Продюсером проєкту є Олександр Дріз, який раніше продюсував ще один фільм про сучасну війну – “Одесити на Донбасі”. У стрічці, зйомку якої розпочали напередодні святкування сьомої річниці визволення, планують знімати місцевих свідків та головних героїв того часу – військових, які брали участь у звільнені міста. А також, реконструювати події, що відбувалися у той день в 2014 році в самому центрі міста — в будівлі виконкому, де бойовики розмістили штаб та катівню військовополонених. Під час боїв за місто будівля була спалена через постріли танку, який російські найманці пригнали з боку Горлівки.
«Я пам’ятаю, як приїхали МНС-ники гасити пожежу, але військові попередили, що якщо немає бажання вибухнути на снарядах, краще дати всьому догоріти, отак виконком і вигорів», – розповів у коментарі Тижню місцевий житель, який брав участь у зйомках фільму, голова волонтерського товариства “Тризуб” Олег Василенко. Зйомки вже відбувались у виконкомі та на перехресті, де покладали квіти загиблим воїнам. Волонтер каже, не обійшлось без бюрократії від керівництва – хотіли як у 2014 році підняти стяг над адмінбудівлею після звільтнення Торецька, але через аварійність будинку голова заборонив підійматись на дах навіть під особисту розписку про зняття відповідальності з адміністрації.
У фільмі Олег Василенко розповідатиме, як допомагав військовим від 2014 року в якості волонтера: «Я навіть не думав бути волонтером. Колись їхав з жінкою в селище Нью-Йорк. Зупинили нас хлопці-військові попросити сірників. В мене їх не було, але жаль стало, що навіть сірників нема, то ми купили і завезли пізніше. Спитав, що їм ще треба, привіз ночви, води, щоб помились. Так почали потихеньку збиратись волонтери і я став головою волонтерського товариства. Я взагалі вважаю, що волонтер це не посада – це хвороба, відколи побачиш умови, в яких живуть хлопці – ти захворів».
Історії полонених та їхніх родичів, які пройшли через катівні у виконкому тодішнього Торецька, записали та виклали на своєму сайті також правозахисники з коаліції “Справедливість заради миру на Донбасі”:
“Декілька кімнат на першому поверсі міськвиконкому учасники «ДНР» перетворили на камери для незаконного утримання заручників. Наприклад, одна з таких кімнат – це приміщення площею 3 на 5 метрів, з двома вікнами без ґрат, які можна було відчиняти для провітрювання. В кімнаті стояв старий кухонний стіл, чотири стільці, тому бранці спали на дерев’яній підлозі, на картоні та ковдрах. До туалету водили під конвоєм – треба було постукати і попроситися. Також виводили покурити. Годували вранці і ввечері супами і кашами, давали воду, дозволяли прийматипередачі від рідних. Медичної допомоги ніякої не надавали. В червні 2014 р. в цій кімнаті одночасно утримували шістьох заручників”.
Читайте також: Корній Грицюк: Донбас завжди був Європою, нас просто змусили про це забути
Правозахисники дізналися, що потрапити до катівні в той час міг будь-хто: “Людей часто затримували внаслідок скарг та доносів з боку місцевих жителів: за проукраїнські погляди, нетверезий стан тощо. Так, наприклад, серед затриманих був керівник місцевого осередку проукраїнської партії. Заручниками були переважно чоловіки, є свідчення лише про одну затриману жінку.
Значну кількість людей затримували під різними приводами, але з однією метою – витребувати викуп. Тих, хто платив, могли відпустити протягом кількох годин. Так, свідки розповідають про пасажира таксі, якого затримали на блок-посту разом із водієм, що його віз. Таксі забрали, з пасажира витребували за звільнення 20 тисяч гривень, із таксиста – 1 тисячу доларів.
Утім, були і такі, хто сидів тижнями. Так, свідок розповідає про чоловіка, який перебував у цій кімнаті місяць за звинуваченням у згвалтуванні. Його тримали постійно прикутим кайданками до батареї. Дружина приносила йому передачі. Потім в’язня повезли у Горлівку на допит до Безлера, далі його доля невідома.
До іншого чоловіка вломилися додому озброєні люди. Той почав обурюватися, і йому прострелили ноги та відвезли у тюрму. Загалом могли арештувати за підозрою у допомозі української армії, або за підозрою у торгівлі наркотиками, а могли – тому, що не так глянув чи посмів сперечатися”.