У цьому посланні глава держави пропонував провести 2012 року в Києві 64-й Всесвітній газетний конгрес та 19-й Всесвітній форум редакторів, що традиційно відбувається з ним водночас.
У WAN-IFRA тоді панувало певне безвладдя. Тільки у квітні 2011-го організація обрала президента – індійця Джейкоба Метью, керівника медіа-імперії Malayalam Manorama Group. У травні того самого року він прийняв пропозицію Януковича. За чутками, в такого кроку були свої супротивники: дехто з керівників WAN-IFRA непублічно закликав колег відмовитись від поїздки до України на знак протесту проти утисків свободи слова нашою владою.
Імітація свободи
Уже тоді було зрозуміло, що нинішня влада, за якої Україна у світовому рейтингу свободи преси від Freedom House скотилася на 130-те місце «через зростаючий контроль влади над засобами масової інформації», переслідує особисті інтереси, що мають небагато спільного з потребами вітчизняної журналістики. Як і Євро-2012, газетний конгрес, вочевидь, планували використати для легітимізації режиму в очах Заходу, створення позитивної інформаційної картинки, покликаної нейтралізувати перед парламентськими виборами інформацію про утиски свободи слова в Україні, створити ілюзію демократичних свобод. Це підтверджували заявлені прес-службою Януковича доволі цинічні очікування від проведення зустрічі, що були опубліковані на сайті Адміністрації президента: «Україна впевнено рухається вперед на шляху створення демократичного суспільства і розвитку незалежних ЗМІ», «останнім часом на законодавчому рівні були запроваджені прозорі і дієві правила доступу до публічної інформації, значно активізовано розслідування справи Георгія Гонгадзе», «проведення цих заходів є важливим кроком для України у європейському прогресі, ще раз підтвердить вибір України як держави, яка прагне до зміцнення демократичних цінностей, серед яких свобода слова і преси – невід’ємна складова».
Читайте також: Свобода слова в Україні "досягла" рівня Південного Судану
Тож не дивно, що влада підготувалася до медійного з’їзду в найкращих традиціях «потьомкінськіх дєрєвень». Із держбюджету на форум і конгрес витратили, за словами голови Держкомтелерадіо Олександра Курдиновича, $0,8 млн (не більш ніж 15% кошторису), решту покрили великі приватні спонсори. Серед них і партнерів, до речі, були всі «свої». Наприклад, відомо, що натхненником проведення заходу в Києві виступив віце-президент Української асоціації видавців періодичної преси, член правління WAN-IFRA Борис Ложкін, який заодно є президентом UMH Group – медіа-холдингу, знаного на Заході (у травні 2008 року в лістингу Франкфуртської фондової біржі капіталізацію UMH Group оцінили в $300 млн), але водночас має виразне донецько-російське коріння й не приховує бажання монополізувати вітчизняний ринок друкованих ЗМІ. Офіційним комунікаційним партнером став Український інститут розвитку медіа (UMDI). Його очолює колишній прес-секретар Леоніда Кучми Олена Громницька, яка доти працювала в медіа-холдингу Ахметова, журналісти котрого свого часу звинуватили її в розміщенні «джинси» на користь влади. А генеральним партнером конгресу стала група компаній іншого олігарха – Дмитра Фірташа Group DF. Симптоматично.
Тож іще до відкриття «з’їзду» світової преси конгресу/форуму було очевидно, що на ньому влада спробує максимально передати його закордонним учасникам своє бачення «свободи слова в Україні». Показовим є коментар Олега Наливайка, президента одного з найбільших вітчизняних інформаційних агентств – УНІАН, що його контролює влада: «На конгрес приїдуть менеджери, котрі звикли вирішувати конкретні питання: як підвищити тираж, заробити більше грошей, залучити рекламодавця, провести оптимізацію витрат і т.д. Думаю, саме така тональність буде переважати, зараз саме вона потрібна Україні. А якщо ми усе це політизуємо, почнемо обговорювати інші речі, то заговоримо конгрес». «З погляду міжнародного іміджу України, для нас це level up у питанні визнання прав людини й громадянських свобод. Сам за себе красномовно говорить той факт, що саме в Україні відбувається Всесвітній газетний конгрес та Всесвітній форум редакторів!» – захоплювався на прес-конференції 14 червня 2012 року Олександр Курдинович.
Переконувати іноземних гостей у прогресі місцевої демократії офіційний Київ заповзявся в найкращих номенклатурних традиціях пізнього СРСР. За інформацією Тижня, згори була дана вказівка створити такі умови, щоб не допускати спілкування «сторонніх осіб» із гостями медійного з’їзду. Відповідним чином було сформовано і програму конгресу/форуму.
Іноземних делегатів оселили у фешенебельному готелі «Інтерконтиненталь» (під час минулих президентських виборів там діяв штаб Януковича). В неділю 2 вересня їм улаштували закриту вечірку неподалік – на території Святої Софії. «Напівпіратські» відеозвідти, щоправда, все одно представлені увазі інтернетної публіки. Наступного дня після офіційного відкриття заходу всіх організовано повезли на «національну вечерю» в Пирогів… Крім того, наближені особи умовили Віктора Януковича провести персональну зустріч із найвпливовішими у світовій пресі гостями «газетного» зібрання. Подію не анонсували, а до того ж вона відбулася в закритому режимі.
Провал операції «Свобода слова»
Марафон офіційних промов відкрив президент UMH Group Борис Ложкін. Гарною російською він розповів, що як патріот своєї країни очікує від конгресу та форуму «великого поштовху» для розвитку паперових мас-медіа в Україні. Крім того, поділився з присутніми старовинним афоризмом про те, що для успішної газети потрібні чесність, ентузіазм та $10 млн, закликав «владу і опозицію бачити в пресі бізнес, а не спосіб зведення рахунків», і подякував Януковичу та Фірташу за організацію заходу.
Із предметних тез у пана Ложкіна було прохання створити видавцям, таким, як він, «сприятливий» податковий клімат. Але конкретного адресата свого прохання керівник медіа-гіганта не назвав.
Після виступу Джейкоба Метью відома телеведуча та модель Ольга Фреймут із безжальним акцентом анонсувала англійською виступ президента Януковича.
«Нещодавно ми відзначили 21-шу річницю нашої незалежності, – заговорив він після привітання. – Я хочу подякувати Джейкобу Метью (в прізвищі індійця Віктор Федорович зробив наголос на останньому складі. – Авт.) за чудові слова, які були сказані на адресу Києва й України в цілому (незнання англійської чи просто неуважність укотре зіграли із промовцем злий жарт, бо президент WAN-IFRA у своєму виступі був досить критичний до ситуації в державі. – Авт.)…»
У цей момент зо два десятки українських журналістів, відомих також як активісти руху «Стоп цензурі!», раптово розгорнули саморобні плакати з написами «Україна посідає 130-те місце в рейтингу свободи преси», «В Україні не працює доступ до публічної інформації», «2/3 нападів на журналістів в Україні здійснює влада», «Янукович знищує свободу слова в Україні».
Тоді ж таки охорона гаранта своїми діями фактично звела нанівець усі зусилля його Адміністрації і К°, спрямовані на відбілювання іміджу влади. На численних відеозаписах події добре видно, що сек’юриті насамперед намагалися вирвати з рук журналістів антипрезидентські плакати. Хоча в ідеалі охорона глави будь-якої держави мала б діяти навпаки: носіть які завгодно гасла, але не наближайтесь до найвищої особи. Якщо активісти хотіли не привернути увагу до порушених ними проблем, а зірвати промову Януковича (в чому стовідсотково впевнені на Банковій), то це їм вдалося.
Ні, Віктор Федорович не зупинився. Але дослівно його подальший виступ звучав так: «…за ту історію, яка складала багато віків різні легенди про нашу землю. Безумовно, якщо подивитись на нашу земну кулю, дуже багато таких містечок, про які можна складати добрі і злі легенди. Але зараз, коли ми живемо в ХХІ столітті, коли ми зібрались тут, в Києві, ми не можемо не помічати такої краси». Перекладачів-синхроністів було по-людськи шкода.
Поступово президент себе опанував, але не до кінця: «Однією з перешкод для розвитку медіа-простору в Україні є помилкові стереотипи про недостатність свободи слова в нашій країні. На мою думку, це пов’язано з браком об’єктивної інформації, як насправді виглядає ситуація… Україна пройшла шлях, без перебільшення, від тотальної цензури до відкритого суспільства». Та в підсумку найвідомішою фразою його виступу стала чергова обмовка: «Закликаю журналістів тримати високу етичну планку, додержуватися принципів об’єктивності та політичної заангажованості». Як неважко здогадатись, останнє слово мало починатися з «не». Але знервований гарант префікса не помітив.
Зрештою, ефективність роботи, виконаної Адміністрацією президента й «офіційними» організаторами з українського боку, наприкінці форуму остаточно зійшла нанівець. Послуговуючись логікою і термінологією Банкової, можна сказати, що «кити» світової преси прибули до нашої столиці з певним «упередженням» щодо відданості офіційного Києва ідеалам свободи слова та класичної демократії.
У кулуарах першого дня конгресу, 3 вересня, пан Метью фактично визнав перед вітчизняними журналістами, що заклики бойкотувати конгрес/форум і справді лунали: «Але ми приїхали до Києва для того, щоб на власні очі подивитися на все, вникнути в усе, зрозуміти все це».
Дивіться також: Володарі "зомбоящиків"
Президент WAN-IFRA у своєму виступі під час відкриття конгресу сказав прямо: він вітає створення при Адміністрації президента України робочої групи щодо співпраці з журналістами, але було б непогано, «щоб цій групі довіряли самі журналісти». Крім того, вважає позитивними законодавчі норми про покарання за перешкоджання журналістській діяльності, але хотів би, щоб вони працювали завжди, а не вибірково. Що розслідування злочинів проти медійників повинні завжди давати результат. Що неугодні владі ЗМІ «іноді» штучно позбавляють реклами. А найгірше, на думку пана Метью, – «джинса». Це слово він так і вимовив. Її він вважає одним із найбільших лих української преси.
У своїй промові Джейкоб Метью цитував Тараса Шевченка: «…кайдани порвіте». Та водночас наголосив, що як шанувальник Махатми Ґанді не поділяє закликів кропити що-небудь (чи кого-небудь) кров’ю. Але саме як прихильник його ідей усіляко вітає розривання ланцюгів. Здавалося, він не зовсім повірив словам, які майже півтора року тому писав на адресу WAN-IFRA Віктор Янукович.
Обізнаність індійського гостя в українських реаліях вражала. Його здивовано слухали, сидячи в залі, й глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін, і міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, і голова Київміськдержадміністрації Олександр Попов, і Анна Герман, але не Віктор Янукович, котрий під час промови пана Метью здебільшого щось обговорював із Борисом Ложкіним.
Зрештою, закордонні учасники медійного з’їзду, з якими вдалося поспілкуватися Тижню, також були критично настроєні стосовно української влади. «Я сьогодні переконалася, що в Україні теж є проблеми зі свободою слова», – сказала нашому виданню лауреатка «Золотого пера свободи» Анабель Ернандес із Мексики. Її нагородили на конгресі за викриття наркомафії. Матеріали Анабель загрожують їй на батьківщині смертю: від 2001 року там убиті 82 журналісти, котрі писали про корупційні зв’язки між наркокартелями та владою. Ще 16 вважають зниклими безвісти; на думку Анабель Ернандес, вони загинули, просто поліція ще не знайшла їхніх тіл.
«Я в чорних списках у впливових людей… Запам’ятайте мене такою, як зараз», – говорила журналістка зі сцени Жовтневого палацу в Києві. Зала аплодувала стоячи. Але відразу після виступу мексиканки на сцені з’явився художній гімнаст, актор «Цирку Сонця» Анатолій Залевський. Потім – гурт «Менсаунд». І, нарешті, якийсь підлітковий ансамбль у віночках (дівчатка) та шароварах (хлопчики)… Складалося враження, що організатори, попри очевидний провал операції «Свобода слова в Україні», продовжували нав’язувати присутнім свою реальність, намагаючись зробити так, щоб усі якомога швидше забули, що в деяких країнах журналістів розстрілюють на вулиці за чесне висвітлення фактів. Співвідношення емоцій та гламуру було дотримано.
У будь-якому разі закордонні медійники повезуть до своїх країн власну думку про українську свободу слова. Попри певні побоювання напередодні конгресу/форуму, їхні учасники не зіграли на легітимізацію режиму, вказавши Януковичу та К° на неприпустимість ситуації з посиленням реального наступу на свободу слова під прикриттям дедалі цинічніших декларацій про створення умов для розвитку вільної преси в Україні.
Утім, офіційний Київ, схоже, продовжуватиме жити у своїй реальності, розповідаючи виборцям, що зусилля влади із «забезпечення свободи слова» дали свої плоди. Адже іноземні гості таки приїхали.