1 липня 2010 року підконтрольна регіоналам більшість у Верховній Раді ухвалила, а президент підписав Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Ним було скасовано норми Закону «Про основи національної безпеки України». Зокрема, з переліку пріоритетів національних інтересів вилучено положення про інтеграцію держави до євроатлантичного простору безпеки та будь-які згадки про відповідний договір. Натомість законодавець констатував «позаблоковість».
Зараз уже не час для дискусії про втрати, яких зазнала Україна, відмовившись від євроатлантичної інтеграції, та про мінуси для Європи, яка, своєю чергою, зробила все, аби заблокувати приєднання Києва до Плану дій щодо членства у НАТО. Актуальним є інше питання: наскільки здатна наша країна «потягнути» позаблоковий статус.
Нейтральний чи позаблоковий статус – дуже дороге задоволення. За нього треба платити коштами державного бюджету. Як показав рік Януковича при владі, на оборону витрачатися ніхто не збирається. Навіть на мінімальному рівні, не кажучи про більше.
І українські експерти, й Міністерство оборони називають приблизно однакову мінімальну цифру видатків, необхідних на це щороку, – не менше 20 млрд грн. За доволі скромними підрахунками Міноборони, на цей рік військо потребує 27 млрд. Реально ж із держбюджету за Януковича на потреби оборони виділено вдвічі менше – 13,6 млрд грн, тобто трохи більше $1,5 млрд.
Фактично, цієї суми вистачає лише на прожиття – платню особовому складу, обмундирування, харчі. Про те, що називають обороною, в такому випадку не йдеться. Для порівняння: в Росії, звідки на різних рівнях постійно лунають територіальні претензії до України – щодо Криму, Севастополя, – на оборону 2010 року виділено 2,84% ВВП (1,274 трлн руб., тобто понад $43,5 млрд), 2011-го планують витратити 3,02% (1,517 трлн руб., або ж близько $52 млрд).
Але знаковим є приклад не лише Російської Федерації. Куди краща ситуація з фінансуванням армії і в нейтральних державах, за статусом близьких до «позаблокової» України. Скажімо, військовий бюджет Фінляндії торік становив 1,55% ВВП, тобто $3,46 млрд. До того ж бюджетні видатки на оборону там зростають. На 2010–2013 роки їх заплановано в обсязі $14,3 млрд. Ще одна нейтральна держава – Швеція – одна з найбільш мілітаризованих у своєму регіоні. 2009 року оборонний бюджет королівства дорівнював $5,5 млрд. Шведів менше, ніж українців, уп’ятеро. Три роки тому офіційний Стокгольм збирався істотно урізати витрати на оборону. Та після російської агресії в Грузії – свої плани кардинально змінив. Оборонний бюджет Швейцарії (з населенням 7,5 млн осіб) перевищує $5 млрд. Військові експерти характеризують її як найбільш мілітаризовану країну світу, здатну за дві доби розгорнути добре організовану армію чисельністю 1,7 млн бійців.
Бідність вітчизняного оборонного бюджету цілком загальмувала процес переходу до контрактної армії. У виборчій програмі Януковича було обіцяно такі зміни вже на 2011 рік. Але сьогодні в Міністерстві оборони однозначно заявляють про неможливість переведення військ на контрактну основу за браком коштів. Тож, як і досі, Україна щороку призиватиме 25 тис. «строковиків». Судячи з повідомлень останнього місяця, єдине бойове завдання, яке сьогодні вирішують у Міністерстві оборони, – це нагодувати солдатів. І головне в цій ситуації – якій компанії (правильній) це доручити.
Зрозуміло: питання бюджетної спроможності до фінансування оборони – лише один із тестів на «позаблоковість», що їх Київ провалює. Останній рік продемонстрував, що нейтралітет для України – не так статус, як законодавча підстава дистанціювання від НАТО й повернення в орбіту проросійської політики. І проблема не лише в ганебній пролонгації перебування Чорноморського флоту в Севастополі на 25 років. Досі актуальним залишається навіть такий «нафталіновий» ризик, як ініціювання Партією регіонів входження України до Організації Договору про колективну безпеку під патронатом Росії. Заяви про необхідність «тіснішої співпраці» з цією спільнотою вже лунають. А там недалеко й до надсилання солдат у вказані Росією гарячі точки.