У липні 2025 року командування сухопутних військ США оприлюднило унікальний документ — «How Russia Fights: A Compendium of Troika Observations on Russia’s Special Military Operations». Чи не вперше аналітика з кабінетів Пентагону базується на понад двох сотнях живих спостережень за війною, зібраних американськими офіцерами просто на полях битв в Україні.
Серед них — не лише аналіз тактики, а й портрет сучасної російської армії, яка воює без героїки, але з маніакальною впертістю й величезними втратами. Пропоную ознайомитись із ключовими висновками 170 сторінок системного аналізу війни, яку веде Росія проти України і за якою уважно спостерігає увесь цивілізований світ.
Як усе починалося, або Операція Troika
Перш ніж запрацювала Troika, в уявленні більшості американських військових стратегів Росія залишалася державою, яка воює за моделлю ХХ століття, але з доступом до сучасних технологій. У багатьох військових навчальних курсах домінувала концепція «гібридної війни»: поєднання регулярних військ, проксі-сил, інформаційних атак і кібероперацій. Після анексії Криму та вторгнення на Донбас у 2014 році зʼявилося багато навчальних посібників, що описували РФ як противника, що діє як гібридна тінь — приховано і потужно.
До 2022 року Foreign Area Officers (FAO) переважно працювали як регіональні експерти й аналітики: робили огляди, супроводжували дипломатичні місії, вивчали локальні конфлікти, аналізували зміни в командуванні та структурі армій інших країн. Але їхній голос не завжди був почутий. Вони були радше інтелектуальним резервом, аніж бойовими аналітиками першої лінії.
Усе змінилося після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. У перші дні стало очевидно, що уявлення про російську армію як про ефективну й високотехнологічну — глибока та хибна ілюзія. Реальність виявилася набагато хаотичнішою, рудиментарнішою, зламаною зсередини.
Саме тоді генерал Крістофер Каволі вирішив використати FAO як основну сенсорну мережу для аналізу бойових дій у режимі реального часу. Так народилася Troika.
FAO — досвідчені американські офіцери, що спеціалізуються на конкретних регіонах світу, глибоко занурюються в мови, культуру, історію і військову практику країн, які вивчають. Саме вони склали ядро ініціативи Troika, яка згодом стала важливою частиною аналітичної системи командування армії США в Європі.
Ініціатором проєкту став генерал Крістофер Каволі. Вже на другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, він надав свої перші польові звіти. Далі до штабу USAREUR-AF (командування армії США в Європі та Африці) почали надходити десятки, а згодом і сотні нотаток. Спостереження охоплювали всі аспекти бойових дій: від стратегічних рішень до побуту мобілізованих.
Troika не писала академічних аналітик. Її завданням було миттєве реагування: короткі висновки, оперативне інформування, гнучкий формат. Ці нотатки розсилалися не лише по вертикалі у високі пентагонські кабінети. Не менш важливо, що їх отримували американські військові школи, інститути підготовки та навчальні центри.
200+ спостережень: що аналізували американці?
Як я вже зазначав на початку статті, документ містить не узагальнення, а конкретику. Нижче наведу приклади реальних спостережень, які FAO передавали в рамках ініціативи Troika. Ці приклади демонструють не лише теми, що аналізувались, але й глибину розуміння змін на полі бою.
Усі спостереження чітко систематизовані та згруповані за тематичними блоками. Ключові з них:
- Командування та управління (C2): централізованість, вертикаль, ініціатива, швидкість ухвалення рішень.
- Тактика на полі бою: наступ, оборона, штурмові групи, використання піхоти, бронетехніки й артилерії.
- Логістика: постачання боєприпасів, медична евакуація, обслуговування техніки, пальне.
- Мораль, дисципліна, внутрішній клімат: деморалізація, пияцтво, страх, мародерство, роль «заградотрядів».
- Технічні інновації: БПЛА, РЕБ, спроби використання ІТ-рішень, імпровізовані системи наведення.
- Інформаційні операції та кібервійна: фейки, ІПСО, психологічні атаки, спроби впливу на українське населення та військових.
- Взаємодія родів військ: хаос на стиках, неузгодженість дій ППО і піхоти, відсутність синергії.
- Організаційна культура: недовіра до молодших командирів, страх брати відповідальність, репресивна модель контролю.
Не вдаючись у деталі звіту (кому цікаво, можете його знайти і почитати самостійно), перейду одразу до головних висновків авторів. А саме — яким є реальний образ російської армії, яку ще донедавна вважали другою у світі та якої всі боялися.
Цей документ не лише показав перелік їхніх слабких місць. Він продемонстрував цілісний портрет збройних сил РФ у дії. Цей портрет вийшов деміфологізований, реалістичний і подекуди гротескний. Американські офіцери, які понад два роки фіксували поведінку, рішення, структуру та реакції російських військ, дійшли низки ключових висновків.
Основні висновки: реальний стан російської армії
1. Від централізму до паралічу
Російське командування залишається глибоко вертикальним. Навіть у бойових умовах молодші командири чекають на наказ згори. FAO описують ситуації, коли командири рот не могли змінити маршрут наступу, попри очевидну загрозу, бо не мали письмового підтвердження від штабу. Це призводило до затримок, втрат і деморалізації. В умовах швидкоплинного бою така система управління не просто виявляється неефективною, а веде до катастрофи на полі бою. Один зі спостерігачів описав випадок, коли рота годину чекала підтвердження по радіо на перегрупування, поки її не накрила українська артилерія.
Російська армія мислить радянськими категоріями, де командна вертикаль абсолютна. Навіть сержанти бояться ухвалювати самостійні рішення. У боях за Ізюм командири середньої ланки не могли змінити маршрут наступу без погодження зі штабом. Це призводило до втрат, бо противник встигав адаптуватись.
2. Інфантильна логістика
Російська логістика у звіті порівнюється з «собакою, що женеться за власним хвостом». Відсутність резервів, критична залежність від залізниці, ручне управління — все це робить постачання вразливим. FAO зазначають, що навіть під час відносно успішних операцій росіяни не могли підтримувати стабільний потік боєприпасів і пального. Часто мобілізовані солдати самотужки шукали транспорт, крали паливо, міняли його на цигарки. В одному з епізодів логістичну колону очолював офіцер, що керував вантажівкою без карт, користуючись Google Maps.
Один із найбільш повторюваних мотивів у спостереженнях — це провальна логістика, яка показує, що Росія не вміє воювати в стратегічній і тактичній глибині. Її логістичні ланцюги вразливі, погано захищені й не адаптовані до війни дронів.
3. Людські хвилі і «мʼясні штурми»
У документі постійно фігурує поняття «мʼясна тактика» (meat assaults). Росія кидала в бій хвилі мобілізованих або ув’язнених із мінімальною підготовкою. Їхнє завдання — виявити вогневі точки супротивника ціною життя. Лише після цього заходили підготовлені частини. На фронті такі штурми тривають по кілька годин, іноді по декілька днів зі втратою до 80 % складу штурмових груп. Один з офіцерів FAO назвав цю тактику «збройним суїцидом під командуванням бюрократії». Найбільше таких випадків зафіксовано у Бахмуті, де росіяни просувалися ціною величезних втрат при мінімальних результатах.
4. Розрив між технікою і вмінням її застосовувати, або Інтелектуальне безсилля російської армії
FAO неодноразово фіксували приклади, коли росіяни мали на озброєнні сучасні зразки техніки — на кшталт Т-90М, РЕБ «Красуха», ударних БПЛА, — але не могли ефективно їх застосовувати. Проблема не лише в потребі навчання, а й у відсутності тактичної культури взаємодії. Наприклад, екіпажі танків не мали даних від безпілотників, дрони літали без координації з артилерією, а оператори РЕБ знищували звʼязок у власних підрозділах. Це перетворювало техніку на дорогий металобрухт.
У багатьох випадках спостерігається розрив між наявністю сучасної техніки (Т-90, Орлан-10, РЕБ-системи) і здатністю використовувати її за призначенням. Річ у тім, що у росіян є техніка, але немає навчених екіпажів. Наприклад, РЕБ вмикається на повну потужність, глушить власні дрони і зв’язок, демаскує позиції.
5. Брак автономії і гнучкості
Будь-який український командир може змінити напрямок дії в полі, тоді як офіцер російської чекатиме на наказ. Це фундаментальна різниця, яку FAO підкреслювали в десятках звітів. У російській армії ініціатива вважається відхиленням. Одна з типових історій: командир росіян відмовився зайняти покинуту українську позицію, бо не мав карти із зазначенням її як цілі. В результаті позицію зайняв український підрозділ, і через кілька годин із неї вдарили по тій самій роті, яка її ігнорувала.
Там, де українці ухвалюють рішення за 5 хвилин, росіяни чекатимуть на вказівку годинами. Це особливо помітно під час ротацій, змін у тактичній ситуації, відходів або штурмів.
6. Відсутність командної вертикалі на тактичному рівні
Тактична ланка у ЗС РФ фактично відсутня. Командири взводів не мають довіри ані від вищого керівництва, ані від солдат. Це створює вакуум управління на найважливішому рівні, де ухвалюються миттєві рішення. У багатьох випадках лейтенанти просто зникають або уникають боїв, не повідомляючи нікому. У звіті згадується приклад, коли три відділення залишились без жодного офіцера й пів доби чекали в окопі, не знаючи, наступати чи відступати.
Одне з найбільш проблемних місць — нижня ланка офіцерського корпусу. Молодші лейтенанти й командири взводів часто є випадковими людьми, мобілізованими без досвіду. У звіті згадується ситуація, коли взвод відмовився штурмувати, бо лейтенант не зміг вийти на зв’язок з ротним і не мав інструкції, що робити в разі вогневого контакту.
7. Дефіцит боєздатного сержантського корпусу
Американська армія спирається на сержантів, а російська від них відмежовується. У РФ сержанти — не бойові лідери, а адміністратори. Частими є випадки, коли сержанти не знають імен солдатів, якими командують. Це структурна вада всієї армії.
8. Хаотичне кадрове управління
Система доукомплектування частин в РФ хаотична. В підрозділах поруч воюють буряти, дагестанці, москвичі, зеківські добровольці і мобілізовані вчителі. У них різний рівень підготовки, мотивації, вони говорять різними мовами. Виникають непорозуміння, конфлікти, втечі. У FAO є згадка про те, як в одному батальйоні щотижня змінювався командир роти. Це руйнує будь-яку довіру і дисципліну. Частини — це не армія, а тимчасові натовпи у формі.
Частини постійно доукомплектовуються людьми з інших регіонів, із різними навичками, без загального вишколу. Виникає ефект «армії з лего»: начебто велика кількість особового складу, але відсутність згуртованих підрозділів. Це деморалізує, знижує боєздатність, породжує недовіру.
9. Імітація навчання
Навчання в армії РФ — радше спектакль, аніж підготовка. Багато FAO звітують, що російські військові проводять польові виходи для фото, а не для реального бою. Командири оцінюють успішність за кількістю доповідей, а не за результатами. Наприклад, у навчальному центрі на Сході РФ солдати стріляли в повітря, імітуючи бойову стрільбу, щоб здати норматив. Один із офіцерів назвав це «симулякром боєготовності».
Американські офіцери відзначають цікаву рису: російські військові активно проводять «навчання», які радше є показовими репетиціями для начальства, ніж підготовкою до реальних умов бою. Один із FAO зазначив: «Там, де українці навчаються на полігоні під обстрілами, росіяни звітують про 100 % готовність після серії фото з польового виходу».
10. Глибока залежність від імпровізації на місцях
Попри централізм, багато рішень у РФ ухвалюється стихійно. Командири створюють свої групи, винаходять власні тактики, які не підтримуються згори. У деяких випадках це дає результат — наприклад, у частинах, де є ветерани. Але найчастіше це лише посилює хаос. Один з FAO навів приклад, як у секторі одразу діяли три несумісні тактики, бо кожен командир мав власне бачення. Це не гнучкість, а безконтрольність, що руйнує єдине управління.
Парадоксально, але російська армія — унікальне поєднання паралізованої вертикалі та хаотичної самодіяльності знизу. Імпровізовані підрозділи, кустарні рішення, ініціативи від добровольчих загонів або «вагнерівців». Усе це — не ознака гнучкості, а симптом відсутності єдиної доктрини.
Як звіт вплинув на Пентагон та військову освіту в США?
Звіт Troika спричинив справжню революцію у військовій освіті США. Кілька шкіл і академій уже оновили курси, вилучивши застарілі підручники про «російську гібридну загрозу». Тепер там:
- Аналізуються бої за Сєвєродонецьк, Бахмут, Авдіївку, Херсон.
- Вивчається українська модель горизонтального управління.
- Увага зосереджена на малих групах, децентралізованих рішеннях, високій ініціативі командирів на місцях.
Яке значення звіт має для нас?
Тут, як завжди, є дві новини — добра й погана. Добра полягає в тому, що цей документ — визнання ефективності наших Збройних Сил. Ми бачимо, як змінюється уявлення світу про сучасну війну завдяки нашому досвіду. Бо саме ми є носіями унікального досвіду війни XXI століття, а отже, і творцями нової воєнної науки.
Поганим є той факт, що, на відміну від американців, ми не імплементуємо висновки звіту в нашу навчальну військову систему. Сподіваюсь, це тимчасово, і в наших військових навчальних закладах детально вивчать і використовуватимуть документ у навчанні майбутніх українських офіцерів.