Якщо республіканці виграють вибори…

Опитування переважно свідчать, що після проміжних виборів у листопаді республіканці матимуть незначну більшість у Сенаті й збережуть позиції в Палаті представників. Тож на Америку чекають іще два роки конфліктного уряду – зміниться тільки баланс сил.

До цих виборів Барак Обама завжди міг сподіватися, що Сенат, у якому домінували демократи, заблокує пропозиції Палати представників (де переважають республіканці. – Ред.). Без цього буфера він муситиме підписувати або ветувати кожен законопроект, який надсилатиме йому новий, «республіканський» Сенат. Результатом може стати політичний параліч, що додасть президентові сивини й тривожитиме союзників США в усьому світі. Хоча, можливо, що дві сторони дійдуть спільної мови й погоджуватимуть доцільні рішення.

Песимісти журяться, що дві американські партії надто поляризовані, аби досягти консенсусу бодай у чомусь. Багато республіканців вважають Обаму загрозою, якій патріоти повинні чинити опір. Чимало демократів переконані, що безглуздо навіть пробувати домовлятися з республіканцями. А натомість хочуть, щоб Обама два останні роки свого президентства ігнорував Конгрес і за допомогою президентських указів та федерального права домагався виконання прогресивних цілей: як-от обмеження викидів парникових газів, захист нелегальних мігрантів від депортації і навіть, якщо вірити пресі, закриття в’язниці в Гуантанамо, де опиняються через підозру в тероризмі. За такого сценарію аж до президентських виборів 2016-го не варто чекати на ухвалення важливих законів. Оптимісти заперечують: за їхньою логікою, щойно здобувши контроль над обома палатами Конгресу, республіканці вже не зможуть просто критикувати, стоячи осторонь. Коли вони не покажуть, що мають конкретний, конструктивний план дій, їм загрожує поразка на виборах 2016-го. А якщо Обама хоче залишити по собі спадок, йому доведеться з ними співпрацювати. Деякі високопосадовці, котрі дали інтерв’ю для цієї статті, вважають, що кілька конструктивних і сприятливих для зростання економіки пропозицій уже мають достатню підтримку обох сторін, щоб дістати добро від Сенату.

Як кажуть республіканці, зараз перешкодою для таких ідей є Гаррі Рід, лідер демократів у Сенаті. На їхню думку, він не допускає багатьох республіканських поправок до голосування саме тому, що боїться: вони пройдуть. Прагматичні, орієнтовані на бізнес республіканці заявляють те саме про Палату представників, зазначаючи, що поміркованим проектам їхньої політсили для ухвалення потрібні голоси демократів, позаяк їх власне радикально негативне крило інстинктивно майже завжди виступає проти будь-якої пропозиції, яку може підписати Обама.

Навіть після виборів Барак Обама збереже за собою контроль над зовнішньою політикою та обороною

Сенатор-республіканець від штату Теннессі Боб Коркер узагалі зробив приголомшливу заяву. У приватній розмові з Обамою він запевнив, що главі держави легше буде вирішувати довготермінові бюджетні проблеми Америки, якщо в листопаді демократи програють. «Я сказав президентові, що для нього-таки буде краще, коли республіканці матимуть більшість», – переповідає Коркер, пояснивши, що тоді обидві сторони муситимуть діяти відповідально.

Якщо республіканці здобудуть більшість у Сенаті, Коркер сподівається на успіхи в таких давно вже патових питаннях, як вільна торгівля, корпоративна податкова реформа, зменшення бюджетного дефіциту, фінансування федеральних автошляхів і перегляд законодавчої бази стосовно бойових дій в Іраку та Сирії.

Із цим погоджуються інші помірковані республіканці. Найстійкіші в довготерміновій перспективі реформи завжди підтримували обидві сторони: від закону про громадянські права й до соціальних реформ Клінтона. Зако­­ни, протягнуті однією партією, сприймаються як менш легітимні (республіканці тут наводять приклад Obamacare, ініційованої Обамою нової програми медичного страхування, а демократи – урізання податків Джорджем Бушем). Найкоротше життя в реформ, затверджених президентськими указами (на кшталт тих, які нав’язують Обамі ліві).

У республіканців є те, що мо­же слугувати переконливими підставами для пошуку компромісу. Наступного року Конгрес повинен профінансувати уряд, для чого потрібно продовжити заплановані нині видатки, а в ідеалі – розробити офіційний бюджет. Він також повинен підняти боргову стелю (ліміт федеральних позик). Альтернатива цьому – катастрофічний національний дефолт. Прагматичні республіканці вважають, що останнього разу, коли їхня партія бавилася в небезпечні ігри з кошторисом, вона зганьбила себе не лише перед економістами, а й перед виборцями (у жовтні 2013 року республіканці з Палати представників спричинили зупинку роботи уряду вимогою, щоб кожен новий закон про видатки включав положення про відтермінування або зупинку фінансування певних розділів програми Obamacare).

Деякі авторитетні республіканці, як-от Пол Раян зі штату Вісконсин, голова Бюджетного комітету Палати представників, що балотувався у 2012 році на посаду віце-президента (разом із Міттом Ромні на главу держави), пропонують двобічну стратегію, яка поєднує урядування із зароблянням голосів виборців. «Республіканський» Конгрес може ухвалити кілька поміркованих законопроектів, які поступово просувають одну ініціативу і які Обама, не виключено, справді підпише. А водночас запропонувати кілька популярних, на які він може накласти вето. Скажімо, республіканці напевне попросили б його ухвалити будівництво давно відкладеного трубопроводу Keystone XL, яким нафта з пісків Канади надходила б на переробні підприємства Сполучених Штатів. Борці за чистоту довкілля запекло опираються цій ідеї, але, якщо Обама накладе на цей законопроект вето, республіканці скажуть, що він знищує робочі місця.

Не всі консерватори поділяють бачення оптимістів. Найзатятіші з них здебільшого вже полишили ідею працювати із президентом, якщо він не погодиться цілком закрити проект Obama­care. Деякі закликають свою партію ігнорувати власне прагматичне крило, а натомість зіграти на обуренні виборців. Президент консервативної організації He­ri­tage Action Майкл Нідем не погоджується, що блокування роботи уряду в 2013 році вдарило по республіканцях, і наголошує, що вона стала початком важливої дискусії з приводу Obamacare. У Heritage Action хочуть, щоб республіканці стали «різким контрастом» до Обами й показали, як вони переймаються простими американцями та зниженням їхніх доходів, а не дбають про «лобістів із Вашингтона й Торгової палати».

Голоси з табору «безкомпромісних» лунатимуть дедалі гучніше з наближенням наступних президентських перегонів. Можливий претендент на звання нового господаря Білого дому, техаський сенатор Тед Круз вишукуватиме приводи для нових нападок на Обаму. Дехто вважатиме, що найкращий шанс на перемогу республіканця у 2016 ро­­­ці – це доведення неефективності розділеного уряду, а також ганебне закінчення президентського терміну Обами.

Багато демократів також вважають компроміс малоймовірним. Якщо прагматики-респуб­ліканці в Сенаті думають, ніби наблизилася нова ера міжпартійної співпраці, то їм «справді варто порозмовляти з деякими своїми колегами з Палати представників, бо я не бачу жодних свідчень того, що вони змінилися», каже Кріс Ван Голлен, знаний демократ із нижньої палати. Він не погоджується, що республіканці здобудуть більшість у верхній. Але якщо це трапиться, то прогнозує: вони візь­муть на себе забагато й викличуть «величезний зворотний ефе­­кт у суспільстві». Ван Голлен критикує бюджетний план республіканця Раяна, бо той «повністю знищить» фінансування освіти, наукових досліджень та інфраструктури й одночасно зменшить горішню межу податку на прибуток фізосіб. Якщо республіканці бажають ухвалити бюджет Раяна, то «прапор їм у руки», каже Ван Голлен.

Хоч би що сталося в листопаді, Обама збереже за собою контроль над зовнішньою політикою та обороною і значний вплив у питанні контролю над запровадженням регулятивних актів державними службами. Але «республіканський» Конгрес кон­­тролюватиме державну скарбницю, а «республіканський» Сенат затверджуватиме нових федеральних призначенців, наприклад суддів та керівників центральних банків.
Якщо республіканці утримають незначну більшість у Сенаті, їхні амбіції обмежуватимуться потребою набрати супербільшість із 60 представників (щоб не допустити обструкції – коли меншість у складі як мінімум 41 сенатора блокуватиме законопроект). Проте деякі рішення щодо бюджетних законів можна приймати простою більшістю в 51 голос через парламентський механізм під назвою «погодження». Можливо, це звучить загадково (таким і є цей трюк), але, не виключено, матиме серйозні реальні наслідки після листопада.

Боротьба через погодження

Лідер республіканців у Сенаті Мітч Мак-Коннел натякнув, як можуть використовувати нову більшість. У пресу просочилася промова перед спонсорами партії, в котрій він сказав: «Ми володіємо бюджетом». Республіканці використовуватимуть поправки до законопроектів щодо державних видатків, щоб обмежити бюрократію на федеральному рівні, як пояснив сенатор. «Не можна буде витрачати коштів на те чи те. Ми контролюватимемо їх в охороні здоров’я, фінансових послугах, Управлінні охорони довкілля, в усьому», – заявив Мак-Коннел.

Але зробити обмеження дер­ж­видатків у таких сферах відчутним буде проблематично. Для внесення відповідних доповнень до пересічних законопроектів стосовно державних видатків потрібно 60 голосів, а це означає, що без підтримки демократів республіканцям не обійтися. Фішка ось у чому: до законопроекту треба внести стільки популярних серед виборців допов­нень про державні видатки, щоб переконати й когось із демократів підтримати його, пояснює Джадд Ґреґ, колишній сенатор від Республіканської партії.

Ліві ідеологи хочуть довести республіканців до такого шаленства, щоб ті розлякали всіх своїх виборців у 2016 році

Утім, погодження має відбуватися чітко за правилами (якщо казати спрощено, то дві партії повинні дійти згоди: основний ефект нового закону стосуватиметься федерального бюджету; окрім того, він не повинен спричинити зростання довгострокового дефіциту). «Погодження – дуже складний інструмент», – каже Ґреґ. Певно, ним можна скористатися для контролю над екологічним законодавством. Та це аж ніяк не найкращий спосіб проводити податкову реформу, позаяк зменшення оподаткуван­­ня зазвичай означає збільшення дефіциту.

Сама програма Obamacare була частково ухвалена способом погодження, а в 2012 році коман­да кандидата-республіканця Ромні проаналізувала, яку її частину можна скасувати таким самим чином. Про це згадує Лані Чен, науковець зі Стенфордсь­кого університету й головний політичний радник Ромні. «Відповідь: чималу. Але погодження – довгий процес і, ймовірно, закінчиться президентським вето», –
каже Чен.

Нещодавно демократи-сена­тори підкоригували правила, щоб полегшити затвердження президентських призначень посадовців лише 51 голосом, і республіканцям доведеться вирішувати, чи зберігати цю зміну, яку вони весь час засуджували. Так чи так, якщо в листопаді переможуть республіканці, Обамі доведеться пропонувати кандидатури суддів, послів та вищих чиновників, прийнятних для обох партій, якщо він хоче, щоб їх було затверджено.

У більшості інших галузей метою республіканців буде виробити такий курс, який сподобався б поміркованим демократам, а відтак допоміг би набрати 60 голосів. Це може стосуватися заходів щодо нарощення виробництва енергії, сприяння торгівлі та поправок до податкової системи.

Читайте також: Сенатор: США допоможуть Україні зброєю не пізніше, ніж за три тижні

Стосовно енергетики Конгрес міг би вимагати від федеральних регулятивних органів видавати ліцензії на експорт природного газу і спростити отримання дозволів на бурові роботи для видобутку нафти на федеральних територіях або в морі. Що ж до торгівлі, то Конгрес міг би надати президенту повноваження у «спрощеному режимі» укладати комерційні угоди з іншими державами, щоб конгресмени не анулювали потім уже погоджені домовленості. Коркер вважає це реальним; Ван Голлен підозрює, що в Конгресі дехто може вимагати ознайомлення з деталями запропонованих торговельних угод перед тим, як надавати ці повноваження.

Стосовно податків лідери республіканців вважають, що двопартійна домовленість допомогла б вирішити проблему приховування прибутків амери­кансь­­ких фірм за кордоном. На дум­­ку Коркера, останні повідом­лення у ЗМІ про компанії, які покидають США через податкову систему, означають одне: обидві сторони розуміють шко­­ду, якої завдає наполегливе бажання Дядька Сема оподатковувати навіть ті прибутки американських фірм, що отримані за кордоном. Деякі праві могли б погодитися на податкові канікули для репатрійованого капіталу. Демократи в Конгресі відповідають, що попередня фіскальна амністія 2004 року мала якраз протилежний ефект: виведення доходів за кордон почастішало.

Згода чи ні?

Ширша податкова реформа мож­­лива, але республіканці з Пала­­ти представників завжди були проти того, щоб розглядати корпоративні податки окремо від інших питань, каже Ван Голлен. Близькі до Білого дому демократи дещо оптимістичніші. У недавно опублікованій статті колишній радник Обами з економіки Джин Сперлінґ наголосив, що лідери двох партій не надто розходяться в питанні корпоративної податкової реформи, а значить сторони могли б погодитися знизити базові ставки й одночасно запровадити мінімальний податок на прибутки, отримані за кордоном. На жаль, перспективи досягнення домовленості на найвищому рівні щодо оподаткування й державних витрат не надто оптимістичні. Демократи вважають, що сенатори-респуб­­ліканці недооцінюють ту відразу, яку їхні колеги з Палати представників почувають до най­менших натяків на підвищення податків.

Багато республіканців вимагатимуть показового голосування для скасування Obamacare. Вочевидь, Обама цього не допустить. Натомість можуть пройти дрібніші поправки до закону про охорону здоров’я. Деякі демократи підтримують заклики своїх опонентів скасувати акциз на продаж медичного обладнання виробником чи імпортером; інші можуть погодитися послабити критерії визначення, яка компанія вважається достатньо великою, аби в обов’язковому порядку забезпечувати своїх працівників медичною страховкою.

Оптимісти сподіваються, що майже збанкрутілий державний Фонд будівництва автомобільних шляхів, який залежить від федеральних податків на пальне, змусить Конгрес і Білий дім якось дійти згоди, коли у 2015 році закінчиться дія наступного тимчасового кошторису. Але затятіші консерватори хочуть, щоб натомість штати вирішували, як оподатковувати пальне і платити за дороги, а це зовсім усуне федеральний уряд від прийняття рішень.

Деякі республіканці вважають можливими зміни в імміграційній політиці, але за умови, що питання про долю нелегальних мігрантів, кількість яких у США нині оцінюють в 11 млн, буде відкладено в довгу шухляду. Сенатор від Техасу Джон Корнін застерігає демократів, щоб вони не починали вимагати імміграційної амністії. В інтерв’ю газеті зі свого штату він поскаржився, що демократи в питанні імміграції «хочуть з’їсти десерт раніше, ніж суп». А республіканцям кортить, щоб демократи проковтнули ос­новну страву: посилення контролю на кордонах; нові системи відстежування іммігрантів, у яких добіг кінця термін дії візи, та нелегальних шукачів роботи; вигідні працедавцям схеми отримання віз. І тільки після цього республіканці можуть подумати про легалізацію.

Фактично після листопадових виборів на Америку чекають широкі дебати стосовно імміграції, тому що Обама має оголосити президентським указом про захист від депортації ширших верств мігрантів. Такий крок випливає з ухваленого у 2012 році указу про припинення депортації багатьох молодих людей, яких привезли до США в дитячому віці (їх називають «мрійниками»). Борці за права іспаномовних нелегалів хочуть гарантій іще для багатьох мільйонів осіб. Обама може піти на компроміс: скажі­мо, прий­няв­­ши рішення, яке захищатиме батьків «мрійників».

Читайте також: Жалі простого американця

Чен, колишній радник Ромні, сподівається, що республіканці Конгресу запропонують «розумну» альтернативу цьому президентському указові й подадуть її на розгляд Обамі, змусивши його таким чином зробити вибір між поміркованою імміграційною реформою зараз та прогресивними змінами колись у майбутньому. Проте Чен боїться, що після оголошення главою держави імміграційної амністії деякі праві просто «оскаженіють» і перетворять серйозні дебати на істерику.

Багато конгресменів хотіли б домогтися нового дозволу на застосування сили проти «Ісламської держави». Нинішній було надано ще у 2001 році, безпосередньо після терактів 11 вересня. Він наділяє президента широкими повноваженнями в цьому питанні. Раніше Обама казав, що дозвіл потрібно замінити, а нині посилається на нього, говорячи про своє право приймати рішен­­ня щодо бомбардування Іраку та Сирії. «Республіканський» Конгрес також вимагатиме, щоб Америка не припиняла домагатися скасування ядерної програми Іра­­­­ну, як прогнозує Коркер. Проте Обама, певно, накладе вето на будь-який законопроект, котрий посилюватиме санкції всупереч його бажанню.

Битві між прагматичним крилом і фанатиками в обох партіях іще далеко до кінця. Якщо республіканці здобудуть контроль над обома палатами Конгресу, «їм доведеться показати своє вміння керувати, інакше у 2016-му вони зазнають нищівної поразки», – вважає Ґреґ. Інші республіканці взагалі не хотіли б бачити будь-яких успіхів Обами в останні два роки його президентства. З одного боку, вони щиро йому не довіряють. Із другого – хочуть дати всім зрозуміти, що демократи некомпетентні, а завеликий уряд вічно зазнає фіаско. Своєю чергою, ліві ідеологи прагнуть довести республіканців до такого шаленства, щоб ті розлякали всіх своїх виборців у 2016 році. Ось чому дехто сподівається на максимально можливу амністію для іммігрантів (саме щоб спровокувати правих) і на здобуття істотніших важелів виконавчої влади.
Зараз у Вашингтоні затишшя: багато політиків пороз’їжджа­ли­­ся в округи проводити виборчу кампанію. Коли вони поверну­ться, багато хто матиме із собою колючий дріт і лопати. Наближається час рити окопи.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com