Цього разу, попри явну диспропорцію у потенціалах України та Росії, уперше в історії наша держава має можливість спиратися на ресурсний потенціал усього Заходу. Загальна сума підтримки, що надійшла Україні за перший тиждень війни, становить $15 млрд. Поряд з цим, російський потенціал підривається тим таки Заходом шляхом накладання найбільших в історії антиросійських санкцій. Обидва означені фактори все ще не запрацювали на повну, однак поступово стають усе більш виразними. Причому це стосується як підтримки України, так і санкцій проти Росії.
Зараз зрозуміло, що самі по собі санкції не змусять Путіна змінити свій намір щодо підкорення усієї України. Його мотивація заснована на переконанні, що чим раніше це зробити, тим дешевше в усіх відношеннях це буде для Росії. Проте навіть публічна реакція російських вищих посадовців, включно із самим очільником Кремля, свідчить, що в Москві добре усвідомлюють загрози як від зростаючої ресурсної підтримки України Заходом, так і від потенційної “тотальної фінансової та економічної війни”, яку той таки Захід оголосив Росії. Звичайно, далеко не всі голосні заяви західних посадовців вже перейшли у настільки ж масштабні дії. Однак динаміка, яка спостерігалась впродовж першого тижня російського вторгнення засвідчила, що з часом масштаби економічного тиску на Росію можуть виявитися достатньо значними, щоб вплинути на результати війни.
Читайте також: Ворог несе втрати: які перемоги українського війська на фронті та поразки у окупантів (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
Ключова проблема наразі полягає в тому, чи вистоїть Україна, доки мобілізація Заходу на її підтримку (а з іншого боку — на підрив ресурсних можливостей РФ) досягнуть настільки критичного співвідношення, щоб змусити Москву вивести свої війська із України, відмовившись від висунутих ультиматумів. Тому набагато більш важливим, аніж масштаб санкцій проти Росії та допомоги Україні, є їх вчасне застосування. І тут добре помітне відставання ухвалюваних рішень на Заході від термінів, коли б вони могли мати незрівнянно більший ефект. При тому, що сьогодні є досить прикладів, що рішення, на які завчасно не наважувалися, все одно ухвалюються. Однак через відтермінування їхня ефективність виявляється набагато меншою, аніж могла би бути.
Сучасна російська економіка основана на експорті енергоносіїв. Будь-які санкції, які не передбачатимуть повного його припинення, не здатні підірвати фінансову спроможність РФ, принаймні у короткостроковій перспективі. Понад те, спостерігається наступна неоднозначна ситуація. Ризики зменшення поставок російської нафти та газу провокують стрімке подорожчання цих ресурсів на світовому та європейському ринках. Однак при цьому російські постачальники і далі мають можливість продавати власне паливо, отримуючи за нього тепер навіть більше, аніж ще місяць-два тому. Сценарій повного ембарго на закупівлю російських енергоносіїв, який би призвів до ще більшого зростання цін на них на світових ринках, однак позбавив би російські компанії можливості отримувати від цього вигоду, наразі все ще відкидається на Заході через високі втрати від подальшого стрибка цін на енергоносії — тепер вже для споживачів з відповідних країн.
Читайте також: Західні ЗМІ про війну в Україні: Початок кінця Путіна
У цих умовах декларована готовність підтримувати Україну як додатковим фінансуванням, так і постачанням усього необхідного, підважується загрозами, які несе фактор часу. Чи не виявиться занадто пізно, коли Захід вже буде готовий надати достатню підтримку? В Росії чудово це розуміють, і саме тому не згодні не будь-які домовленості, які б дали можливість Україні виграти час, а країнам Заходу — прискорититися із наданням необхідної допомоги і застосуванням тиску на справді ключові для російської економічної, фінансової та бюджетної спроможності сфери.