зі згаданих пропагандистських каналів на «Україна 24», який сьогодні стає поміркованим, проте таки рупором проросійських сил. Досі мовить телеканал «Наш» — безпосередній продовжувач «славних» традицій NewsOne та «112 Україна». Додайте сюди ще безліч телеграм- та ютуб-каналів і стане очевидним, що на інформаційному фронті ворог програв битву, але не війну. Зволікання на руку ворогові. ЗМІ проросійських сил намагаються голосно кричати про утиски свободи слова, тиснути на чутливі для Заходу больові точки й так убезпечуватися від цілком заслуженого удару з боку українських компетентних органів. Недобитий ворог нікуди не зникає, він плекає мрію про реванш і готується завдати удару в слушний момент. Важко повірити, що сьогодні в РНБО не розуміють аж таких очевидних істин.
Домашній арешт Віктора Медведчука теж важко назвати жорстким заходом, і це дає підстави припустити, що його справу «підвісять», щоб з її допомогою принагідно «тролити» політичних опонентів, зокрема й Петра Порошенка, який є фігурантом деяких матеріалів слідства. ОПЗЖ водночас залишається парламентською партією зі своїми медіаресурсами й можливостями для реваншу. Так, для відкритого заклику до інтеграції з Росією сьогодні момент незручний. Як засвідчує соціологія, такі настрої нині аж ніяк не популярні. Натомість ОПЗЖ може спокійно спекулювати на темі тарифів, цін на газ, антивакцинаторських настроях. На перший погляд, у цих темах немає прямого заклику здатися на милість ворога. Але їм цього й не потрібно. Послаблення України обіцянками дешевого газу, абстрактного миру й закликів «домовлятися з Донбасом» (російський наратив у чистому вигляді) — це цілком годяща проміжна мета. Неперешкоджання в її досягненні — чимала «дірка» в системі безпеки та оборони.
Інформаційні м’язи, які залишились у п’ятої колони в Україні, дають їй змогу робити дедалі сміливіші кроки «офлайн». Наприклад, Євген Мураєв, який нині перебуває поза парламентом, від імені партії «Наші» почав турне Україною. Власник однойменного каналу насправді використовує бренд, створений ще 30 років тому російською телезіркою Алєксандром Нєвзоровим. Той свого часу зняв документальний фільм «Наши» про ризький ОМОН і радянських десантників, які придушували тамтешні виступи за незалежність. Тоді Нєвзоров створював пафосно-трагічну картинку «наших», які боронять західні провінції імперії від «фашизму». Щось схоже намагається розігрувати сьогодні й Євген Мураєв. Представник молодої генерації проросійських сил оголосив щось на кшталт реконкісти. «Тут наша земля» — з таким гаслом Мураєв гастролює сьогодні регіонами України, а 7 листопада (нині вже забута, але символічна дата жовтневого перевороту 1917-го) планує в Києві обговорити «нову формулу країни». Беручи до уваги той факт, що навіть зовнішня реклама цієї події дратує багатьох киян і її постійно паплюжать, сам по собі захід взагалі можуть зірвати небайдужі активісти. Але не МВС, СБУ чи інші органи, які воліють наразі не бачити в діяннях Мураєва антидержавного характеру, зазіхання на територіальну цілісність, роботи в інтересах Кремля. Можна, звісно, припустити, що силовики ведуть хитру гру та пильно стежать за цими акціями й виявляють ворожу мережу. Насправді ні. Просто не заважають п’ятій колоні мобілізуватися, бо згори немає команди зупинити всі ці «наші» ініціативи. Хоча й у медицині, й у державній безпеці превентивні заходи дають кращий ефект, ніж запізніле оперативне втручання.
Читайте також: Фасад влади
Викриття ворожих мереж не потребує сьогодні якихось надзусиль. Хоч би як банально це звучало, для їхньої нейтралізації бракує лише політичної волі. РНБО лише зараз відкрило для себе телеграм-канали, що працюють в інтересах функціонера режиму Януковича Олександра Клименка. Хоча для людей, які моніторять інформаційне поле, це не є новиною останніх п’ять років.
Млявість, непослідовність, пів міри — усе це породжує сумніви в намірах влади боротися з ворогом на всіх фронтах. Можна будувати хороші дороги (і тут, годі сперечатися, прогрес неабиякий), садити дерева й відкривати спортивні майданчики іменем президента. Утім, коли цими дорогами рушать ворожі танки, телеканал «Наш», а також «Страна.UA» та «Вести» сіятимуть паніку, а депутати ОПЗЖ з трибуни Верховної Ради закликатимуть не чинити опору, стане запізно. Усі досягнення нинішнього й попередніх президентів буде помножено на нуль. Зачистити тили бажано вже сьогодні, а опісля можна готуватися й до чергових виборів, часу до яких залишилось досить небагато.