Ця європейська політика сусідства мала на меті створити «коло друзів». Через 10 років периферія Європи більше схожа на вогненне кільце. У Лівії після повалення Муаммара Каддафі панують хаос і насильство. У Єгипті одного військового правителя змінив інший, з недовгим проміжком, коли при владі був усенародно обраний президент. Сирію знекровлює жахлива громадянська війна. Грузія після війни з Росією втратила частину своєї території. Білорусь нидіє під диктатурою Аляксандра Лукашенкі. Лише дві невеличкі країни, Туніс і Молдова, більш-менш наблизилися до успіху.
Деякий час було схоже, що Україна теж опиниться в списку невдах. У листопаді, напередодні Вільнюського саміту ЄС та колишніх радянських республік, президент Віктор Янукович не витримав натиску Кремля і відмовився підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, зокрема про «глибоку та всеосяжну» зону вільної торгівлі. Для Росії це стало Пірровою перемогою. На вулиці Києва вийшли з протестами прихильники проєвропейського курсу розвитку. Після кількох тижнів протистояння, кульмінацією якого став розстріл демонстрантів, Янукович утік із країни.
У Європі по-різному оцінюють значущість київських подій. Колишній австрійський дипломат Штефан Лене заявляє, що політика сусідства зазнала краху. Побудована за моделлю процесу розширення, вона «неефективна для держав, які не бажають тісної асоціації з ЄС, а відсутність «пряника» у вигляді майбутнього членства знеохочує країни» – так пише Лене у своїй статті для Центру Карнеґі – Європа. Неквапливий процес запровадження європейських стандартів у всьому – від екології до контролю за якістю продуктів – планувався для стабільного світу, а не бурхливих революційних змін. Проте інші переконані, що перемога українського Майдану доводить: м’яка сила Європи все ж може успішно протистояти тиску Росії.
Україна дає Євросоюзу можливість спокутувати свою провину. Міністри закордонних справ Польщі, Німеччини і Франції відвідали Київ у розпал стрілянини і, не виключено, посприяли контрольованому розвалу режиму Януковича. Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон нещодавно була в Києві й закликала переможців-опозиціонерів створити уряд «широкої коаліції» і не допустити полювання на відьом. Гості покидають Україну з чітким розумінням того, що не можна підвести людей, які ризикували життям. Але, як вважає Лене, у них може бути дуже обмежений арсенал.
Надто пізно вирішив Євросоюз застосувати санкції проти режиму Януковича. Запропонована Україні угода передбачала довготривалу модернізацію і зобов’язання підтримати перехідну програму, яку спонсоруватиме МВФ. Євросоюз заявив, що не хоче втягуватися в тендерну війну з Росією, яка натомість одразу запропонувала великий кредит і дешевший газ. Тепер європейці намагаються укласти пакет короткотермінової фінансової допомоги для відвернення загрози дефолту, що насувається. Вони все ще сподіваються, що РФ долучиться і зробить свій внесок. А ще вони планують відрядити в Україну фахівців, які допоможуть провести реформи і проконтролюють, щоб гроші не розікрали. Ендрю Вілсон, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, запропонував довший список невідкладних завдань. До нього входять сприяння у поверненні вкрадених і захованих у Європі багатств, обмежені тимчасові торговельні угоди, які допоможуть завести економіку, залучення громадянського суспільства до політичних реформ і спрощення візового режиму між ЄС та Україною.
Незабаром європейцям доведеться вирішувати, чи підписувати ту угоду, яку відкинув Янукович. Більшість вважає, що потрібно почекати до президентських виборів і зміни Конституції України, а тоді ще парламентських виборів. До нинішніх лідерів опозиції, які прийшли зараз до влади в Києві (і не в останню чергу екс-прем’єрки Юлії Тимошенко), багато протестувальників із Майдану ставляться підозріло. Єврочиновники також бояться спровокувати Росію, яка вже й так розлючена.
Фактично час визначатимуть самі українці. Погодившись на Угоду з людиною, чиї руки тепер по лікоть у крові, й пообіцявши Україні не відмовлятися від асоціації, ЄС навряд чи зможе сказати ні, якщо тимчасовий уряд попросить підписати її.
Назад у майбутнє
Церемонія підписання Угоди про асоціацію дала б нагоду відповісти на запитання, якого Європа уникає вже ціле десятиліття: чи слід пропонувати Україні перспективу членства? У лютому міністри закордонних справ ЄС загадково натякнули у своїй заяві, що згадана Угода «не становить кінцевої мети співпраці між ЄС та Україною». Вони мають висловлюватися чіткіше і сказати, що майбутня демократична Україна зможе подати заявку на членство, навіть якщо це далеке майбутнє.
Європі треба також переосмислити політику сусідства, яка тулить докупи дуже різні країни лише тому, що вони географічно близькі. На півдні, можливо, доведеться підготувати ширшу концепцію інтересів, яка охоплюватиме держави Сахелю, Африканського Рогу і Близького Сходу. Тут у Європи немає жодного справжнього друга, чимало знайомих і немало ворогів. На сході їй потрібні кращі шляхи допомоги тим, хто хоче наблизитися до ЄС.
Понад усе Євросоюзу потрібна послідовна політика стосовно Росії. Його члени поділяються на русоскептиків (особливо країни Балтії та Швеція) і русофілів, серед яких Кіпр, Італія та Угорщина. Поведінка РФ в Україні повинна застерегти всіх європейців від надмірного зближення з Владіміром Путіним.