Варто замислитися над тим, що туризм — це не якась там стосота сторінка в списку економічних, політичних і бізнесових інтересів конкретної території та громад на ній. Дуже часто саме його розвиток заново актуалізував певну місцину як у своїй країні, так і за кордоном. Хочете, щоб про вас знали у світі, — заохотьте іноземців до себе приїхати. Бо жоден інтернет ніколи не відтворює реалії вповні. Здається, Вармінсько-Мазурське воєводство в Польщі може бути одним із вдалих прикладів того, як локальний природний та історичний капітал змусили працювати на благо місцевих громад і держави загалом.
Щогли та велосипеди
Пляжний туризм, звичайно, непогана річ, але не завжди й не всюди можлива. Особливо коли йдеться про північ Європи. Та й не все зводиться до морських пляжів і лежання на них під парасолями. Велосипедний туризм, каякінг, яхт-спорт, верхова їзда, прогулянки в лісі — ті речі, що цілком уписуються в природні параметри цієї частини Європи, зокрема Вармінсько-Мазурського воєводства в Польщі (тобто її північно-східної частини — історичних теренів Пруссії).
Улітку, коли температура за вікном нерідко сягає 30 °С і вище, хочеться вибратися з розпеченого міста й гайнути кудись у затінок під дерева, до води поближче. Ось і вибираються поляки до Мазурських озер, яких не одне чи два, а кілька тисяч. Не тільки щоб скупатись, а й щоб покерувати вітрильниками та човнами. Яхт-спорт і сплави на каяках для наших сусідів не розкіш, а радше данина усталеній традиції відпочинку. Кажуть, під час літнього сезону в містечках Мронгово, Міколайки та Гіжицько, найвідоміших центрах озерного відпочинку у Вармії та на Мазурах, можна зустріти представників польського політичного й культурного бомонду. Та мова не лише про поляків, а й про решту європейців, яких приваблює своєрідна дикість цієї місцевості.
Читайте також: Бузький Гард. Острів степових скарбів
Вони теж хочуть побачити природу, не обтяжену впливом важкої індустрії. Різноманітне птаство, що водиться на місцевих річках, озерах і болотах (від різних видів чайок до бакланів і рибалочок), лосі, олені, зубри, бобри, яких тут достатньо, — все це показує багатство довколишнього пейзажу. Регіон, про який мова, називають зеленими легенями Польщі. Саме тут розкинулася польська частина Біловезької пущі, де створено національний парк. Мова про останній на Європейській низовині природний ліс у зоні листяних та мішаних лісів. Нині це об’єкт Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Вармія та Мазури цікаві тим, що тут є система найрізноманітніших природних водойм: прудкі лісові річки, велетенські озерні системи, болота й Балтійське море. Усе це саме собою вже своєрідна природна атракція. Наприклад, долина річки Бебжі, притоки Нарви, — це останні в Центральній і Західній Європі торфовиська, яких не торкнулася людська рука. Тут збереглася природна екосистема з різноманіттям рослин, птахів і тварин. Весняні розливи приваблюють сюди сотні орнітологів із усієї Європи, бо саме тоді тут можна спостерігати за 280 видами пернатих, для 180 з яких Бебжа є місцем гніздування. Тут можна натрапити на орланів, болотних лунів, вальдшнепів, сірих чапель та чорних лелек.
Своєрідне серце краю — Великі Мазурські озера, яких налічується кілька тисяч. У Піській пущі, першому за розмірами в Польщі й другому в Європі лісовому комплексі, міститься основна частина озера Снярдва, найбільшої природної прісної водойми країни. З озером Рось воно сполучене найдовшим на Мазурах Єглінським каналом. Поруч Ніда, одне з найдовших озер у цьому краї, із 13 островами, а також заповідниками та селами. Великі Мазурські озера — це 167 км судноплавного шляху з півночі на південь. На берегах озер Негоцин та Кісайно лежить містечко Гіжицько, яке називають вітрильною столицею Польщі. Тут не лише ходять під вітрилом, займаються віндсерфінгом, каякінгом, сплавляються на байдарках, пірнають або ловлять рибу, а й навчають кожного охочого згаданих водних видів спорту. Для цього тут є вся необхідна інфраструктура: як прямого призначення, так і супутня. Каяк чи яхту не треба тягнути з іншого кінця країни на своїх плечах, так само як і тренера. Та й поселитися тут є де, враховуючи різний діапазон уподобань та глибину кишені. Цікавою пам’яткою Гіжицька є поворотний міст на Лучанському каналі, побудований іще за панування прусських королів, у середині ХІХ століття. Це своєрідний досконалий витвір інженерної справи: конструкцію з металу й дерева розвертає потужний механізм, який у рух приводить лише одна людина. Аби відкрити канал для проходу яхт, потрібно близько 30 с. Коли казати про міст, то він єдиний такий у Польщі й один із двох, що нині діють у Європі.
Урятована готика. Замок хрестоносців Рин, зведений у XIV столітті, — один із прикладів ревіталізації старих будівель у Польщі
Іще один цікавий пункт поряд із мазурським озерним краєм — це містечко Мронгово та його околиці. Мова не лише про Мазурський пейзажний парк, велетенську Екомарину — гавань для всіх типів плавзасобів, від каное до струнких яхт, а й про один із найпопулярніших маршрутів для сплаву на байдарках та каяках, що пролягає лісовою річкою Крутинь. Прудкі, холодні, не надто глибокі й широкі річки є своєрідною атракцією лісової зони Європи. Крутинь стала туристичним маршрутом близько 100 років тому, коли на її берегах спорудили кілька човнярських станцій. Нині вони облаштовані через кожні 10 км русла. Тут можна не лише залишити човна, а й заночувати та поїсти. Ще одна цікавинка цього водного шляху — катання на великих дерев’яних човнах-плоскодонках, розвага, популярна ще за часів Прусського королівства, яка прижилася не лише серед місцевих німців, а й серед поляків. Усе це можна було б порівняти з Венецією, її гондолами та гондольєрами, які, правлячи човном, відштовхуються від дна каналів довжелезними міцними жердинами. Тут майже те саме, із єдиним винятком: під днищем справжня річка, звивиста й прудка, довкола ліс, подекуди будівлі, що вікнами й верандами виходять на самісіньку воду. Влітку тут мов на залюдненій вулиці, все це веслує, сміється, спілкується поміж собою, пливе уперед, махає привітно тим, хто залишається на берегах. Крутинь — це майже 100 км торованого шляху, який можна пройти байдаркою або човном. Зазвичай подолання всієї відстані розбивають на 7–10 днів, улаштовуючи собі своєрідні канікули. Цей час можна провести як активно — на байдарці чи каное, так і спокійніше, але не менш радісно — в дерев’яній, фарбованій у коричневий або брунатний колір плоскодонці. Якщо сплав нічний, то з ліхтарями й смолоскипами, багаттям і смаженням ковбасок.
Читайте також: Грузія: коктейль, що причаровує
Не секрет, що всі східні регіони Польщі, від півночі й до півдня, є економічно біднішими, ніж західні. Нині на допомогу локальному підприємництву й громадам прийшов туристично-інфраструктурний проект Green Velo — найдовша велотраса Польщі. Це 2070 км, які проходять через цікаві в історично-культурному та природному сенсі місця. Шлях перетинає всі п’ять східних воєводств, від Вармінсько-Мазурського до Підкарпатського та Свентокшиського, і є їхнім спільним проектом, для виконання якого було залучено гроші Фонду регіонального розвитку ЄС. На них було побудовано нові відрізки велосипедних трас, виключених з автомобільного чи пішохідного руху, переобладнано понад 130 перехресть доріг з інтенсивним та дуже інтенсивним рухом, установлено нові світлофори, удосконалено або споруджено понад 80 мостів. Логістика — справа ключова для туризму. Хоч би якими цікавими були певні місцини, але якщо до них важко дістатися, то про їх масові відвідини можна забути. Тому наявність в Ольштині аеропорту з міжнародними рейсами, зокрема з України, активізує цей регіон.
Наступні після логістики за важливістю речі — це комфорт і доступність цін на користування туристичним маршрутом та його інфраструктурою. На Green Velo створено 220 станцій обслуговування велосипедистів. Ці точки розсіяні пропорційно вздовж усієї лінії, в середньому на відстані від 5 до 50 км одна від іншої. Здавна відомо, що дорога (чи торговельний, чи туристичний маршрут) дає мешканцям прилеглих місць змогу заробити. Східний велосипедний шлях, про який мова, є грандіозною нагодою для сектору обслуговування, бо мандрівники потребують місць для винаймання та ремонту свого двоколісного транспорту, для харчування й ночівлі за адекватні гроші — дешевше, ніж, наприклад, у Закопаному чи Кракові.
2070 км. Такою є протяжність найдовшої польської велосипедної траси Green Velo, що сполучила балтійське узбережжя й Мазурські озера з Карпатськими горами
Нове життя замкових мурів
Інфраструктурні й туристичні проекти в Польщі — справа рук здебільшого самоуправління, яке розпоряджається коштами на місцях: як від офіційної Варшави, так і від Брюсселя. Зрозуміло, ці проекти націлені не лише на ефективне й доцільне використання природних багатств польських регіонів, а й на збереження історично-культурної спадщини. Вармінсько-Мазурському воєводству в такому сенсі є чим похвалитися. Історія Європи творилася не тільки в Парижі, Лондоні чи Римі, а й тут, над Балтійським морем. В історичного краю, відомого як Пруссія, що протягнувся між річками Віслою і Преголею, не було простої історії майже ніколи.
Пруссію можна відшукати на мапах Меркатора, але її вже давно немає на сучасних. Земля ця після 1947 року поділена між Польщею та Росією. Заселена балтійськими племенами пруссів до ХІІІ століття, від 1224-го вона належала Тевтонському орденові, уславленому Генриком Сенкевичем у романі «Хрестоносці». Мазури прямо підпорядковувалися орденській столиці Мальборку чи Кенігсбергу, а от Вармією керував князь-єпископ. Тевтонські лицарі після століть свого панування лишили низку об’єктів готичної сакральної та оборонної архітектури, зокрема замків. Уся орденська держава була вкрита мережею укріплень замкового типу, що стояли одне від одного на відстані близько 30 км, тобто дистанції, котру вершник міг подолати за день. Тевтонці, які підкорили місцеві прусські племена та їхні землі, керували залізною рукою, і їх, як завойовників-зайд, місцевий люд не надто любив. Тому вони воліли пересуватися з одного укріплення до іншого за світла й ніколи вночі.
Читайте також: Країна дерева бажань
Одним із цікавих об’єктів цієї доби неподалік Великих Мазурських озер є зведений у XIV столітті замок Рин. Назва його пов’язана з теренами над Рейном, звідкіля походили три лицарі-тевтонці, які заклали укріплення. Першою згадкою про існування такого замку є допис у хроніці Віґанда з Марбурга, датований 1377 роком, тобто часом правління великого магістра Вінріха фон Кніпроде. Будову почали, але згодом закинули. Передбачали, що там буде монастир, а також стратегічно важливе укріплення, бо ж тоді точилися постійні війни з литовцями. Добудував замок близько 1393 року великий магістр Конрад фон Валленроде, створивши таким чином місце, де комтуром став його брат Фредерік. У 1393–1422 роках це був центр орденської комтурії, тобто великого району, що підпорядковувався командорові тевтонців безпосередньо. Має тутешня цитадель у своїй історії епізод, пов’язаний із великим князем Литовським Вітовтом та його дружиною Анною, яка, вочевидь, відповідно до Лікської угоди (за нею орден допомагав Вітовту в боротьбі з Ягайлом та Скиргайлом), була разом із деякими іншими особами певний час заручницею тевтонців.
На відміну від легенди, яка стверджує, ніби тевтонці замурували її живцем у стіні замку Рин, історичні факти свідчать, що княгиня до кінця свого життя мала з ними дуже приязні стосунки. Після розгрому тевтонців 1410 року в Грюнвальдській битві, а відтак Тридцятирічної війни між орденом та Польським королівством Рин лишився в німецьких руках. До 1525 року це було місце перебування старост прусського князя. Під час драматичних подій польсько-шведської війни середини XVII століття твердиню захопили і спалили татари, що воювали на польському боці. На початку ХІХ вона перебувала у приватному володінні, а за часів Прусського королівства тут містилася тюрма. Так само в’язницею замок був і за нацистів, коли на його території був табір для бельгійців, чехів, французів та норвежців. Після 1945 року (до 2000-го) тут діяли культурний центр і бібліотека. Зрозуміло, що за часів ПНР ніхто аж надто не переймався питанням консервації тих замків, поруйнованих у ході історії, або реставрацією та консервацією вцілілих. Облаштування в готичній цитаделі тюрми не найгірший варіант її використання. Наприклад, велетенській прусській фортеці Боєн, зведеній між 1844 та 1855 роками в Гіжицьку, неподалік Рина, пощастило в цьому сенсі менше. На її внутрішньому дворі була птахофабрика.
Край тисячі озер. Великі Мазурські озера — один із найбільших водних комплексів регіону, символ Вармії та Мазур
Насправді підтримання й консервація давніх, скажімо, готичних, споруд у належному стані є справою складною і витратною. Польська держава після 1989 року привела в належний стан найбільші свої пам’ятки, як-от Мальборкський замок. Зрозуміло, що відбудувати кожен замок і палац на своїх теренах із бюджетних грошей не може навіть найбагатша з країн світу. Після 2000 року Рин вдалося ревіталізувати. Тепер це один із низки історичних готелів, частина справи польського бізнесмена Анджея Довґялло. Окрім цього об’єкта він відбудував замок єпископів у місті Лідзбарк-Вармінський, пам’ятку, тісно пов’язану з видатним поетом та церковно-суспільним діячем XVIII століття примасом Іґнаци Красіцьким. Створення марки готелів, що містяться в історичних будівлях, у Польщі не було хаотичним і юридично невпорядкованим. Тут запровадили певну систему купівлі такої нерухомості, коли платять 50% ціни, встановленої в результаті переговорів зі структурами самоврядування. Кожна гміна, яка від імені держави володіє таким майном, хоче заробити. Гміни переважно бідні, тож шукають покупця, який заплатить найбільше. Є приклад замку в місті Елк на Мазурах, який місцева влада ніяк не може продати. Середньовічна твердиня може коштувати, приміром, мільйон доларів, але, щоб довести її до пуття (перетворити на чотиризірковий готель тощо), треба вкласти ще з десяток мільйонів. Власне, така справа цікава не тільки гмінам, які отримують оновлений об’єкт історичної та туристичної інфраструктури, а й тим, хто готовий інвестувати. Один зі способів порятунку давніх замків та палаців — знайти їм ефективних власників.
Читайте також: Біля вулкана, але серед своїх
Передача замку в майже довічну оренду приватникам у Польщі не означає, однак, що новий господар може знести старі мури, навіть якщо від них залишилося небагато що, й історичні фундаменти, щоб поставити на їхньому місці ультрамодерну новобудову. Скажімо, відбудова замку Рин або єпископської цитаделі в Лідзбарку-Вармінському тривала довго тому, що було залучено експерта-історика, фахівця з архітектурних пам’яток Середньовіччя. Він керував фактичним відтворенням об’єктів, максимально наближеним до того вигляду, який вони могли мати в давнину, і прокладанням сучасних комунікацій так, щоб це не шкодило древнім мурам.
Справа порятунку історичної архітектури мазурських та вармінських містечок, їхніх готичних кафедральних соборів і замків, вуличок, на яких то тут, то там можна побачити фахверкові будиночки, характерні для німецького зодчества, лежить не лише в площині певної приватної бізнесової ініціативи, як-от згадана вище, а й у міжнародних проектах, до яких долучаються містечка. Неспішність плину життя в них, пропагування культурної унікальності кожного такого поселення, створення умов для поліпшення якості життя й чистоти довкілля — це принципи, які сповідують учасники пан’європейської спілки невеличких європейських міст Cittaslow («Повільне місто»). Це своєрідна відповідь загальносвітовій глобалізації та пришвидшенню життєвого ритму, який не завжди є здоровим і привабливим. А от дещо протилежне йому вже становить туристичну атракцію сучасної доби.