Яка вартість французької ядерної парасольки?

У своєму виступі на початку березня 2025 року президент Франції Емманюель Макрон наголосив, що Росія стала загрозою для безпеки Франції та всього континенту. І що країна-агресор відповідає за те, що розв’язана нею війна в Україні вже набула характеру світової, де помітна участь країн з інших континентів (Іран, Північна Корея).

А проголошене президентом Трампом потенційне зменшення американської присутності в Європі й НАТО становитиме серйозну загрозу одразу з кількох причин. По-перше, це вже підриває довіру до самих Штатів як союзника в рамках Альянсу. По-друге, це додає російському агресору впевненості й спонукає до провокацій надалі. А по-третє, це перекладає питання забезпечення безпеки Старого континенту на самих європейців.

За таких умов, пропозиція Макрона щодо того, щоб Франція взяла на себе роль гаранта ядерної безпеки в Європі, без сумніву, заслуговує на увагу європейців. На сторінках польського ресурсу Defence 24 слушно зазначалося, що це «суттєво зменшує кількість доменів, якими адміністрація Трампа може шантажувати своїх союзників». З таким твердженням важко не погодитися. Отже, здається, французький план впровадження поступової незалежності європейських країн від США починає ставати реалістичним.

Історично після закінчення Другої світової війни військову безпеку Західної Європи мав гарантувати Північноатлантичний альянс. Щоправда, за винятком ядерної зброї, де головна роль відводилася США, певні повноваження мала також Велика Британія. А ось Франція, як велика держава, відійшла від цього припущення й не повірила в американські гарантії. Вона навіть вийшла з військових структур НАТО й самостійно створила власний потенціал ядерного стримування.

З позицій сьогодення, відверто зрадницької зміни позиції Вашингтона стосовно власних союзників і його загравання з Москвою можна стверджувати, що президент Франції генерал Шарль де Голль (ініціював наукові дослідження в ядерній сфері в 1940-х роках), прем’єр-міністр П’єр-Мендес Франс (запустив французьку ядерну програму) та генерал П’єр-Марі Галлуа (автор концепції автономності французької ядерної програми) мали рацію і були на диво далекоглядними.

Завдяки цьому Франція стала четвертою країною у світі, яка самостійно створила ядерну зброю. Ба більше, французи зробили це незалежно від американців, на відміну від британців, які досі змушені купувати балістичні ракети в США.

І ось тепер, коли світ переживає складні часи й потребує нових підходів у забезпеченні безпеки, президент Франції Емманюель Макрон запропонував поширити французьку систему ядерного стримування також і на решту країн Старого континенту.

Звісно, це аж ніяк не компенсує потужний ядерний потенціал, яким володіють США, але в нових умовах, що складаються, для Європи іншого виходу, мабуть, уже не буде. Тож має сенс оцінити ракетно-ядерний потенціал П’ятої республіки й можливості французької ядерної парасольки.

Французький ядерний потенціал

Чинна у Франції ядерна доктрина, ухвалена ще в 1960-х роках за ініціативою генерала де Голля, заснована на принципі стратегічного стримування й виходить з припущення, що будь-яка агресія проти цієї країни буде надто дорогою для супротивника через загрозу ядерної відплати. Водночас П’ята республіка сама не відмовляється від права першою застосовувати ядерну зброю, зокрема, проти держав, які «завдають шкоди життєво важливим інтересам Франції».

Ядерна доктрина країни передбачає поєднання таких трьох ключових пунктів, які сформулював президент Франсуа Міттеран 1994 року.

По-перше, ядерне стримування має захищати лише життєво важливі інтереси країни.

По-друге, Париж залишає за собою право «останнього попереджувального удару» в разі, якщо противник «наближається до порога» цих життєво важливих інтересів. Де саме цей поріг і якими є життєві інтереси країни, визначає головнокомандувач Збройними силами Франції, тобто чинний президент.

По-третє, французькі сили ядерного стримування мають бути здатні завдати супротивнику шкоди, більшої за ту, через яку почався конфлікт.

Особливість французької доктрини — її стратегічна незалежність, зокрема, в межах НАТО, оскільки Париж ухвалює рішення про використання свого ядерного арсеналу цілком автономно.

Французька доктрина також припускає можливість одноразового ядерного удару в порядку самозахисту як «останнього попередження» й демонстрації власної рішучості в критичний момент. У разі його неефективності наступним кроком може бути вже повномасштабна ядерна атака на ключові військові цілі на території супротивника.

Після 1996 року, коли Франція в межах скорочення стратегічних озброєнь позбавилася балістичних ракет-носіїв наземного базування S3 на Плато Альбіон (Plateau d’Albion), французька ядерна тріада втратила свій наземний компонент. На озброєнні залишилися лише носії ядерних і термоядерних зарядів морського й повітряного базування.

За останніми даними, Франція сьогодні володіє 280 боєготовими термоядерними боєголовками (плюс 10 у резерві) і за своїм ядерним потенціалом є другою державою НАТО й четвертою у світі. Це значно менше, ніж у Росії (4380) або США (3708), утім, більше, ніж у Великої Британії (225). Водночас лише в сумі французькі й британські боєголовки здатні перевищити нинішній ядерний потенціал Китаю (500).

Основа сучасного французького потенціалу стратегічного стримання — чотири атомні ракетні підводні човни другого покоління типу Le Triomphant, побудовані в 1989–2009 роках: Le Triomphant, Le Téméraire, Le Vigilant i Le Terrible. Ці кораблі мають такі ТТХ: довжина — 138 метрів, ширина — 12,5 метра, занурення — 10,6 метра. Водотоннажність: надводна — 12 640 тонн, підводна — 14 335 тонн, швидкість — 25 вузлів, глибина занурення — до 500 метрів, Екіпаж — 111 осіб.

Енергетична установка складається з головної (ГЕУ) і допоміжної (ДЕУ) установок. Основний елемент ГЕУ — ядерний реактор водо-водяного типу К-15 потужністю 150 МВт. На відміну від американських аналогів, у реакторі використовується низькозбагачений уран зі ступенем збагачення 7–20 %.

Головне озброєння підводного човна цього типу становлять 16 балістичних ракет (БР) стратегічного призначення з підводним стартом М51 з дальністю дії до 10 000 кілометрів, які можуть нести до 10 (фактично ж 4–6 з огляду на обмежену кількість наявних боєзарядів) ядерних боєголовок потужністю по 100 Кт кожна з індивідуальним наведенням на ціль. Сумарний залп чотирьох французьких ракетоносців становить 64 БР М51.

Усі французькі підводні ракетоносці базуються на острові Іль-Лонг у Бретані. Водночас один з них зазвичай перебуває на бойовому чергуванні в океані, один — у ремонті, один відновлює бойову готовність після ремонту й один готується до ремонту після бойового чергування.

Для порівняння: на озброєнні ВМС США 14 «бумерів» (ракетоносії типу Ohio), що мають на озброєнні по 20 МБР Trident II D-5.

У листопаді 2023 року Франція випробувала нову версію балістичної ракети M51-3 підводного базування. Вона вирізняється збільшеною дальністю польоту й підвищеними можливостями долати системи ПРО потенційного супротивника. Очікують, що нова БР (або її нова версія) буде розгорнута на майбутніх підводних човнах третього покоління SNLE 3G (Sous-Marin Nucléaire Lanceur d‘Engins de Troisieme Génération), які мають замінити в складі ВМС Франції (Marine Nationale) підводні човни типу Le Triomphant.

Дослідницькі роботи за проєктом SNLE 3G мають завершити до кінця 2025-го, після чого компанія Naval Group планує розпочати будівництво головного підводного човна нового покоління. 20 березня 2024 року відбулась урочиста церемонія першої порізки сталі для нього, а терміном передачі корабля до складу ВМС визначили 2035 рік. Решту субмарин передаватимуть замовнику з інтервалом у п’ять років. Планується, що атомоходи SNLE 3G будуть на озброєнні Marine Nationale до 2090 року.

Загальні ТТХ проєкту SNLE 3G відомі на сьогодні: довжина — 150 метрів, підводна водотоннажність — 15 000 тонн, озброєння — 16 модернізованих МБР M51-3 або М51-4, 4 торпедних апарати калібру 533 міліметри для стрільби торпедами й протикорабельними крилатими ракетами.

Американці, на відміну від французів, усе ще зберігають наземний компонент ядерної тріади, а саме 400 МБР Minuteman III з моноблоковими боєголовками. Усі вони розмішені в пускових установках шахтного типу в континентальній частині території США.

Насамкінець американці мають помітну перевагу над французами й у стратегічній авіації: 153 стратегічні бомбардувальники з 322 ядерними бомбами B61 і B83 та кількасот багатоцільових літаків з 230 бомбами B61 (плюс крилаті ракети AGM-86, також здатні нести ядерні боєголовки).

Французький авіаційний компонент стратегічних сил видається набагато скромнішим і становить 54 тактичні ракети ASMP-A (Air-Sol Moyenne Portée-Amélioré) з ядерною бойовою частиною TN 81 регульованої потужності від 100 до 300 Кт і дальністю польоту до 600 кілометрів. Їх планують використовувати на наступних етапах ескалації конфлікту й для завдання тактичних ядерних ударів.

Як носії ракет ASMP-A адаптовані багатоцільові винищувачі Rafale (40 машин у версії BF3, що належать ВПС і 10 літаків Rafale у морській версії MF3, які базуються на атомному авіаносці Charles de Gaulle). Щоправда, у мирний час ядерної зброї на борту авіаносця немає.

Диспропорція в наявних ресурсах і ядерному потенціалі двох країн очевидна й значна, утім, у випадку ядерної зброї важливою вважають не кількість, а взагалі володіння нею. Як виявилося, понад 50 тактичних авіаційних ракет ASMP-A і 64 МБР M51 на підводних човнах дають Європі в особі Франції потенціал стримування, цілком зіставний з кількома тисячами ядерних боєголовок в арсеналі США.

Ядерна авіаносна дипломатія

Окрім зазначених морського та повітряного компонентів ядерного стримування варто згадати й такий важливий елемент французької політики, як ядерна дипломатія, тобто використання кораблів ВМС Франції для демонстрації прапора у віддалених акваторіях Світового океану. Це можна розглядати і як сучасну версію політики канонерок позаминулого століття. Якщо ядерні ракетні підводні човни Marine Nationale демонструвати за кордоном не заведено, то атомний авіаносець Charles de Gaulle підходить для цього якнайкраще.

Це одночасно і демонстратор французьких військових технологій, і оператор ударних літаків (зокрема носіїв ядерної зброї), і засіб політичного впливу. А сучасний атомний авіаносець — ще й ефективний засіб завдання ракетно-бомбових ударів з використанням неядерних засобів ураження по реальних цілях у поточних військових конфліктах у різних регіонах світу (Афганістан, Близький Схід тощо).

Цей «француз з атомним серцем» у вигляді двох атомних реакторів потужністю 2×75 МВт має довжину 261,5 метра й повну водотоннажність 432 000 тонн, швидкість ходу 27 вузлів і необмежену дальність плавання. Чисельність екіпажу становить 1850 матросів, старшин та офіцерів.

Склад типової авіагрупи корабля — 10 багатоцільових винищувачів Dassault Rafale MF, 24 штурмовики Dassault-Breguet Super Étendard, 2 літаки далекого радіолокаційного виявлення Grumman E-2 Hawkeye та 2 гелікоптери Eurocopter AS365 Dauphin.

Корабель оснащений системами ППО (ПУ 4×8 зенітних ракет MBDA Aster 15 та 2×6 ракет Mistral), системами РЕБ, сучасними радіолокаційними комплексами середньої та малої дальності, здатних контролювати одночасно до 2000 повітряних об’єктів.

На заміну авіаносця Charles de Gaulle вже розробляють проєкт нового потужнішого атомного авіаносця нового покоління PANG (Porte-avions de nouvelle generation). Проєкт мають завершити до кінця 2025 року. Новий авіаносець планують передати ВМС 2037-го.

При довжині 310 метрів, ширині 80 метрів і водотоннажності 75–80 000 тонн авіаносець буде найбільшим бойовим кораблем, побудованим у Європі. Він матиме трьохвальну силову установку потужністю 80 МВт. Швидкість повного ходу становитиме 27 вузлів. Чисельність екіпажу оцінюється у 2000 матросів, старшин та офіцерів.

Авіагрупа корабля складатиметься з 32 літаків нового покоління, 3 літаків ДРЛВ E-2D та БПЛА різних типів. Для їхнього старту корабель отримає новітні електромагнітні катапульти EMALS від американської компанії General Atomics.

Як французька ядерна парасолька прикриє Європу

Попри активне просування Парижем ідеї прикриття Європи власною ядерною парасолькою, інтенсивні консультації військовиків і політиків, на європейському рівні говорити про механізм цього поки що зарано. Його ще треба буде відпрацювати й узгодити принаймні з основними гравцями на континенті. Наразі експерти виключають розміщення французьких ядерних боєголовок на території країн-союзників, оскільки розв’язання цього питання вимагає ухвалення відповідних законодавчих актів як на національному рівні, так і на рівні ЄС.

Ба більше, ідеться про конкретні пропозиції, пов’язані, наприклад, з можливістю передачі Німеччині французьких бойових літаків, здатних нести ядерну зброю. Проти цього вже виступають праві партії країни, а у випадку приходу до влади на майбутніх виборах Марін Ле Пен ініціативу Макрона напевно взагалі скасують.

Водночас Франція могла б періодично демонструвати свої сили ядерного стримування в європейському вимірі через спільні з країнами Східної Європи військові навчання за участі французьких літаків-носіїв ядерної зброї. У межах регулярних власних національних навчань Poker, що влаштовують раз на три місяці, дві ескадрильї винищувачів Rafale з авіабази Сен-Діз’є долають над територією Франції кілька тисяч кілометрів, відпрацьовуючи умовне ураження визначених цілей крилатими ракетами.

На думку німецьких і польських експертів, ці навчання можна буде поширити до рівня європейських із залученням бойових літаків інших країн. Спочатку — як винищувачів супроводу носіїв ядерної зброї, а пізніше, якщо укладуть відповідну європейську угоду, також як носіїв такої зброї.

Поширення французької ядерної парасольки на решту країн Європи напевно сприятиме покращенню європейської безпеки за умови, що європейці, зі свого боку, одночасно почнуть серйозно працювати над створенням власної, незалежної від США протиракетної оборони (європейського протиракетного щита) для захисту від балістичних ракет.

А із цим існують певні побоювання, що виникають після заяв, зроблених новою адміністрацією Білого дому. Цілком виправдані сумніви стосовно того, що США у випадку російського ракетного удару балістикою по Європі прийдуть на допомогу, наприклад, використавши свої протиракетні бази AEGIS Ashore Редзіково в Польщі й Девеселу в Румунії. Ба більше, не виключається, що Трамп може навіть виставити Європі окремий рахунок за роботу цих систем ПРО.

Для розгортання європейського оборонного виробництва знадобиться час і чималі кошти та політична воля. Тому вже сьогодні в Європі спостерігаємо багато важливих і цікавих процесів, що визначатимуть безпеку країн Старого Світу в нових умовах. До того ж європейські країни з міркувань безпеки й з огляду на непередбачуваність адміністрації Трампа вже віддають перевагу закупкам озброєння та військової техніки у європейських, а не американських компаній.

За останнім повідомленням ресурсу Politico, американські виробники зброї вже «опинилися за бортом» нового масштабного оборонного плану ЄС «Готовність 2030» («Біла книга Європейської оборони — Готовність 2030», White Paper for European Defence — Readiness 2030). Натомість Брюссель зміцнює зв’язки з партнерами, залучивши до своєї ініціативи такі країни, як Південна Корея і Японія, а також учасників Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA).

І що особливо важливо, один із чотирьох стратегічних пунктів плану оборони Європейського союзу стосується України. Він передбачає збільшення оборонних витрат, створення оборонної інфраструктури й логістичних коридорів для перекидання військ, перетворення України на непереможного сталевого дикобраза через збільшення військової допомоги, залучення українських підприємств до реалізації європейських оборонних програм, а також зміцнення можливостей власне самого ОПК європейських країн, щоб забезпечити виробництво зброї в потрібному об’ємі з потрібною швидкістю.

У польському експертному середовищі висловлюються на користь безумовного прийняття країнами Східної Європи пропозиції Макрона щодо поширення французької ядерної парасольки на інші європейські країни. Тим паче, на відміну від американської практики, у цьому випадку немає вимоги купувати зброю у французів або обіцяти великі проєкти надалі, на кшталт ядерної енергетики. Достатньо буде демонстрації того, що країна (країни) може співпрацювати як із США, так і з Францією. За певних умов, цією можливістю могла б скористатись Україна також.

Насамкінець дещо відомо щодо вартості французької ядерної парасольки. За оцінкою українського видання Defense Express, без урахування вартості розробки та деяких інших аспектів володіння й підтримки ядерного озброєння, але з урахуванням щорічних витрат на його експлуатацію це 14 % оборонного бюджету Франції на 2024 рік. Йдеться про суму в €47,2 мільярда в графі «ядерне стримування».

Така вартість козирної карти стратегічного стримування Парижу — французької ядерної парасольки. А вже під її прикриттям від європейських країн вже невдовзі вимагатиметься суттєве збільшення витрат на оборону.